“Буває таке отчаяніє, може, прийняти іслам”
Вівторок, 19 липня 2016
05:55
“Буває таке отчаяніє, може, прийняти іслам”2
Фото: ФОТО з сайта www.svoboda.org/anton naumlyuk
Домовитися про зустріч із Тамарою Клих, матір’ю ув’язненого в Чечні киянина 42-річного Станіслава Клиха, вдається не одразу. Після червневої поїздки до Грозного телефон не відповідає або вимкнений. Станіслава разом з українцем Миколою Карп’юком два роки тому арештували в російському Орлі. Звинуватили в участі в Чеченській війні 1994–1996 років. Навчався тоді в Київському національному університеті ім. Шевченка і в Чечні ніколи не був, стверджує Станіслав. У травні його засудили до 20 років в’язниці. Російський “Меморіал” визнав українців політв’язнями.
У середині липня 72-річна Тамара Клих погоджується поговорити. Кличе додому. Живе з чоловіком у Дарницькому районі столиці. В ошатній, завішаній гардинами й жалюзі кімнаті стоїть вентилятор. Тамара Іванівна приносить склянку води.
— Цьому ремонту 14 років. А меблям — скільки років сину, — розповідає Тамарі Іванівна. — Ні до чого руки не лежать відколи Стаса забрали. Тільки весною постірала занавєскі, бо такі були брудні, що не могла дивиться. Перестала пекти. Він любить печене — пирожечки, тортики, солоденьке. Сама їм мало. Хоч одне врем’я заїдала стрес і плакала весь час, — продовжує. Сідає на диван. На очах навертаються сльози. — Втомилася. Одне й те саме розказую. А воно ніяк не отражається. Постійно плачу. Усім телефонувала, хто виступає по телебаченню — Огризку, Маломужу. Послухали, і на цьому все.
У Чечні вашого сина звинуватили в причетності до УНА-УНСО.
— В університеті навчався два роки. А потім покинув, бо не був націоналістично настроєний. Хто б знав, що за це членство йому Чечню пришиють. У ФСБ, напевно, єсть дані всіх, хто був в організації. Може, Стаса заманили в Росію навмисне, думаю.
Його арештували в Орлі, коли поїхав до своєї дівчини.
— Він виграв путівку до Криму на двох. Пропонував мені з батьком поїхати. А я не люблю цього. Краще порядки вдома й на дачі наводити. Стас саме із дружиною розійшовся, вирішив поїхати сам. Думаю — хай їде. Може, дружину знайде там.
Із першою дітей не мав, тому й розійшлися. Потім два роки жив цивільним шлюбом з іншою жінкою. Але не находили общого язика, не було тем для разговору. Вона продавцом робила. Любила покурити, випити. Збирала вдома шумні компанії. А він у мене домашній, як я.
У Криму познайомився з росіянкою Вікторією. Привіз її до нас. Саме Майдан почався. Їй років 40, має дочку-підлітка. Кандидат медичних наук, казала. У серпні 2014‑го він поїхав до неї в гості в Орел. Після арешту сина вона ні разу не відповіла на мої дзвінки.
Що син вам казав при останній зустрічі?
— “Думав, що побачу старушку, а ти така гарна”. Слухала його все врем’я, бо хотів виговориться. Він там ні з ким не говорить — одні чеченці кругом. Свіданіє тривало 3 години. Ми сиділи за столиком. Поруч стояла клітка, бо невідомо, як він себе вестиме. Його завели без наручників.
Як він виглядає?
— Погано, — розповідає Тамара Іванівна. — У квітні їздила на суд як свідок. Тоді він в суді хоч і кричав, і страшні були нервові приступи, всьо равно виглядав здоровий, на обличчі — повний. Зараз — худий.
У Станіслава всі руки порізані. Катували його страшенно. Миколу Карп’юка так не мучили. Знають, на якій вулиці живе, в яку школу ходить його дитина, сказали. Карп’юк одразу підписав, що їм треба. Хоча у нього має бути більша сила волі. Він усі вишколи в УНА-УНСО пройшов. В Україні сидів кілька років за участь в акціях проти Кучми. А Стас — домашня інтелігентна людина. Карп’юк знає — битимуть, доки не підпише. Стас намагався доказати правду, що ніколи в Чечні не був. Так і твердить до цього часу.
Спілкуватися з Миколою Стас може тільки під час прогулянки. Їх лише двоє серед чеченців. Його перевели в одиночну камеру. Раніше всяких рецидивістів до нього підсаджували. Вони його били, к ісламу склоняли. Син каже: “Буває таке отчаяніє, що, може, й прийняти іслам”.
