НАРДЕП ІЗ НФ ІГОР ГУЗЬ:”ДУМАЮ, ЩО НАСТУПНИЙ ПАРЛАМЕНТ БУДЕ ЩЕ ГІРШИЙ, АНІЖ ЦЕЙ, У КІЛЬКОСТІ ПОПУЛІСТІВ ТА ТИХ, ХТО ПІДТРИМУЄ ПРОРОСІЙСЬКІ СИЛИ

Народний депутат із "Народного фронту" Ігор Гузь відповів на запитання "Цензор.НЕТ" про перспективи законопроекту про спецконфіскацію, умови створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради по офшорах та тарифах, функціонування коаліції та дисципліну серед народних обранців, а також про співпрацю парламенту із урядом та Адміністрацією Президента.Останні кілька тижнів народні обранці на кожному кутку голосно кричали про те, як вони хвилюються за долю своїх виборців і роблять все для покращення їхнього життя вже сьогодні. Навіть обіцяли працювати без відпустки – “не покладаючи рук”, так би мовити, на благо держави. Але чітко за календарним планом минулої п’ятниці відспівали гімн у напівпорожній сесійній залі та зі спокійною душею вирушили на моря-океани. А навіщо збиратися найвищому законодавчому органу?! В країні ж немає війни, економічних і соціальних проблем. Та якщо і є, це все може зачекати до вересня, поки “слуги народу” відпочинуть від “важкої” праці. “Цензор.НЕТ” зустрівся з представником правлячої коаліції, народним депутатом із “Народного фронту” Ігорем Гузем ще до закриття сесії, щоб розпитати, що ж відбувається всередині Верховної Ради.

“ТСК ПО ТАРИФАХ МОЖЕ ОЧОЛИТИ ПРЕДСТАВНИК “САМОПОМОЧІ”

– Було багато розмов та заяв з приводу того, що у четвер парламент голосуватиме законопроект про спецконфіскафію. “Народний фронт” давно наполягав на його ухваленні. Але цього не сталося. Чому?

– Це питання глибоке та мусується в парламенті тривалий період часу. Ми маємо уже четверту редакцію цього законопроекту. Це викликано тим, що є нарікання наших колег (колишніх членів коаліції) з “Батьківщини” та “Самопомочі”. Вони не дають голоси. Як і, до речі, частина “Блоку Петра Порошенка”. Тому вносяться постійні корективи. Питання ставилося на голосування вже, здається, вісім разів. Але голосів не вистачає.

Ті, хто критикують цей документ, говорять лиш одне: його можна буде застосувати до будь-кого, а не тільки до поплічників Януковича. Однак мені здається, що все одно потрібно шукати компроміс. На жаль, перспектив прийняття цього документу немає навіть у вересні. Можливо, дійдемо згоди, що він буде обмежений в часі – тобто проголосований на три місяці чи півроку, із розумінням, що буде депутатський, громадський контроль, аби уникнути зловживань. Немає сенсу битися об стіну головою. Тому ми продовжуємо переконувати, що потрібно прийняти цей проект закону, а кошти направити на оборону, фінансування МВС, СБУ і так далі.

– Але де гарантія, що ці кошти все ж конфіскують і направлять у бюджет?

– Дивіться, по-перше, вже точно зафіксовано мільярд триста мільйонів доларів. Гройсман розказує про 74 мільярди гривень. Про конкретну суму сьогодні дуже важко говорити.

По-друге, враховуючи, що нагляд вестимуть суспільство та депутати, ми будемо бачити, куди будуть надходити гроші. Я сумніваюся, що при такому шквалі критики та контролю там будуть якісь зловжиння. Якщо виникатимуть, про це говоритимуть на всю країну.

– Ваші колеги застерігають, що Віктор Янукович та його оточення зможуть подати до Європейського суду з прав людини та не лише відсудити кошти назад, а й вимагати компенсацію.

– Віктор Янукович може подавати до суду стосовно будь-яких наших рішень. Є така загроза. Але це не означає, що ми не повинні здійснювати якісь жорсткі дії по відношенню до його команди. Юристи, з якими я спілкувався, говорять: Коли з’явиться подання, тоді будемо в суді відстоювати нашу позицію. Але вона не є програшною на 100 відсотків.

