“У пробитті пенальті немає нічого легкого. Ворота здаються дуже маленькими” – Тотті
Субота, 19 грудня 2015
13:05
“У пробитті пенальті немає нічого легкого. Ворота здаються дуже маленькими” – Тотті16
Він все життя у “Ромі”. Через 26 років після його першої появи у Тригорії він як і раніше є капітаном команди, за яку вболівав з дитинства і все ще закоханий у футбол.
“Поговоримо про футбол?” – запитуємо ми Франческо Тотті. “А якщо не про нього, то про що ще?”, – відповідає легендарний гравець.
– У 1993-му році ти дебютував у Серії А. Починав на позиції треквартісти, під нападниками.
“Я був дуже молодий, зі мною в команді грали чудові нападаючі. Наприклад, Бальбо, а в 1994-му прийшов Фонсека. Тоді мені подобалося виводити на ударні позиції партнерів. Моїм обов’язком було допомогти їм забити якомога більше. І я дійсно більше радів їх голам, ніж своїм”.
– Потім прийшов Земан і відправив тебе в напад, на лівий фланг.
“Команди Земана використовували іншу схему, ніж та, за якою ми грали раніше. Для мене це була нова позиція на полі, я виконував зовсім інші завдання. Необхідно було ще більше грати на команду. В принципі, я не особливо змінився як гравець, навчився обігравати суперників один в один на фланзі. Це були веселі два сезони”.
– А при Капелло ти остаточно став центральним нападаючим.
“Так, з сезону 2001/02, він почав часто ставити мене в пару до Кассано або Батістути. І я відразу зрозумів, що це моє. Коли ти дієш ближче до воріт, то у тебе більше можливостей забити, ніж зробити асист. Мені це дуже сподобалося. Але остаточно я змінив роль вже при Спаллетті”.
– А що змінилося?
“Це були дві різні системи гри. При Капелло, коли я грав з Кассано, ми часто діяли, як два треквартісти, мали повну свободу. А при 4-2-3-1 Спаллетті я постійно перебував на вістрі атаки”.
– Складно було звикнути?
“Я ніколи не міг уявити, що буду грати в центрі нападу, не думав, що у мене є відповідні для цього дані. На щастя, все склалося більш ніж добре. Зі Спаллетті я зрозумів, що найкраще почуваю себе саме на цій позиції” .
– Якби ти міг повернутися назад, то грав би в атаці з самого початку?
“Так, якщо б у мене була можливість вибору, то так би і було”.
– Тобто, ти готовий обміняти відчуття, коли партнер забиває після твого пасу, на власний точний удар.
“Це все дуже відносні речі. Ти ростеш, набираєшся досвіду, стаєш впевненішим у собі. Це різні періоди моєї кар’єри, складно їх порівнювати”.
– Тотті-футболіст сильно змінився за всі ці роки?
“Навіть не знаю. Багато що змінилося, але можу лише сказати, що з “новинок” я став використовувати постійно: я навчився бити пенальті”.
– Ти забив близько 80 голів з точки за кар’єру. Багато хто вважає, що ти найбільше любиш бити в правий від воротаря кут. Це так?
“В принципі, так. Мені легше пробивати внутрішньою стороною стопи, щоб закрутити м’яч. Але і по-іншому я забив багато голів”.
– Наприклад?
“Зовнішньою стороною стопи, вліво від воротаря, потужно по центру, як з “Арсеналом”. Хоча це була ризикована затія, складний удар – якщо виконати його неправильно, то м’яч полетить на трибуни”.
– А ще паненка…
“Так, точно, я забув (сміється)”.
– Чи можна відпрацювати удари з пенальті на тренуваннях?
“Ні. Бити 11-метрові на тренуваннях і під час матчу – абсолютно різні речі. Гра – це тиск, це відповідальність. Багато говорять, що бити пенальті легко, але повірте, в цьому немає нічого легкого. Ворота здаються дуже маленькими”.
– І як ти вибираєш, куди бити?
“Перед ударом я думаю про варіанти. Коли арбітр свистить, я ще встигаю оцінити три тисячі можливостей, часто міняю рішення. Але удар з пенальті – це, насамперед, концентрація”.
– Повертаючись до паненки. Ти так б’єш, щоб вразити публіку або здивувати воротаря?
“Це як звичайний удар для мене. Важливо, щоб м’яч потрапив у ворота. Звичайно, техніка виконання складна, красивіша. Але це інстинкт. Я приймаю такі рішення і під час гри, в центрі поля. Я дію спонтанно, не думаю про це заздалегідь, не намагаюся вивести з себе суперника”.
