Шведський експерт: Мета російських ЗМІ – переконати у правильності дій Кремля
Четвер, 28 липня 2016
14:14
Шведський експерт: Мета російських ЗМІ – переконати у правильності дій Кремля
У червні в Швеції вийшла книга групи дослідників зі Швеції, Польщі, Росії та України “Україна та інформаційна війна – журналістика між ідеалами і самоцензурою”. У праці вивчають, як медіа чотирьох країн влітку 2014 року висвітлювали війну в Україні. У кожній досліджували три засоби масової інформації: таблоїд, інтелектуальне видання, популярний телеканал.
– Протягом літа 2014 року мені стало зрозуміло, що медіа грають ключову роль в українському конфлікті, – говорить в інтерв’ю Gazeta.ua шведський професор Гуннар Нігрен, керівник проекту. – Тому запросив колег із Польщі, Росії та України дослідити різні контексти російської пропаганди.
Автор: journalisten.se
Гуннар Нігрен, 62 роки. Закінчив Школу журналістики в Стокгольмському університеті в 1977 році. Із 1989 викладає Седертернському університеті у Стокгольмі.У 2005 році отримав ступінь доктора журналістики, із 2012-го – професор. Із 1977 по 1989 роки працював у шведських виданнях
До яких дійшли висновків?
– Висвітлення війни у провідних медіа чотирьох країн сильно залежало від політико-історичного контексту. Кут подачі матеріалів про війну, які саме слова використовували на означення конфлікту і його головних дійових осіб, які джерела інформації добирали залежало від цільової аудиторії ЗМІ та політичної ситуації в кожній країні. Самі журналісти часто пояснювали свою роботу як суміш партизанщини (спроби вкласти в матеріал те, що вважають суттєвим) і самоцензури.
Під час роботи на війні журналісти балансували між відносинами з військовими і їх контролем над інформацією та професійними цінностями.
Результати дослідження показують: стосунки журналістів з армією – частина цієї історії. Професійна культура, патріотизм, самоцензура та політичний контекст – так само важливі змінні у висвітленні війни.
Як говорять про війну на Донбасі українські ЗМІ?
– В Україні – очевидний патріотизм у висвітленні теми серед журналістів усіх трьох медіа (газети “День”, “Сегодня” і канал “1+1”, – ред.). Вони підтримують національну боротьбу за країну. Самі журналісти визначають себе тими, хто бере участь у захисті нації. Військові джерела займають у них провідне місце, бо дуже часто вони є основним джерелом інформації про бої. Але в інтерв’ю вони кажуть, що на них не тиснуть, немає контролю над інформацією, яку вони отримують від політиків чи військового керівництва.
Натомість українські журналісти часто дуже критичні щодо дій політичної та військової верхівки країни. Цей підхід – наслідок потужної самомобілізації населення. Водночас їм дуже складно чи практично неможливо працювати на території, підконтрольній сепаратистам.
Що вирізняє російський погляд на війну?
– У Росії тему подавали в контексті “західної загрози” так званому “русскому миру”. Російські журналісти говорять про свою самоцензуру, мовляв вони обережно адаптують лінію влади.
Суттєво відрізнялася подача теми в різних російських медіа. В діловому “Комерсанті” висвітлення війни було нейтральнішим, бо спрямовувалося на вдумливого читача. А от у таблоїді “Комсомольська правда” і на Першому каналі розжовували та аргументували точку зору влади для народу. Суть російських ЗМІ – пояснювати населенню, чому Кремль чинить правильно і його слід підтримувати. Якісні мас-медіа подають цю думку делікатніше, таблоїди – емоційніше.
Першу чеченську війну у 1994 році, в якій Росія теж брала участь, російські ЗМІ висвітлювали значно критичніше. У подачі матеріалів про конфлікт в Україні відчутний сильний контроль над змістом матеріалів. Професійні цінності там дуже низькі.
Які особливості висвітлення подій на Донбасі на Заході?
– У Польщі воно було навіть більше “антиросійським”, ніж в Україні. Фокус там – на російській агресії, міжнародних санкціях і загрозах для Варшави. Журналісти пояснювали їх, використовуючи історичні паралелі.
Пишучи про війну, на думку польських працівників медіа, журналіст має бути на боці однієї зі сторін. Деякі були ще й волонтерами, їздили з допомогою в Україну. Сталося одомашнення війни, вона потрапила в польський політичний дискурс. Висвітлення теми спровокувало сильні націоналістичні тенденції в Польщі. Схоже було в Україні на фоні війни в Грузії в 2008 році.
Натомість шведські медіа чітко дистанціювалися від сторін конфлікту. Найбільшою темою став збитий літак рейсу МН-17 (17 липня 2014 року поблизу Тореза зенітним ракетним комплексом “Бук” російського виробництва збили літак Boeing 777, загинули всі пасажири та екіпаж – 298 осіб, – ред.). Вони висвітлювали тему в ключі західної новинної концепції. У ній головна цінність – неупередженість. Вона домінує в подачі матеріалів. Рівень контролю політиків чи військових над висвітленням – низький. Водночас були приклади давніх трендів висвітлення періоду Холодної війни.
Які загрози для ЄС ховає в собі російська пропаганда?
– Ми спеціально досліджували висвітлення пов’язаних із війною в Україні тем на сайті російського телеканалу Russia Today (транслюється іноземними мовами в країнах ЄС, – ред.), орієнтованого на аудиторію західних країн.