Зверніть увагу, парламент не замкнувся лише на цьому питанні: Або це рішення, або нічого. От у четвер був складний день, але приймалися важливі для держави законопроекти. Так само було тиждень тому, коли деблокували трибуну парламенту. Я не думаю, що світ клином зійшовся на цьому – Верховна Рада працює й розглядає законодавчі ініціативи.

– Насправді, не дуже він працює. Всі прекрасно знають, яка ситуація із відвідуванням сесійних засідань та дисципліною…

– Є ці проблеми.

– Що робити?

– Я, як депутат, який не пропустив жодного засідання (як би це пафосно не звучало), можу сказати: все тримається на депутатській свідомості та відповідальності перед виборцями. Тому що фінансові стагнення за неприсутність в сесійній залі не грають ролі для тих, хто має мільйонні чи мільярдні статки. Якимось іншим покаранням, як-то забороною відвідувати три засідання, не налякаєш. Забрати мандат не можемо, бо Конституція не дозволяє використовувати такі інструменти. Хоча, наприклад, особисто я вважаю, що було б дуже правильно, якби була прописана конституційна норма: якщо ти без поважних причин (не через хворобу чи відрядження) пропускаєш певну кількість засідань (наприклад, 15-20 відсотків – тут можна дискутувати), у тебе автоматично анулюється мандат. Бо ти не виконуєш Трудовий кодекс. Депутат в цьому нічим не відрізняється від інших людей, тому має виконувати закон. І питання не в тому, яка в нього зарплата – 15 тисяч чи чотири. На ньому взагалі більше відповідальності, бо він є представником народу. Тому я тут виступаю за такі “драконівські” методи. Хоча розумію, що в цьому парламенті вони не будуть прийняті. Бо для цього потрібно вносити зміни до Конституції. Тут едине грає роль – тиск суспільства. Так, як це робиться стосовно “кнопкодавів”. ЗМІ висвітлюють голосування, тому цього прояву в нинішній Верховній Раді значно менше. Так само треба тиснути на тих парламентарів, які не ходять на роботу.

– Іншого методу немає? Пам’ятаємо, як Парубій обіцяв карати прогульників та запровадити штрафи.

– На жаль, поява фінансових стягнень не спрацює. Якщо на цій стіні (показує на пусті стіни кулуарів. – О.М.) повісити портрети з написами, наприклад: Депутат Іванов пропустив 93 відсотки засідань….

– Чому Іванов?! Є конкретні прізвища: Білецький, Ярош…

– Щодо цих хлопців ще можна дискутувати. Вони свою відсутність аргументують тим, що працюють в АТО. Хоча тут теж є поле для розмов: або ти займаєшся тими питаннями, або трудишся, як законодавець – тебе ж люди обрали (тим більше, вони мажоритарщики). Але, повторюся, тут є поле для дискусії. Інша справа, коли є маса тих, хто не займається фронтом, а просто прогулює дві третіх засідань. Це неприпустимо.

– А якщо повісимо їхні портрети, як ви кажете, що буде?

– Так можна спробувати вплинути на них з точки зору психології, громадського тиску. Але якщо серед парламентарів є негідники, які не зважають ні на що, можемо стверджувати, що громада, яка їх обрала, помилилася.

– Я вам можу один рецепт підказати: знімайте недоторканність з усіх. Тоді мандат не буде настільки цікавим та необхідним.

– Ми це питання тричі голосували в цьому парламенті. Восени нам доведеться ухвалювати кінцеве рішення, для якого необхідно 300 голосів. Особисто я буду “за”, як і багато моїх колег (причому не тільки з нашої фракції). Але, на жаль, я прогнозую, що в нинішній Верховній Раді зміни до Конституцію не будуть прийняті. Бо частина депутатів розказуватимуть, що мандат дозволяє їм висловлювати свої “політичні думки”, убезпечує від тиску, щоб їх завтра не посадили у в’язницю. Відповідно, тут суспільство повинно буде уважно розібратися, хто і як голосував.

– Ви говорите, що нинішній парламент не проголосує. Сподіваєтеся, що наступний це зробить?

