“Ти полковник? Ну все, пішли, будеш нашим рабом”

Четвер, 15 липня 2016
00:30

Газета по-українськи

Україна

“Ти полковник? Ну все, пішли, будеш нашим рабом”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: Анатолій Гаєвський

Іван Без’язиков був начальником розвідки 8-го корпусу Збройних сил. Торік підрозділ розформували

— Наше завдання було — знайти тих, із ким можна було б домовитися про повернення наших загиблих. Ми не мали жодних контактів. Сіли в машину, встановили білий прапор і поїхали, — згадує полковник 45-річний Іван Без’язиков.

5 липня його звільнили з полону ДНР, де він пробув із 16 серпня 2014-го. Був начальником розвідки 8-го армійського корпусу ЗСУ. У полон потрапив під селом Степанівка на Донеччині поблизу кордону з Росією. З двома товаришами після бою поїхав забирати загиблих із ворожої території.

— Виїхали на край Степанівки, чекали півгодини, — продовжує полковник. — Ніхто не вийшов. Потім пробили колесо, бо вся дорога засипана скалками від снарядів “Граду”. Ще півгодини міняли його. Залишили машину на околиці села. Пішки зайшли майже в центр. Побачили козаків, підійшли з білим прапором. Вони дивилися з підозрою, але діалог почався. Домовилися, що наступного дня приїдемо вантажівками, щоб забрати хлопців.

Коли ішли назад до машини, нас оточила група людей кавказької зовнішності. Думаю, кадирівців. Сказали, що домовленості їх не обходять. Вихопили білий прапор, кинули на землю, повалили нас. Били електрошокером. Підвішували за ногу до дерева, щоб погойдався. Підійшов один з якимсь датчиком: “О, в нього жучки! Шпигун”. Порвали весь одяг. Потім дали якісь штани й усього у багні кинули в яму. Сиділи там до ночі, поки не приїхали люди з Донецька. Нас посадили в БТР, зав’язали очі й повезли в “ізбушку” — колишню будівлю СБУ. Дорогою було кілька блокпостів. На кожному бойовики зупинялися. Казали: “От у нас український полковник. Хто хоче, може йому щось зробити”. Били руками, ногами, прикладами. Хтось із більшою ненавистю, а хтось так — щоб не відрізнятися. Жоден не пройшов мимо. Поламали мені ребра, рука не піднімалася. З товаришів найбільше дісталося командиру роти, молодому офіцеру. Був найкрасивіший, форма нова.

У підвалі донецького СБУ нас тримали три тижні. Постійно лякали розстрілом, але вже не били.

Що було далі?

— Вісім місяців, до травня 2015-го, мене утримувало так зване розвідуправління. Жив у підвалі особняка. Мав ліжко. Годували тим, що самі їли: каша, борщ, м’ясо. Думаю, хотіли завербувати. Створювали умови, щоб пройнявся духом ДНР. Може, тримали для обміну. Переживав, щоб не забрали в Росію. По телевізору вже надивився про Надію Савченко (нардеп від партії “Батьківщина”. Провела у російському полоні 709 днів. — ГПУ). Транслювали лише російські канали.

Ті люди вважали себе реформаторами. Казали, що хочуть створити такий лад, щоб росіяни дивилися і розуміли, що живуть погано. І щоб Росія приєдналася до ДНР. Були там і росіяни, і місцеві. Видно, це не знайшло підтримки. За вісім місяців прийшла інша банда і роззброїла “реформаторів”.

Як це сталося?

— Сидів у підвалі. Раптом — стрільба, крики, вереск. Відчиняються двері. Мої охоронці вже лежать побиті, скривавлені й зв’язані. Мені кажуть: “Ти полковник? Ну все, пішли, будеш нашим рабом”. Називали себе “Республіканська гвардія”. Там знову спав на підлозі. Інколи не годували по півтори доби. Мали ідею, що я — дуже сильно законспірований розвідник. Пресували, щоб підтвердив їм це. Били, різали пальці, погрожували повідрізати. Три дні протримали в карцері під сходовою кліткою без їжі й води. Там ти постійно зігнутий, не можеш встати на повен зріст.

Врешті передали мене польовому командиру Топазу. Той казав, що підкоряється лише Захарченку. За кілька днів він передав мене банді, що базувалася в телецентрі. Здається, угруповання “Оплот”.

У “гвардії” була хоч якась ієрархія і дисципліна. Інші що хотіли, те й творили. Одна банда тримала один район, інша — другий. Ці групи жорстоко між собою воювали. Місто ділили в кілька етапів: ринки, території, заправки, кафе, заводи. Це розповідали бойовики, які охороняли мене. Обурювалися: ми тут воюємо, пацани гинуть, а керівники жирують. Такий бардак у Донецьку був 2014–2015-го. Зараз Захарченко всіх підім’яв і піраміда склалася. Пробув у нього рік. Там мене вже не били. Виконував підсобну роботу. Я добре малюю. Бойовики замовляли портрети собі або жінкам. Це угруповання й віддало мене Україні.

Як вас звільнили?

— 5 липня після обіду охоронець сказав збиратися. Привезли на блокпост. Півтори години стояли. Приїхала машина з нашого боку, волонтери з групи “Патріот” і СБУ. Виїхали за лінію розмежу­вання. Там нарешті зміг обійняти дружину Маргариту. Я їй дуже вдячний. Знаю, що доклала масу зусиль для мого звільнення. Як ракетний двигун, підбадьорювала і волонтерів, і спецслужби. Два дні не міг усвідомити, що вже на свободі. На яких умовах звільнили, в СБУ не кажуть. Якби не вони, далі мив би посуд у їдальні бойовиків.

Источник