“Краще мати менші статки, але на батьківщині”

Вівторок, 19 січня 2016
07:40

Газета по-українськи

Люди

“Краще мати менші статки, але на батьківщині”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: фото з архіву Олеся Городецького

Голова ”Християнського товариства українців в Італії” Олесь Городецький живе в Римі 14 років

Українські заробітчани активно відкривають бізнес в Італії. У центрі Рима другий рік працює піцерія 30-річного Андрія Злотка із волинського селища Іваничі, кілька місяців — автомайстерня 26-річної Іванни Комар та її батьків зі Львова. Закарпатці Оксана Мудрашинець і Тиберій Чорба мають в італійській столиці магазин-бар.

Чому українці вкладають зароблене за кордоном, пояснює 39-річний Олесь Городецький, голова “Християнського товариства українців в Італії”. 14 років тому поїхав туди на післядипломну медичну підготовку й залишився.

— У 1990-х планували повернутися в Україну 90 відсотків трудових мігрантів. Коли зароблять на житло, навчання дітей, лікування родичів. Багато приїжджали після помаранчевої революції. Повірили у зміни. Але відсутність реформ, корупція й безправність швидко відправили їх назад.

Раніше виїжджали переважно із Західної України. Зараз географія розширюється: Черкаси, Одеса, Дніпропетровськ, Харків. В деяких італійських областях більшість українців — із наших центрально-східних регіонів. Наприклад, у Генуї.

За кордоном нема раю, ніхто задарма грошей не дає. Але є правила гри, зрозумілі всім. Більшість моїх знайомих готові повернутися в Україну. Якщо буде найменша надія, що хоча б через рік зможуть за українську зарплатню утримати родину, матимуть перспективи росту. Для цього потрібні реформи. Два роки минуло після Майдану. Люди бачать, що коїться на митниці, як вирізають ліси, в якому занепаді села. Корупція процвітає навіть у Міноборони під час війни. Тому й не повертаються.

Щойно легалізувалися — батьки забирають до себе дітей. Вони виростають в Італії, навчаються чи працюють. Дехто намагається вивчити дітей в Україні і працевлаштувати, щоб “не мучилися по світах”. Але після закінчення українських вузів молодь не знаходить роботи й вирушає до Італії. Більшість приїжджають за туристичними візами й повторюють шлях батьків, бо українські дипломи тут не визнаються.

Люди більше не сподіваються на покращення ситуації в Україні і розуміють, що краще мати в Італії щось своє. Купують житло, відкривають власну справу. Сприяють цьому змішані шлюби. ­Молодь після закінчення італійських вузів хоче працювати, як італійці. Заробітчани мають ті самі права, що й громадяни. Лише не голосують на виборах і не можуть працювати в державних установах.

Нове покоління має інший менталітет. Вони не розуміють, що таке митні побори, як можуть бути ями на дорогах, як це — купити оцінку в університеті. Україна їх втрачає, вони італінізуються.

Молодь обиратиме Україну, якщо побачить зміни. Вплинуть зв’язки з родиною, мовою, українською культурою. Краще мати менші статки, але на батьківщині, ніж більші — на чужині. Там значні зусилля треба, щоб призвичаїтися і влитися в нове суспільство. Дехто витрачає на це все життя. Міграція — це дуже складно. Здебільшого виїжджають від безвиході, з відчаю.

226 000 українців легально жили в Італії на 1 січня 2015 року, за даними тамтешнього Національного інституту статистики. Разом із нелегалами їх більш ніж півмільйона. 80% італійських українців — жінки.

Источник