– Я думаю, що наступний парламент буде ще гірший, аніж цей, у кількості популістів та тих, хто підтримує проросійські сили. Матимемо розпорошеність фракцій та груп. Це також мінус. Бо зараз п’ять фракцій та дві групи, а ми так і не можемо знайти порозуміння. Сьогоднішні опитування свідчать, що їх буде ще більше.

– Незважаючи на те, що ви – мажоритарник, люди все одно ототожнюють вас з усією Верховною Радою. Вам на зустрічах із виборцями не соромно дивитися їм в очі?

– Мені не соромно. Я не хочу давати собі оцінки – нехай це роблять “Опора” та інші структури. Але я активно працюю в окрузі. Відвідав за звітний період всі свої села – їх у мене близько ста. Проводжу постійні прийоми виборців. Звичайно, є тяжкі речі, які важко людям пояснити. Так, як і те, як вони голосувалися. Були рішення, які давалися нелегко. Але я намагаюся відверто говорити з людьми і переконувати їх. Іншого шляху, як це робити, немає. Особливо мажоритарщикам. Тому стараюся ні від кого не ховатися і постійно працювати. Ясно, що є незадоволені, ті, хто мають зауваження. Але це нормально.

– На що найчастіше нарікають люди під час таких зустрічей?

– Тарифи, зарплати та пенсії. Це основне.

– Що ви відповідаєте?

– Пояснюю, яка в державі економічна ситуація. По-перше, на жаль, війна забирає суттєві кошти з бюджету. Ми це всі знаємо та розуміємо. Суттєво збільшено фінансування армії, СБУ, МВС – це кошти, які ми перенаправляємо.

По-друге, відтік інвестицій. Це також фактор, який має вплив.

По-третє, четверта частина економіки України знаходиться на окупованій території Донбасу та Криму.

По-четверте, ми не подолали корупцію. Про це треба відверто говорити. Може, крадуть менше порівняно з тим, що було за  Януковича. Але все ж займаються такими справами. Тобто тут ситуація суттєво не змінилася.

Через ці фактори ми не маємо можливості суттєво підняти зарплати та пенсії на той рівень, на який би вартувало.

– Слова словами, але людям якось треба жити. Тарифи непідйомні, ціни ростуть, а доходи – ні. Чи не призведе це, як кажуть ваші колеги та експерти, до вибуху?

– Все може бути. Настрої, звичайно, вибухові. Це факт. Тут немає, що приховувати. З тарифами, як на мене, основна проблема в тому, що прем’єр, керівники НКРЕ та “Нафтогазу” мало спілкуються з українцями та недостатньо пояснюють свою позицію. Натомість опоненти в цих дискусіях (як-то Тимошенко) на пальцях грамотно роз’яснюють свою точку зору. Тут треба не боятися: йти та говорити. Якщо це вимога МВФ, сказати про це. Без діалогу з людьми нічого не буде. Вони, з одного боку, стурбовані тим, що тарифи “драконівські”. З іншого – не розуміють, чому так.

– “Батьківщина” та Радикальна партія блокували трибуну із вимогою створити ТСК. Це ж не так важко зробити, правда?

– Я “за”. Підписався під створенням ТСК щодо офшорів. Міг би й щодо розслідування тарифів поставити підпис. Не бачу тут проблеми. Думаю, керівникам фракції коаліції треба на це йти.

– Що лідер вашої фракції про це говорить?

– Позиція така: ці ТСК дадуть можливість ще більше піаритися на цих темах. Але давайте відверто: хто б не був у опозиції, шукає способи довести свою правоту та перебрати собі рейтинг, який втрачають провладні політичні сили. Це закономірний процес. Особисто я – за ТСК по тарифах. Але при врахуванні двох моментів. Перше, її має очолювати людина, яка займатиметься не піаром, а шукатиме суть – наприклад, хтось із представників “Самопомочі”. Друге, має бути комплекс – чому не підняти питання не лише останніх двох років, а й угоди по газу з 2006 року, які підписувала Юлія Тимошенко?! Інакше все буде накопичуватися. В результаті у вересні-жовтні в Раді буде ще гарячіше. Ми вже бачили в сесійній залі безпілотник. Буде шоу та дії по дестабілізації роботи парламенту, щоб розхитати ситуацію і не давати приймати рішення.