– Ти пам’ятаєш, як забив перший гол таким ударом?
“Звичайно. “Рома” – “Болонья”, травень 2000-го, у ворота Пальюки, під Курва Норд. Це була практично розминка перед чемпіонатом Європи. Потім я ще кілька разів так пробивав, і іноді воротар залишався на місці і забирав м’яч. Прикро, звичайно, але повторюся: паненка для мене – звичайний удар. Це не знущання над голкіпером”.
– А як щодо ударів з гри, коли ти перекидаєш воротаря?
“Це набагато складніше. Потрібно розрахувати силу, зрозуміти, чи виходить воротар. І знову – це виключно інтуїція”.
– Вперше ти забив так “Пармі”, у чемпіонаті 1997/98.
“Так, прекрасно це пам’ятаю, адже у воротах був Буффон. Я вийшов на ворота після пасу з центру поля і, поки біг, думав. “Якщо він піде назустріч, я спробую його перекинути”. Я пробив з лівої, і все вийшло” .
– Ти забив багато фантастичних голів лівою, хоча це і не твоя “улюблена” нога.
“Знаєте, чому? Тому що я про це не думаю. У такі моменти все вирішує координація. Коли ти намагаєшся пробити з льоту після навісу, то спираєшся на “свою” ногу. Можливо, я занадто впевнений, що проламаю точно, коли наношу удар правою. А з лівою все інакше, ти не знаєш, як вийде, не чекаєш багато чого”.
– І ти ніколи не залишався після тренувань, щоб попрацювати над лівою ногою?
“Ні. У молодіжці мене вчили працювати обома ногами, і на цьому все”.
– Наскільки важливі тренування, якщо порівнювати їх з вродженим талантом?
“50 на 50. Тренування необхідні, щоб тримати себе у формі. Іноді це навіть психологічний момент”.
– Можеш сказати, скільки у твоїй грі інстинктивних рішень, а скільки обдуманих?
“Моя гра заснована виключно на інстинктах”.
– Тобто, ти не дивишся, чи готовий партнер прийняти твій пас?
“Краще багато не думати. Має бути відпрацьоване взаєморозуміння. Знаючи, як ти граєш, партнер розуміє, куди бігти. Він упевнений в тому, що робить, якщо знає, що я на полі. Так, наприклад, робив Перротта. Він розумів мене, я знав, що він вміє підключатися до атак. Легко було обом”.
– Твоє улюблене святкування голу?
“Палець у роті. Це стало моїм фірмовим знаком, я вже не можу його поміняти. З 2005-го року, з матчу проти “К’єво”, я завжди так святкую. Спочатку це був знак для Ілларі, потім для всіх трьох: неї, Крістіана і Шанель”.
– Гол, який ти не забив, але мріяв би забити?
“Складне питання, дайте подумати… У матчі з “Ювентусом” у чемпіонаті 1997/98 Перуцці двічі фантастично парирував мої удари. Я був дуже вражений”.
– Давай поговоримо про ще один твій чудовий трюк: гру п’ятою. Ти ж так дієш в будь-якій зоні поля.
“І це інстинкт. Це складний прийом, але часто він дає мені перевагу – іноді легше вивести партнера на позицію для удару п’ятою, ніж внутрішньою стороною стопи. Я приймаю таке рішення за секунду”.
– Ти шкодуєш, що ніколи не забивав п’ятою?
“Чесно кажучи, ні. Я ніколи не мріяв про це. У кар’єрі таке трапляється рідко. Я віддаю перевагу відправляти м’яч у ворота, а не намагатися забити красиво”.
– Найскладніший опонент серед захисників?
“Я не можу виділити когось одного, було багато сильних гравців, сторожових псів, які не відпускали мене ні на мить і постійно били по ногах”.
– Наприклад?
“Не можна не згадати Річарда Ванільї з “Емполі”, хоча б тому, що він завдав мені серйозну травму. Але це було щось неймовірне: він шість хвилин бігав за мною і намагався вдарити. А грали ми на тому ж тижні, коли я по ТВ показав, в якому жалюгідному стані мої ноги”.
– Тобто, ти одразу розумів, що він від тебе не відстане?
