“Першим виступатиму проти прийняття України до Євросоюзу”
Вівторок, 19 січня 2016
05:50
“Першим виступатиму проти прийняття України до Євросоюзу”
Автор: Сергій Старостенко
Художник Іван Марчук стоїть з учасниками дитячого хору ”Щедрик” біля своїх робіт у столичному ”Мистецькому Арсеналі”. Він написав понад чотири тисячі картин. Винайшов техніку малювання тонкими цівками фарби замість мазків
— На Марчука всіх треба пускати. Це ж — джерело. Хай п’ють, — сивий чоловік у шкіряному капелюсі каже охоронцеві при вході до столичного “Мистецького Арсеналу”. 13 січня тут відкрилася виставка художника 79-річного Івана Марчука “Генотип вольності”. Показують 150 його картин.
За півгодини до відкриття виставки в холі “Мистецького Арсеналу” збирається натовп людей. Оточують Івана Марчука. Він у чорних брюках і бежевому піджаку. На поясі висить чорний футляр із мобільним телефоном.
— Я — раб полотна, — каже Іван Степанович. Знімає окуляри й ховає у кишеню. — Маю жорсткий режим. Щодня із самого ранку йду в майстерню. Всі двірники дивуються: “Що це за ненормальний взимку о шостій ранку вже кудись чимчикує?”
Міг би взагалі не працювати, але не можу. Навіть коли маю поганий настрій, із пензлем у руках забуваю весь негатив. А тут його багато. Жив за кордоном більш як 10 років. У США обіцяв до України не повертатися. Але зов предків переміг. Зараз плаваю без парусів, бо в мене немає батьківщини. Україна за Радянського Союзу була для мене мачухою. Але й після проголошення незалежності матір’ю для мене не стала.
До художника підходить висока жінка з дівчинкою в окулярах. Просить Марчука сфотографуватися з її донькою:
— Она — ваша поклонница. Как увидела ваши картины, попросила записать ее в художественную школу. Говорит, что хочет научиться рисовать так, как и вы.
— Україна багата на таланти, — Іван Марчук фотографується з дівчинкою. — Вони або проростають за кордоном, або ж в’януть тут. Наша держава цього товару не потребує. Першим виступатиму проти прийняття України до Європейського Союзу. З такою культурою, хамством, злобою і ненавистю, яка у нас панує, іти туди не можна. Зараз ми не наближаємося до Європи, а віддаляємося.
Відкриття виставки починають із виступу дитячого хору “Щедрик”. Дві жінки перепиняють Марчука біля музичної установки. Просять його підписати для хористів листівки з репродукціями.
— Ви ще не стомилися? — питає одна з жінок, коли художник ставить автограф на 25-й листівці.
— Після такої автограф-сесії тиждень не зможу в руках пензлик тримати, — сміється Марчук.
За кілька хвилин художника обступають шанувальниці з букетами. Повногруда блондинка в білій сукні й золотих сережках дарує йому білі троянди:
— Дуже вас ціную. Але от обійшла всю виставку, а так нічого і не зрозуміла. Доведеться ще раз пройтися.
— Якось на одній виставці підійшли до мене три пані, — каже Іван Степанович. — Одна сказала: “Бачили картини Рєпіна, Шишкіна, Айвазовського. Розуміли їх з першого погляду. Ваші картини не розуміємо, але чому від них не можна відірватися?” Відповів: “Коли дивилися на картини інших художників, ваш мозок працював лише на десяту частину. Перед моїми картинами його треба використовувати на повну потужність”.
— Йване, прівєт, — до Івана Марчука підходить високий чоловік у чорному костюмі. Говорить із французьким акцентом. Хоче обійняти художника, але той вивертається. Киває на натовп журналістів.
— Хоть Марчук говорит, что не продает своих картин, у меня есть три его полотна, — каже відвідувач ламаною російською. Представляється Анрі. — Долго уговаривал его с ними распрощаться. Правда, пришлось за это хорошо заплатить.
Кажуть, ціни на картини Марчука починаються від $25 тис. — майже 610 тис. грн.
— Марчук — це мольфар, він уміє чарувати, — говорить видавець 48-річний Віталій Капранов. Разом із супутницею зупиняється біля картини “Птахи у вирій полетіли”. Довго роздивляється її з різної відстані. — Його полотен у нас немає, бо дуже дорогі. А такий дорогий презент нам навряд чи хтось зробить.
Був у шлюбі три місяці
На відкритті виставки Івана Марчука виступила його донька, скрипалька Богдана Півненко, 38 років. Вона — солістка ансамблю “Київська камерата”. 2006 року вийшла заміж за бізнесмена Володимира Шульгу, засновника мережі супермаркетів електроніки “Фокстрот”. Познайомилися під час помаранчевої революції. У них народився син Богдан. Через два роки Володимир Шульга загинув. Зараз Півненко у шлюбі з кінорежисером Олегом Павлюченком.
— Диски доньки постійно слухаю в себе в майстерні, — каже Іван Марчук. — Вони надихають мене на нові картини.
З матір’ю Богдани був одружений три місяці. Після того нікого заміж не кликав. Дурним був, через те й пішов у цей зашморг. Добре, що швидко все зрозумів. Після того жінки собі не шукаю. Сама має явитися. Має бути такою, щоб на неї хотілося дивитися, а не тікати. Щоб щоразу заходив у хату й казав: “А ти стала ще кращою”.
Похожие записи
Об авторе