“Я НЕ БАЧУ НАПРУГИ У СПІВПРАЦІ З УРЯДОМ”

– За часів правління Арсенія Яценюка багато хто з депутатів скаржився на неналежну співпрацю з урядом. Після приходу нового складу Кабміну що змінилося? Стало гірше, краще чи ситуація, як раніше?

– Я не можу сказати, що стало гірше чи краще. Співпраця нормальна. З міністрами, які представляють “Народний фронт”, ніяких проблем немає. Що стосується прем’єра, він постійно присутній на сесіях та засіданнях фракції. Частина міністрів – це наші колишні колеги по парламенту. Тому тут простіше. Наприклад, дзвониш Ігорю Насалику. Він тебе запрошує на сьому ранку перед початком робочого дня на зустріч до себе в кабінет. Хочеш – приходь. Тому я не бачу тут напруги – її немає. Все більш-менш адекватно.

– Гройсман уже показав, як управляти державою?

– Хто б не був прем’єром, досягнути феноменального результату в нинішніх умовах неможливо. Ти не можеш бути чарівником. Приходиш у ті обставини, які існують. Якби на місці Гройсмана був Саакашвілі, Ляшко чи Тимошенко, не думаю, що вони б зробили прорив у сьогоднішній економічній ситуації.

В цілому, мені імпонує тільки те, що він готовий до діалогу з депутатами та фракціями. В цьому контексті – великий плюс. Решта – побачимо. Ближче до кінця року можна буде давати якість оцінки діяльності Гройсмана, як керівника українського уряду.

– Але уряд досі повністю не укомплектований – з квітня немає міністра охорони здоров’я. Ми пам’ятаємо, що тоді 15 кандидатів відмовилися…

– Це була велика помилка з боку наших колег з БПП, що вони не змогли запропонувати кандидата. Ми тоді прогнозували, що це буде тягнутися місяцями. Так і сталося. Коли Міністерство із керівництвом в статусі в.о., роботи не буде. Тимчасові фігури не займатимуться стратегією. У нас складна ситуація в медицині, а міністра немає.

– Особисто ви на початку червня збиралися зареєструвати постанову про звільнення міністра закордонних справ Павла Клімкіна через відсутність послів у низці країн, але передумали. Чому?

– Я вже десятки разів публічно виступав з приводу призначення послів. Не можу зрозуміти, чому Адміністрація Президента (зокрема пан Єлісєєв) не дає працювати цим “шлюзам”. У нас довгий час немає послів в Казахстані, Вірменії, Грузії і так далі. Зокрема у стратегічних країнах (наприклад, Білорусь). Причина незрозуміла станом навіть на зараз…

– Ви напряму запитували того ж Єлісєєва, в чому справа?

– Запитували всіх. Відповідають, що підбирають кандидатів. Але як можна займатися цим стільки часу – з квітня минулого року? Хіба немає спеціалістів? Є.

Чому я зараз не реєструю постанову? Бо трохи пішов прогрес – декількох послів призначили. В МЗС пояснюють, що вони подають кандидатів, але в Адміністрації це питання не йде. А звільнити Єлісєєва Верховна Рада не може, бо це рішення Президента. Однак така ситуація є злом для країни, яка воює.

– Так умисно чинять чи це недбалість?

– Я б сказав, умисна недбалість. Не можу зрозуміти їхньої логіки. Я думаю так: іде війна – нам треба прикривати міжнародні фронти. Наприклад, на саміті НАТО ми декларуємо, що готові до вступу (це наша стратегія), але рік не призначений представник Україні в Альянсі. Це вже злочин. Бо немає, кому представляти там наш інтерес. Яка причина – я не знаю.

– Але ваш комітет у закордонних справах може викликати до себе того ж міністра та запитувати, в чому справа. Наскільки я знаю, Клімкін приходить до вас на засідання.

– Ми викликаємо, звертаємося, говоримо. Були неодноразові рішення нашого комітету з цього приводу. Але реальних глобальних результатів немає.