“Так, і тому я був дуже злий, коли він зателефонував мені, щоб вибачитися. Мені соромно, що я так повівся, іноді у футболі таке трапляється, травми – невід’ємна частина спорту. Він він за шість хвилин створив мені стільки проблем, скільки іншим захисникам не вдавалося за всю кар’єру. Монтеро, наприклад, міг в момент божевілля піти в дуже грубий підкат, але таке траплялося рідко. Тудор, Матерацці і Каннаваро теж були спокійними, били тебе, коли випаде момент. Іноді досвід допомагав мені уникнути контакту, адже я знав, що мене чекає. Вони робили це не зі злості, але іноді зіткнення з ними мали дуже відчутні наслідки”.
– Можеш вибрати найкращий матч у кар’єрі?
“Рома” проти “Ювентуса”, коли ми перемогли 4:0, ми з Кассано зіграли практично ідеально. Хоча почекайте – була ще одна гра… З “Емполі”, на нейтральному полі в Палермо. Я забив два голи: головою і перекинувши воротаря. Я грав тоді дійсно добре. Але потрібно подивитися інші матчі, подумати. А відразу в голову приходять ці дві гри”.
– Найкращий матч в чемпіонському сезоні?
“Рома” – “Парма”, але я вже про нього багато говорив, так? Якщо згадувати матч, який важливий для мене особисто, то це нічия з “Юве” 2:2. Я тоді був замінений на Накату, це була моя не найкраща гра. Але це був поєдинок за скудетто. Також найважливіші матчі ми провели в “Пармі” і “Болоньї”. З джаллоблу я не забив пенальті в першому таймі, потрапивши штангу, з “Болоньєю” не грав, але вони мали величезне значення. Пам’ятаю, після другого матчу в Емілії я подумав: “можливо, це наш рік”.
– Ти завжди говорив, що свої найкращі голи ти забив “Сампдорії”, “Інтеру” і “Лаціо”. Підтверджуєш?
“Так, це три голи на подіумі, але були й інші. Наприклад, “Удінезе” в 2001-му полі навісу Кафу. І знову з лівого, бачите (сміється)”.
– Ще один чудовий гол “Удінезе” ти забив у 98-му.
“Так, але з точки зору реалізації удар в 2001-му був набагато складнішим”.
– Був футболіст, який тебе надихав?
“Чесно кажучи, в дитинстві я дивився тільки на Джанніні, він був прикладом для мене. Але зараз я не можу сказати, що став схожий на нього: ми дуже різні, та й футбол змінився. Мені подобалося, як він грав, як рухався. Він був капітаном, кумиром”.
– Найкраща порада, яку ти отримував за свою кар’єру?
“Потрібно виявляти повагу до всіх”.
– Хто тобі її дав?
“Батьки, вони мені дуже допомогли”.
– Згадаєш найскладніше поле, на якому грав?
“Стадіон “Реджини”, на їх газоні часто неможливо було грати”.
– А якщо говорити про атмосферу?
“Брешія” і “Бергамо”: там було дуже спекотно, особливо коли приїжджали ми, римляни. А ще “Ліворно”: нас ображали протягом всієї гри, не знаю, чому. У 2007-му у них була кричалка проти мене, вона звучала 90 хвилин. Я рознервувався, отримав червону картку, посварився з нашим тренером Віто Скалой. Такого ніколи зі мною не було”.
– Ким для тебе є Віто?
“Велика частина того, що я домігся – це його заслуга. Футболістові дуже важливо мати поруч таку людину. Віто дуже мені допомагає. Він дуже освічений, у всіх аспектах. Це мій брат, нехай і старший. Навіть занадто старший (сміється)”.
– У якому зарубіжному чемпіонаті у тебе могло б вийти?
“В Іспанії, без сумніву”.
– Ти говориш це, бо тебе хотів дістати “Реал”?
“Ні-ні, просто мій стиль гри дуже схожий на те, як грають в Іспанії: більше техніки, ніж фізики, якщо порівнювати з АПЛ або Серією А. Я поважаю Англію, але в Іспанії гра у футбол – це розвага”.
– Одного разу тобі аплодував “Бернабеу”. Згадай, які емоції ти тоді відчував.
“Це фантастичне відчуття. Я відразу скажу, бо знаю, що таке питання буде: в Мадриді, у ворота “Реала”, я забив свій найкращий гол в єврокубках – в 2001-му році”.
– І останнє запитання. Коли ти завершиш кар’єру, як тобі хотілося б, щоб тебе згадували суперники?
“Це не я вирішую, їх вибір. Мені буде достатньо поваги. Це найважливіше в кар’єрі футболіста”.
Інтерв’ю asroma.com
Переклад та адаптація Юрія Шевченка
Похожие записи
Об авторе
