“Іду до одногрупниць у гості — вони завжди чимось нагодують”
Пʼятниця, 09 вересня 2016
05:10
“Іду до одногрупниць у гості — вони завжди чимось нагодують”
Автор: Ірина Левицька
18-річна Дарина Мельник з Немирова Вінницької області працює за ноутбуком у гуртожитку Львівського національного університету імені Франка. Живе в кімнаті з трьома сусідками
— Почали панікувати, як почули про скасування стипендій. Хто ходитиме на заняття, якщо немає за що жити? Усі підуть на роботу, — каже 22-річна Наталія Печиборщ. Навчається на четвертому курсі Черкаського національного університету ім. Хмельницького на редактора-видавця. На початку серпня стало відомо про плани Міністерства фінансів — виплачувати стипендії лише найкращим студентам і тим, хто потребує матеріальної підтримки.
Наталія живе в гуртожитку. Народилася у селищі Катеринопіль на Черкащині. Щойно повернулася з душу. Вона — чорнява, має каре, одягнута в картату рожеву сорочку й чорні легінси.
– 890 гривень стипендії витрачаю на ліки, гречку, макарони, рис, проїзд по місту й роздруківку документів в університеті, — розповідає. — Коли долар був по 13 гривень, то в Черкасах можна було шиканути. На першому курсі зі стипендії ще лишалося 300 гривень. Зараз на другому тижні місяця вже геть нічого нема.
Батьки можуть скинути на картку з 400 гривень на місяць. Якщо більше, то розумію — вдома їстимуть саму картоплю й питимуть воду, — продовжує Наталія.
Працює редактором-коректором у видавництві. Отримує мінімальну зарплату — 1500 грн. Підробляє у столичному модельному агентстві — шукає дівчат.
— Поки що вдалося знайти одну. Доки контракт не підпишуть, гонорару не виплатять, — продовжує. — Після пар одразу біжу у видавництво. Сиджу там до 18:00. Потім приходжу додому й готуюся до пар. Це забирає багато сили, нервів, часто недосипаю.
Відпочиваю щоліта на морі. Не можу порушити традицію. Відкладаю гроші протягом року, по 200–300 гривень на місяць.
Наталія живе у кімнаті з трьома студентками. Ліжка стоять уздовж стін із блакитними шпалерами. Біля кожного — тумбочки. На них лежить косметика, ліки, зошити і книжки. Посередині кімнати поставили великий стіл. На стільцях поряд сушаться мокрі рушники. Проходи вузькі. Дівчата сидять на ліжках за ноутбуками. Слухають музику й переписуються в соцмережах.
— Як підселили до нас четверту дівчинку, стало важко. Збиратися на пари більше трьох людей у кімнаті не можуть, — говорить Валерія Шакун, 19 років. Родом із міста Корюківка на Чернігівщині. Має русяве хвилясте волосся до плечей. Навчається на четвертому курсі кафедри видавничої справи та редагування. — Витрачаю стипендію на продукти й побутову хімію. Дорогий купую лише шампунь — за 100 гривень. З дому везу закрутки, гриби сушені. Все інше батьки надсилають поштою.
На розваги чи похід у кафе можу витратити не більше “сотні”. Одяг купую на секонді. Максимум витрачаю 200 гривень за місяць. Ходжу кілька днів, щоб знайти потрібну річ. На великі покупки дають батьки. На цю осінь треба пальто. Батьки виділять близько 700 гривень.
Додому Валерія їздить тричі на рік. Дорога в один бік коштує 200–300 грн.
21-річна Олеся Федак навчається на четвертому курсі економічного факультету Львівського національного університету ім. Франка. Зустрічає в коридорі 5-поверхового гуртожитку. Вона з Косова на Івано-Франківщині. Мешкає з трьома сусідками. Мають дві кухні на поверсі. В обох кінцях коридорів — умивальники й туалети. Смердить цигарками.
— Курити заборонено, але деякі студенти нишком порушують правила, — каже Олеся дорогою на кухню. Тут стоять дві іржаві газові плити. Кілька душових кабінок розташовані на першому і п’ятому поверхах. За рік проживання у гуртожитку платять 2 250 грн.