Виявили, головною ціллю було не переконати в тому, що Росія завжди права, але поширити непевність щодо різних варіантів новин. Мовляв, усі брешуть. Ні, не всі. І правда не посередині. Просто потрібно навчитися аналізувати інформацію, довіряти певним медіа і самому робити висновки. Головна ціль RT – прищепити відчуття недовіри до мас-медіа в цілому. Особливо до західних. Поширити дух усіляких теорій змов.
Ще один спосіб, яким росіяни добиваються непевності в інших країнах, – масове поширення відверто вигаданої чи неправдивої інформації на різних каналах. Створюють багато різних безглуздих версій. Це розмиває уявлення про подію, створює відчуття невпевненості й заплутаності. Часто російська пропаганда передає фейки через соцмережі чи свої онлайн-видання.
Що в ЄС роблять, аби протистояти цьому?
– Єдиний спосіб протидії такій пропаганді – це дотримуватися цінностей неупередженої журналістики, яка опирається на перевірку фактів.
У висвітлені складних тем важливо зберегти практику об’єктивної журналістики і уникнути спокуси протиставити російській пропаганді свою. Важливо також не допустити звикання до самоцензури. Слід довіряти мас-медіа, які так працюють, і підтримувати їх.
Які наслідки російської пропаганди в ЄС?
– Стало важко втримувати український конфлікт на порядку денному в європейських медіа. Вчорашні українські трагедії швидко забуваються, а на їх місці домінують інші.
Як протидіяти російській пропаганді Україні?
– Захищати свободу слова і пробувати показувати обидві сторони конфлікту, масштабувати тему. Стратегія “журналістики миру” – пропагувати порозуміння між людьми по обидві сторони конфлікту – теж важлива. Це створюватиме надалі сприятливу атмосферу для мирного процесу.
Уривки із книги “Україна та інформаційна війна – журналістика між ідеалами і самоцензурою”
Із розділу ” Україна: Висвітлюючи “нашу війну”
На відміну від інших країн, в роботі українських ЗМІ не було явних крайнощів.
Усі три українських ЗМІ мають проукраїнський підхід до висвітлення конфлікту. Власність і формат виявилися менш важливими, ніж тиск суспільства. Зайняли проукраїнську позицію в умовах сильної напруженості та зростання патріотизму у відповідь на військові загрози.
“1+1” і “День” подавали переважно підтримку позиції українських військових, а “Сегодня” була більш схильною до підтримки українців загалом. Така відмінність спричинена сильними зв’язками видання зі Східною Україною. Там її основна аудиторія, а власник, олігарх Ринат Ахметов, надалі веде справи.
Проукраїнська позиція в “Сегодня” була м’якшою і менш радикальною. Вона могла бути більш прийнятною для аудиторії в Східній Україні. Проте, навіть обережна “Сегодня” прийняла термінологію української влади в означенні конфлікту – АТО проти терористів.
“День” і “1+1” переважно описували конфлікт як війну між Україною і Росією, а “Сегодня” схильна показувати його як конфлікт між суб’єктами України, за підтримки іншої держави – Росії.
Українські джерела були пріоритетними. Але й зверталися до російських. Натомість сепаратистські джерела були практично невидимі. Це частково пояснюється труднощами з доступом на ворожі території. Багато журналістів визнавали, що не хочуть давати слово людям, яких вважають терористами. До того ж їх не вважали незалежною стороною конфлікту, а радше ляльками Росії.
Інтерв’ю з журналістами виявили високий рівень їх “залученості” в конфлікт.
Із розділу “Росія: Висвітлюючи Україну – демонізувати Захід”
Усі три медіа – Перший канал, газета “Комсомольська правда” і видання “Комерсант” – підконтрольні різними компаніям, які в свою чергу контролює влада Росії.
“Комерсант” зосереджувався на санкціях, міжнародних дискусіях про війну і внутрішній російській політиці. Журналісти ділового видання також не цуралися “людських” тем, як от наслідків війни для простих людей в зоні конфлікту. Історії зазвичай подавали в ширшому політичному контексті.
Перший канал і “Комсомольська правда” подавали точку зору російської влади щодо делегітимізації України і західних країн, які підтримують Київ. Джерела інформації підбирали за рівнем лояльності до Кремля. Негативний образ Заходу – один із ключових елементів. США отримує найбільше уваги і використовується як антипод для вибудовування власної політичної ідентичності Росії.
У деяких випадках журналісти Першого каналу і “Комсомольської правди” обговорюють фашизм під час Другої світової війни і зв’язують його з подіями в Україні. Цей контекст порівнює Європу і Східну Україну з Німеччиною часів Другої світової війни, чим позбавляє їх легітимності.
“Комерсант” – більш нейтральний щодо подій в Україні. Така стратегія помітна в роботі видання з джерелами інформації – газета бере різні сторони дискусії, ставлячи під сумнів інформацію, яку вони дають.
Проте всі медіа просувають і обґрунтовують точку зору Кремля в грубшій чи делікатнішій формі, орієнтуючись на пересічного чи більш розумного споживача.
Обговорюючи роботу під час війни в Україні, журналісти кремлівських медіа пояснюють свої незбалансовані матеріали не директивами влади, а власним розумінням потреби показувати Росію в позитивному ключі, що відповідає інтересам власника медіа.
Журналісти “Комерсанта”, відчуваючи тиск авторитарної політики Путіна щодо ЗМІ в Росії, частково пробують йти за принципами неупередженості, шукають консенсус між збалансованими матеріалами і страхом бути закритими через конфлікт із владою.
Похожие записи
Об авторе
