“38 відсотків убивств жінок скоюють їхні кохані”
Вівторок, 12 липня 2016
15:08
“38 відсотків убивств жінок скоюють їхні кохані”
Жертва ніколи, за жодних обставин, не є винною у вчиненому над нею насильстві, – каже соціальний психолог Ольга ДУХНІЧ
5 липня у Facebook стартувала акція проти замовчування насильства “Я не боюсь сказати”. Її ініціювала Анастасія Мельниченко – голова громадської організації “Студена”, що займається гендерними, правозахисними й соціальними проектами. За п’ять днів кампанії опубліковано тисячі історій про сексуальні домагання та насильство над жінками й чоловіками в Україні
Один із найпоширеніших коментарів – шок від масштабу побутового насилля. Його кількість справді величезна? Насилля в Україні більше, ніж в інших країнах?
– Позаторік, до початку бойових дій на Донбасі, статистичні показники були співвідносні з європейськими країнами. Там 70–80 відсотків невипадкових жіночих смертей – це результат побутового насилля. Кожна третя жінка в світі протягом життя зазнає фізичного чи сексуального насилля від свого партнера або сторонньої особи. До 38 відсотків убивств жінок скоюють їхні кохані.
Зараз у країні війна. Це загострює питання будь-якого насильства. Крім того, статистичні дані не відображають реального стану речей. Більшість жінок не звертаються до правозахисних органів. Тому цифри в цій темі – дуже відносна річ.
Які причини такої ситуації?
– Шок викликаний не масштабом насилля. Скоріше від усвідомлення, що ця проблема – поруч із тобою. Коли довго не помічаєш чогось, а потім воно раптово заповнює твій інформаційний простір, виникає думка, що цього стало дуже багато. Ні, масштаб не зріс. Просто люди звернули увагу на те, чого не помічали раніше.
Українська ментальність не вітає “винесення сміття з хати”. Більшість постраждалих мовчать про пережиті травми, свідки воліють робити вигляд, що нічого не бачили. Таке враження, що побутове насилля не дуже поширене. На жаль, його багато. І в Україні, і в світі.
У коментарях активно обговорювали тему “жертва сама винна”. Мовляв, коротка спідниця, одна йде вночі, яскраво нафарбована. Чи має ця теза право на життя?
– Є стереотипи, як потрібно виглядати і поводитись, щоб не стати жертвою насильства. Але від нього потерпають і ті, хто не вирізняється поведінкою чи зовнішнім виглядом.
Живемо в країні з неякісним захистом прав людини, усталеною практикою вибіркових покарань та уникнення покарання винуватцями. Ціннісні уявлення людей дуже розмиті, зате чітко сформований стереотип жертви. В таких умовах імовірність зазнати насильства на вулиці зростатиме, якщо ви – жінка, яскраво нафарбована, одягнена в коротку спідницю, йдете вночі. Проте мова про імовірність, а не про вину. Жертва ніколи, за жодних обставин, не є винною у скоєному над нею насильстві.
Ольга ДУХНІЧ, 34 роки, соціальний психолог, кандидат психологічних наук. Народилася в Криму, в місті Сімферополь. Закінчила Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського. 10 років викладала там психологію. Позаторік переїхала до Києва – після анексії півострова Росією. Працює у редакції журналу ”Новое время”. Захоплюється вітрильним спортом. Ходила під вітрилами у Середземне море. Улюблений фільм – ”Этот смутный объект желания”. Заміжня, має 7-місячну доньку
Як на цю ситуацію впливає патріархальне суспільство?
– На мою думку, в Україні не патріархальне суспільство, а матріархальний устрій.
Проте, якщо говорити про патріархат загалом, він сильно впливає на замовчування насильства. Якщо діє усталений принцип чоловічого домінування, жінка навряд чи наважиться піти проти системи й відкрито заявити, що над нею коїли насильство. Може навіть не розцінювати таким чином дії чоловіка. Спрацьовує комплекс жертви, самозвинувачення і самоприниження.
На рівень насильства впливають цінності, культура, якість життя. Дуже сильно позначається війна. Під час бойових дій рівень насилля в суспільстві стрімко зростає – як над жінками, так і над чоловіками.
Вже на другий день чимало авторів видалили свої пости. Чому?
– Подібні акції є феноменом натовпу. Людина долучається до інших, керуючись емоціями. Мало хто розуміє, а чи справді готовий до відкритого спілкування в мережі. Коли людина заспокоюється, приходить розуміння й усвідомлення масштабів власного вчинку. Більшість не готові пережити реакцію оточуючих на своє зізнання.
Такі флеш-моби корисні чи шкідливі для суспільства, для людини, яка написала зізнання і яка його прочитала?
– На мій погляд, вони шкідливі для особистості. Такі акції не позбавляють страху, горя та важких особистісних реакцій, які породило насилля. Ефект від подібного виплеску наболілого може бути лише короткотерміновий. Це не вирішує проблеми, тільки дає тимчасове полегшення.