Син часто говорить щось незрозуміле. Я ж його знаю. А тут перед тобою зовсім інша людина стоїть. Приїхала, він каже: “Мамо, якби ти собі папілому на обличчі убрала, може б оцього горя не було”. У нього якісь отакі мислі зараз. “Чого я тут находжуся? — говорить. — Може було б краще в Росії? Там хоч рускі. А тут і поговорити ні з ким”.
Останнього разу привезла абрикоси, черешні, шоколад з України. Доки чекали суддів, конвой дозволив передати через грати шоколадки Стасові й Миколі. Потім дозволили соком запити. Як Надію Савченко тримали, то до клітки нікому не дозволяли підходити. А нас пускали. У Чечні люди хороші. Навіть конвойні: “Ми би помогли, але ми ж не во власті”.
Люди бояться. У каждого по шестеро-п’ятеро з родини в чеченську війну загинуло. Із того часу ремонти поробили — пластиком оббили все, вікна поміняли. Кажуть: “Ми другої войни з руськими не переживемо”.
У Кадирова армія велика. Вся в центрі Грозного, а вокруг — російські війська. Росіяни дають зрозуміти чеченцям: “Єслі двінєтє, ми вас тут і задушим”.
Ви контактуєте з дружиною Миколи Карп’юка?
— Хорошо контактуємо. Вона — оптимістична. Та вона жінка, а я мати. Це дві різниці — що сина там мати, що чоловіка. Їй 37 років. А я — старша. Мені часу мало.
Станіслав вірить у завчасне звільнення?
— Не вірить. “Стас Клих — не Савченко”, — каже. За Савченко всі боролися, і це була страшенна політика. А тут я не знаю, яким образом можуть відпустити.
У десятому класі перейшов на українську
Тамара Клих 35 років працювала в дитячій лікарні завгоспом. Чоловік — інженером і водієм.
— Чоловік — із Білої Церкви, я — з Таращі. Але в родині ізначально російською говорили. Інакше в місті всі казали б “село забите”, — розповідає Тамара Іванівна. — Стас у 10-му класі свідомо відмовився від російської і перейшов на українську. Хоча вчився у школі з російською мовою викладання. На всіх олімпіадах з історії й мови перші місця займав.
До 11-го класу співав у хорі мальчиків Палацу піонерів. Потім оставив, бо далеко було ходити. Краще б співав. Може, не знав би цього горя, думаю зараз.
Станіслав Клих брав участь у студентській революції на граніті 1990 року.
— Олесь Доній там був, Степан Хмара, Левко Лук’яненко. Подзвонять мені й говорять: “Пані Тамаро, який у вас син!” Мені приємно було. І що “пані Тамарою” мене називали.
Станіслав закінчив історичний та юридичний факультети університету ім. Шевченка. У столичних вузах читав лекції з історії України та права. Підробляв незалежним журналістом і юристом.
“Просили винести то дві, то п’ять тисяч доларів до автобуса”
Після арешту Станіслава Клиха до його квартири дзвонили шахраї.
— То з Дніпра, то з Кривого Рогу дзвонили, — розповідає Тамара Клих. — Казали: “Знаємо, де ваш син. Поможемо повернути, тільки передайте гроші”. Просили винести то 2, то 5 тисяч доларів до якогось автобуса. Ночі напрольот дзвонили. Міліція не реагірувала. Раз кажу: “То привозьте його чи дайте трубку. Я гроші знайду”. На цьому розмова закінчувалася.
Коли востаннє повернулася з Чечні, в 23:00 — дзвонок. Беру трубку. Чую Стаса голос: “Мама, привіт! Це я”. — “Синок, одкуда ти дзвониш?” — “Зараз, — каже, — тобі все об’яснять”. Бере якийсь чоловік трубку, українською гарно говорить: “Тамаро Іванівно, Стас у халепу вскочив, через нього людина в реанімації. Треба заплатити гроші. “Назвали мою адресу. Питали, чи в мене є гроші. “Та ви що, — кажу, — де в нас гроші!” — “А які-то драгоценності?” — “Ми — пожилі люди. Які в нас драгоценності?”
Назвала їм номер мобільного. Шукатиму гроші, сказала. Але вони не передзвонили. Зателефонувала сама. Почула моложавий голос: “Что вы хотели? Я никуда не звонил. Я сплю”. І на етом всьо закончилося.
Знову аферисти, зрозуміла. Та ж Стаса голос — ну точно. Зараз шахраї вміють підробляти голос, казали. А то повірила, що він справді міг щось утворити. У нього зараз часто стаються зриви психіки.
Похожие записи
Об авторе
