Ескалатор на шляху до “Вокзальної” – як символ зневаги. ФОТО
Це не президентські офшорки. Це перехід на метро “Вокзальна” в Києві. Але між президентськими офшорками і цим переходом я ставлю знак рівності. Бо й офшорки й ось ці неметені сходи – виразна ілюстрація ставлення влади до свого народу, своєї країни в цілому.
Тут не ходять депутати, не ходить “еліта”, цими сходами снують тисячі мешканців довколишніх сіл, які щодня приїздять на столичний вокзал. Похилого віку чоловіки і жінки, які привозять до столиці свій нехитрий селянський крам, аби вторгувати якусь копійку, важко відсапуючись, снують угору-вниз. Цими самими сходами йдуть люди на вокзал – пхаючи на своїх плечах чемодани, сумки, дітей у колясках. Потік людей – невпинний. Їх тисячі. Ескалатор – не працює. На брудному клапті паперу написано – зупинений із 28 січня на капітальний ремонт. Ви самі бачите, як той ремонт кипить.
Це ж як треба зневажати нас, щоб чинити із нами таке. А ми? Чому сотні тисяч чоловік щодня проходять тут – мовчки, як безмовна худоба, і ніхто не піде, не поб’є вікна в тому “Київпастрансі”, який так збиткується із нас усіх? Адже сходи – дуже круті і високі. Поки я фоткала, коло мене, схопившись за серце, зупинилася старенька, років 70-ти бабуся. Ми мовчки подивилися одна на одну – вже навіть слів у людей не лишилося, аби сказати, як вони “люблять” нинішню владу… Відсапавшись кілька секунд, жінка повільно почовгала вгору..
Поки ми стояли – нас обігнав малий на милицях – у нього була зламана нога. Він підстрибував зі сходинки на сходинку, неоковирно опираючись на свої костури. Чому його мама, котра йшла поруч, мовчки ковтає таке збиткування над своєю хворою дитиною? Чому не піде до Кличка, не роздряпає йому пику, не підніме ґвалт, не згуртує людей, не візьме в облогу “Київпастранс” із вимогою термінового ремонту ескалаторів на “Вокзальній”?
Чому ми дозволяємо себе принижувати? Що це за хохляцька натура така – обтиратися і казати, що то – Божа роса. А може, ми заслуговуємо на таке ставлення? Якщо терпимо брехню президента, хамство місцевої влади, може, ми – це просто віддзеркалення цієї самої влади, такі самі як вони – байдужі до ближнього, жадібні до грошей, лицемірні?..
Я практично не ходжу цим переходом. Сьогодні – опинилася вперше з часу зупинки ескалатора. Мовчати не можна Ми – не безмовна худоба. І ми повинні боротися і за правду, і за справедливість. І за чесну й порядну владу – також.
Об авторе