– Є ще одне питання, яке хвилює багатьох ваших колег та громадськість – що з коаліцією? До речі, скільки депутатів зараз входять до її складу?

– 223 з двох фракцій. Є ще питання по таких, як Ганна Гопко, які не вийшли зі складу коаліції. Але не забувайте, що ми маємо вибори у семи округах. Я прогнозую, що частина переможців долучаться до більшості. Тому питання хитке.

– Але коаліцію формують фракції.

– Я не є юристом-конституціалістом, щоб давати оцінки. Але свого часу такі депутати, як Гопко, були ж членами фракції, які входили до коаліції. Фракції вийшли з більшості, а ці люди – ні. Я думаю, апелюють саме до цього. Скоро це питання врегулюють.

– Але під час ухвалення законопроектів коаліції часто не вистачає своїх голосів. Тому рішення підтримують “Опозиційний блок”, “Воля народу”, “Відродження”. Ви ж розумієте, який це має вигляд…

– Я розумію. Але не весь час відбувається так, як ви говорите. Є різні сценарії. Наприклад, у четвер “Опозиційний блок” цілий день давав нуль голосів, але рішення ухвалювалися за допомогою “Самопомочі”, Радикальної партії (як то у питанні декомунізації). Ще у нас є позафракційні. Вони часом вирішують результат того чи іншого голосування. Якби дисципліна була на рівні 95 відсотків, жодних би проблем не було. Але, дійсно, в залі відсутня немала кількість представників більшості. Де вони – треба шукати на морях.

“РОСІЇ ВДАСТЬСЯ ВИБРАТИСЯ ІЗ САНКЦІЙНОГО “КАПКАНУ”

– Зараз на Заході все голосніше звучать заяви про те, що з Росії потрібно знімати санкції. Наскільки ймовірно те, що їй вдасться вибратися з цього санкційного “капкану”?

– Вдасться. Не в цьому році, але рано чи пізно це станеться. Росія хоче пришвидшити цей процес. Ми – відтермінувати. На жаль, є всі шанси, що у 2017 році санкції будуть зняті. Це зумовлюється не тільки українською позицією, а також рішеннями світових лідерів. Дуже багато чого буде залежати від майбутньої Адміністрації Президента в Америці: хто очолить країну – Клінтон чи Трамп. Зараз Барак Обама займає дуже помірковану позицію. Подивимося, як змінюватиметься загальнополітична світова ситуація. Від цього, в тому числі, залежатиме майбутнє санкцій.

– Що Україні поки робити?

– Укріплювати фронт, фінансувати армію та прикордонну службу, вимагати зброю, яку повинні надати країни Європейського Союзу та НАТО (чого ми не можемо добитися два з половиною роки). Плюс, звичайно, займатися реформами та боротьбою з корупцією. Це звучить, як заїжджені фрази, але іншого шляху у нас просто немає. Не варто очікувати на манну небесну. Все в наших руках. Якщо у нас буде бардак, ніхто зовні нічого не змінить. Навіть якщо сюди будуть вливати мільярди, сотні мільярдів, все рівно нічого не допоможе. Але реформи у нас, на жаль, гальмуються…

– Хто головне гальмо реформ?

– Дуже складне питання. На нього важко дати коротку відповідь… Не думаю, що йдеться про конкретну людину. Це сукупність тих, хто сьогодні фактично є при владі. Це ж цілий механізм, “машина” – починаючи з району, закінчуючи Києвом.

У владі потрібні люди з новим мисленням, баченням, які ставлять інтереси держави вище за особисті. Тут треба говорити в комплексі: місцеві ради, міські голови, Верховна Рада, урядовці і так далі. Це ті, хто взяв на себе відповідальність. Якщо вони не справляються, це загальна проблема. Як і те, де знайти інших. Ми пробували – залучали іноземців, нову хвилю. Молоді люди говорять, що працювати на зарплату чотири тисячі, коли в бізнесі ти можеш отримувати 40 чи 140 тисяч, не дуже хочеться. Тобто досі лишається багато нюансів. Але це довга розмова.

Ольга Москалюк, “Цензор.НЕТ”

Источник