— Купатися йдемо до друзів у сусідні гуртожитки, де по душовій кабіні на дві-чотири кімнати. Або ж вистоюємо годину в черзі. У туалетах брудно. Лише половина дверей закриваються, — продовжує Олеся. Заходить у свою кімнату й зачиняє двері.
— На дорогу додому й по місту витрачаю 700 на місяць. Батьки дають ще 2000. Щотижня з дому везу по дві сумки їжі. Мама готує вареники, налисники, котлети. Їх вистачає на три дні. Беру картоплю, моркву, помідори, цибулю з городу. Не купую солодощів — і фігуру бережу, й економлю, — сміється Олеся. — Косметику замовляю в каталогах по акціях. Ходимо на дискотеки у клуби, де для дівчат пускають безкоштовно. От на книжки не вистачає. Можу в рік штук п’ять купити. А читати люблю.
— Це авто студента-афроамериканця, — Олеся дивиться у вікно. На вулиці стоїть сірий “Шевроле”. — Перше думала — чого він в гуртожитку живе, як їздить такою машиною? Потім дізналася, що в іноземців у кімнатах сучасний ремонт і нова сантехніка.
З коридору лунає гучна музика — 20-річний Артем із кімнати навпроти розучує на гітарі акорди до нової пісні. Запрошує в гості. Він чорнявий, короткострижений, одягнений в джинсові шорти й чорну футболку із зображенням рок-групи. Навчається на географічному факультеті. З ним живуть ще двоє студентів. Облуплену стіну завісили українським прапором. На обідньому столі — немитий посуд і відкоркована пляшка червоного вина.
— На місяць витрачаю 2,5 тисячі гривень. Стипендії вистачає на прогулянки з дівчиною. На зарплату живу. Як не буду стипендії мати, то нічого — зароблю, — каже Артем. Приїхав з міста Дубно на Рівненщині. — На півставки підробляю вантажником. Улітку їздив до Польщі на сезонні роботи. За півтора місяця заробив 20 тисяч гривень. З дому беру лише овочі. З них готую. Як лєнь, то йду до одногрупниць в гості — вони завжди чимось нагодують. На свята скидаємося на недорогу горілку. Щоб трохи економити — кинув курити. Одяг беру на секонді на вагу. Парфуми дарує дівчина, — показує два флакони парфумів і новий піджак, який учора купив за 25 грн.
— Стипендії вистачає або на нові джинси, або щоб піти на дві дискотеки. На манікюр, чистку обличчя, зачіску витрачаю з півтори тисячі на місяць. Одяг купую у бутиках популярних брендів. На місяць із 4 тисячі йде, — говорить 19-річна Галина з Рогатина на Івано-Франківщині. Живе поверхом вище у кімнаті на чотирьох. На полиці над її ліжком стоять дорогі парфуми. Тримає передостанню модель айфона. Такий коштує 8 тис. грн.
— Як не матиму стипендії, то батьки даватимуть менше грошей. Подумають, що погано вчуся, — додає Галина. — А як учитимуся добре, то обіцяли наступного року мені квартиру зняти. Не хочу тут жити з тарганами.
“Якщо захочу нову сукню, то економлю два місяці”
— Маю 640 гривень стипендії. Вистачає на три тижні. Якщо захочу нову сукню, то економлю два місяці. Добре, батьки помагають — платять за квартиру й дають на тиждень 200 гривень, — каже 19-річна Світлана Романюк, навчається на фельдшера на четвертому курсі медколеджу в Полтаві.
— Я родом із села. Це виручає. Часто вожу звідти м’ясо, яйця, овочі. Аби все купити — стипендія розійшлася б за кілька днів, — продовжує. — За 700 гривень знімаю кімнату в квартирі. Вона — за 20 хвилин ходьби до коледжу. Не витрачаюся на проїзд. Зекономлені гроші йдуть на поїздку додому. В одну сторону — 35 гривень.
Взимку залишаюся в місті на два тижні, а то й більше. Тоді важче. Грошей і продуктів не вистачає. Прошу батьків, аби передали.
Якщо стипендії відберуть, це не стимулюватиме в навчанні. Можна уявити, які спеціалісти вийдуть з вузів. Прийдеться шукати підробіток, а не думати про навчання.
Похожие записи
Об авторе