Щодо суспільної користі, то питання завжди в тому, чи є такі флеш-моби керованими. Чи їх організатори розуміють, чого хочуть досягнути? Найгірше – коли на дописах у мережі все закінчується.
Часто писали про дитячі та підліткові страхи, про сексуальне домагання жінок. Менше – про приставання на роботі, про жінок, які змушують до сексу чоловіків. Про фізичне насилля теж було сказано небагато. Чи відповідає це реальному стану речей?
– Ні, не відповідає. Людині легше поділитися чимось, що є менш травмуючим або відбулося давно. Дистанціювання робить досвід не таким гострим і болючим.
Про домагання на роботі – немає статистики в Україні. Відсутнє чітке розуміння, яка саме поведінка начальника або колеги – неприйнятна.
Домагання жінки до чоловіка – явище менш поширене, ніж навпаки. Проте воно є. Але часто сприймається чоловіком або як свідчення його власної маскулінності, або стає сильним приниженням, яке замовчується.
Побутове фізичне насилля поширеніше і більш жорстоке, ніж про нього розповідають у Facebook. У цій мережі переважають дорослі, освічені, виховані люди, здебільшого з вищою освітою. Тобто це категорія людей низького ступеню ризику. Категорія високого ризику – біженці, переселенці, люди з неповних, неблагополучних родин. Вони страждають від фізичного насилля значно частіше й більше.
Жінки пишуть, що коли чоловік нападав, вони згадували фільми чи статті на цю тему й починали говорити з ним. Це справді працює? Що ще може вплинути, відлякати, змусити відступити?
– Головне – не метод, а мета: не провокувати ґвалтівника, максимально убезпечити себе, шукати можливість утекти. Багато залежить від конкретної ситуації. Ґвалтівники бувають різні. Те, що спрацювало з одним, може не спрацювати з іншим.
Як ставитеся до вислову: “Якщо не можеш нічого змінити – розслабся й отримуй задоволення”?
– Для жертви насилля в ситуації з ґвалтівником найголовніше – намагатися зрозуміти, які саме її дії завдадуть найменшого збитку. В екстремальній ситуації навіть це зробити складно. Порада ж “розслабитися” – безглузда.
Чоловіки на обговорення теми побутового насилля часто реагують агресивно, їх вона дратує. Чому?
– У сповідях жінок нерідко є узагальнюючі звинувачення щодо всіх чоловіків.
Чи може таке зізнання зашкодити жінці? Чи саме цього найчастіше й бояться і тому не розказують про насилля щодо них?
– Публічною розповіддю про власний травматичний досвід жінка наражає себе на небезпеку знущання та емоційного шантажу з боку людей, які дізналися про неї болісні та неприємні речі. Тепер її історія відкрита для будь-яких коментарів.
Багато хто зізнається: боюся розказати.
– Ніхто не бажає знову занурюватися в болісні емоції. Людина відчуває страх того, що її не зрозуміють чи зрозуміють неправильно, що аудиторія зреагує агресивно. Це не дуже природно – розповідати про особистісний негативний досвід на широкий загал.
Якщо людина постраждала від сексуального насильства – як це пережити?
– Перш за все треба зрозуміти, що вона – невинна. У жодному разі. За жодних обставин. Винен насильник чи ґвалтівник.
По-друге, терміново звернутися по медичну та психологічну допомогу. До фахівців, близьких людей, які здатні підтримати. Зрозуміти, що лише вона, ця людина, є господарем власного життя та інформації про нього. Ніхто не може змусити її розказати про свій досвід. Ніхто не має права звинувачувати її в цій ситуації.
Масштаби побутового насилля можуть стати меншими, якщо зробити жорсткішою кримінальну відповідальність за нього?
– Це – не панацея. Певний відсоток насилля здійснюють психічно хворі люди й особи з кримінальним минулим.
Варто досліджувати, які типові профілі тих, хто коїть насильницькі злочини. Це допоможе зрозуміти, на що потрібно впливати насамперед – на освіту, на лікування чи на покарання. Подібна практика успішна в Європі та Сполучених Штатах Америки.
Які висновки маємо зробити після цієї акції?
– Українське суспільство третій рік перебуває в процесі емансипації. Через це всі теми, які раніше були закриті – від існування ЛГБТ-спільноти до побутового насильства, – стають видимі, перетворюються на об’єкти публічного обговорення. Це процес укладення нового суспільного договору. Це радує. Ми розробляємо “європейські цінності”. Але засоби цього процесу іноді стихійні й не завжди адекватні. Головне – розуміти: кожен має пройти через усі неприємні речі, залишаючись людиною, яка думає головою та відстоює свої інтереси. В тому числі сама обирає, чи говорити публічно про досвід насильства.
Похожие записи
Об авторе
