Як невеликі міста стають кращими без вказівки згори?
Четвер, 14 липня 2016
13:00
Як невеликі міста стають кращими без вказівки згори?8
“Плати за час, а не за їжу” – такий принцип антикафе, які діють у Києві, Дніпрі, Харкові. На Донбасі теж почали з’являтися подібні. Однак атикафе на Донеччині – це не комерційні заклади, а безкоштовні волонтерські проекти. Вони працюють під гаслом: “Абсолютно безкоштовно. Просто приходь”. Кажуть: у Краматорську – “Вільна хата”, у Слав’янську – “Теплиця”, а ми що – гірші?
“Лампова”
“Приїздить переселенець у чуже місто. Де йому знайти друзів? А тут – клуб за інтересами. Познайомився з однодумцями, залишився”, – каже 28-річний фотограф Олександр Рижков з міста Покровськ на Донеччині, співорганізатор місцевої платформи громадських ініціатив “Лампова”.
“Лампова” розташована у спальному районі, хвилин 40 пішки від центру. Тут простора кімната з окремим входом.
“Донбас спустошується, – каже Даніїл Кашик, 23 роки, один з місцевих активістів і співорганізаторів платформи. – Молодь прагне звідси поїхати. Раніше з сіл їхали в міста. Тепер усі хочуть кудись подалі з Донбасу”.
“Спершу здавалося, що все тимчасово. Пересиділи півроку, домовилися про роботу з дому. Потім зрозуміли, що це надовго, – , – каже дружина Олександра 27-річна Наталія Рижкова. За фахом вона юрист. До війни з рідного Покровська переїхала в Донецьк. Тепер повернулася. Покровськ – маленьке місто. Бракує культурних подій і активістів”.
Ідею “Лампової” виношували півроку. Назву взяли із шахтарської лексики – так називається місце, де гірникам видають каски з лампами.
“Хотіли проводити круглі столи, семінари. Щоб розповісти молоді, наприклад, як захистити себе з юридичного боку. Просили у місцевої влади виділити на пару годин приміщення, але ніхто на це не йшов. Вирішили організувати свій простір, а в ньому – потужний комунікаційний центр, культурну платформу. Так можна виплекати покоління активних громадян”, – каже Наталія Рижкова.
Приміщення в житловому будинку знімають за 4,5 тис грн. Оренду оплачують з власної кишені. У “Ламповій” є заняття з англійської для дітей і дорослих, майстер-класи з хенд-мейду, приходить психолог. Влаштували фотоклуб.
“Основні витрати стосуються оплати праці фахівцям, які проводять заняття. Для цього шукаємо гранти. Решту – робимо безкоштовно: фарбуємо, ремонтуємо, приносимо з дому якісь речі”, – каже Наталія.
Показує, де стоятиме фортепіано. Тільки почали облаштовувати нове приміщення.
“Першим у нас базувався фестиваль “Стоп цензурі”. Пофарбували стіни в синій колір, повісили плакати про корупцію. Один хлопець зайшов подивитися: “Що це у вас таке?”. У нас якраз мультик на проекторі демонстрували українською. Він залишився. Коли йшов, взяв у руки новеньку каску, яку поставили як символ шахтарського міста. Каже: “Можна я цю на свою робочу поміняю, а то моя на мене замала”, – сміється Наталія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Частину села, де живуть переселенці, називають Бандерштрассе”
Вільний простір “Майстерня”
“Все почалося з літературної середи. Зібралися місцеві творчі люди, що пишуть вірші чи прозу. Хотіли почитати, а їм не давали місця. Ми запропонували це приміщення. Уже другий рік по середах так і збираються”, – каже 54-літня Ольга Ніколаєнко.
Вона з чоловіком організувала в Бахмуті на Донеччині безкоштовний “Вільний простір “Майстерня”.
“У Краматорську є “Вільна хата”, у Слав’янську – “Теплиця”. Чому б таке не відкрити у Бахмуті? Має бути територія, максимально незалежна від влади, нерозумної цензури, де люди могли б робити що їм до вподоби. Є хороші проекти, ідеї, спільноти, але їм нікуди йти. Влади пропонує платити за оренду.
До війни на Донбасі у “Майстерні” був один із наших магазинів будматеріалів. Коли почалися бойові дії, влаштували в ньому склад для волонтерів. Тепер там “вільний простір”, – каже Сергій Ніколаєнко, 54 роки.
“Трохи допомогли з USIAD (Американське агентство з міжнародного розвитку, в Україні надає допомогу у таких сферах: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. – Gazeta.ua). Знайшли нас. Купили комп’ютери, проектор, матеріали для майстер-класів з дітьми з лозоплетіння, писанкарства, виготовлення ляльок-мотанок. З часом відвідувачі “Майстерні” самі організували тренінги і майстер-класи. Працює студія мультиплікації “Кабачок”. Роблять анімацію з пластиліну. Щомісяця випускають в інтернеті по мультику”, – каже Сергій.
У “Майстерні” можна скористатися інтернетом, роздрукувати документи.
Комунальні рахунки Ніколаєнки оплачують самі.
“Хотілося створити майданчик, куди могли би прийти люди, яким ніде себе реалізувати. Таких – до 5 відсотків, але вони є”, – кажуть організатори “Майстерні”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Донбас – це люди без історії. Дивляться досі російські канали”- історик
Update Park
“Я в парку побачила, як один чоловік плюнув на лавку. Наступного дня – він сам на неї й сів. Це для мене стало поштовхом заснувати Update Park”, – каже 13-річна Софія Пилипенко із Костянтинівки Донецької області. Вчиться у 8 класі.
Цього року вона започаткувала проект із прибирання та відновлення парків. Як втілити його, навчилася у школі громадської активності.
Волонтери працювали у трьох занедбаних скверах. Прибирали, косили траву, фарбували дитячий майданчик, робили графіті, наносили розмітку для ролерів, майстрували лавочки. А ще – відновили майданчик для дискотек.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Окупація Донецька – це погано. Але Костянтинівка від цього виграла”
“Великих парків у Костянтинівці штук 6. Ще чимало маленьких. Ситуації в них різні. Ми бралися за бесхозні зони.
Парк “Цинковий”, де ми працювали, – це був заводський парк. Підприємство закрилося. Парк “Хімік” – на балансі хімічного заводу, який на межі закриття. А парк “Металург” – нещодавно увійшов до паркового господарства. Спільними зусиллями з активістами нашого руху ми почали його відновлювати. Комунальники дали фарби для роботи”, – каже Софія Пилипенко.
Показує лавочки в одному з парків. На них – свіжі відполіровані дошки.
Зараз у команді Софії 5 костянтинівців. Шукають нові об’єкти і приміщення, де можна влаштувати свій “вільний простір”.
Похожие записи
Об авторе
