“Ти що, хворий? Тут же немає нікого”
Понеділок, 04 липня 2016
06:55
“Ти що, хворий? Тут же немає нікого”
Автор: ФОТО З САЙТА WWW.fishki.net
Коли батьки тільки сварять та карають дитину, вона вигадує друга, якому все можна. Це називається синдромом Карлсона
— Ніколи про вигаданих друзів не задумувалася, доки 5-річний син не почав говорити з Максом. Це — невидимий хлопчик. Даня його годує, просить купити морозиво хлопчикові. Надворі дощ, син зриває з себе плаща, щоб Макс не промок. Біжить купатися в озеро, бо другові там сумно, — каже 28-річна Ольга Іванюк. — Це страшно. Здається, що в дитини проблеми з психікою.
Ольга повела сина до дитячого психолога. Той сказав, що не слід хвилюватися. Уявні друзі часто з’являються у віці 4–6 років.
— Пояснив, що це свідчить про багату уяву, — продовжує. — Треба більше приділяти уваги синові та завести собаку. Тоді у нього буде реальний друг. Так і зробили. Даня рідше згадує про Макса, але повністю не забув. Психолог заспокоїв. Це станеться не одразу. Треба набратися терпіння.
— Вигадками діти хочуть привернути до себе увагу, вважають матері, — каже столичний дитячий психолог 36-річна Ганна Боголюбова. — Це не так. Дитина наївна. Вона не може створювати такі маніпуляційні схеми. Уявні друзі часто свідчать про те, що малеча самотня. Так вона отримує приятеля, з яким цікаво та легко говорити. Бо батьки тільки сварять і карають. Також робить це, бо почувається зайвою у сім’ї. Це буває, коли з’являється ще один малюк або батьки розлучаються.
В уяві дитини оживає те, що бачить на вулиці, по телевізору чи в сім’ї. Буває — герой із мультфільму. Такі друзі затримуються на день-два. Вигаданий приятель приживається на кілька тижнів, а то й місяців.
— Бувають матері, які кажуть: “Ти що хворий? Тут же немає нікого”. Так робити не можна. Буде гірше. Дитина образиться, замкнеться у собі. Говоритиме лише з другом. Навпаки, варто розпитати, як той виглядає, чого хоче? Якщо це його одноліток, малюкові бракує друзів. Коли дорослий дядько чи тітка, яку він називає няня, — уваги батьків. З’ясувавши причину, змініть поведінку.
Не слід сварити за уявного друга, забороняти розмовляти з ним чи висміювати.
— Потрібно завоювати уяву малечі. Це не має бути перегляд телевізора. Поліпіть із пластиліну, помалюйте на асфальті крейдою чи почитайте. Частіше доручайте їй вибирати щось для сім’ї. Хваліть. Робіть це коли є за що, а не просто так. Цілуйте, обіймайте дитину, гладьте по голівці. Це доводить його потрібність. Виконуйте роботу по дому разом. Миття посуду, підмітання та прання цікавіші за конструктор. Якщо хоче собаку чи хом’яка — купіть. Але нехай доглядає за ними сам.
До психіатра слід звернутися, коли поведінка некерована. Наприклад, дитина не слухає нікого, крім “няні”.
— Малеча не хоче їсти. Коли спить — здригається чи кричить. Стає агресивна. Влаштовує істерики, падає на підлогу та б’є ногами. Не відрізняє гру від реальності. Вигадує розваги з жорстокими сценами та погано йде на контакт. Йому виповнилося 7–8 років, а “друг” не зникає. Якщо пустити це на самоплив, дитина замкнеться. Впаде в депресію, тікатиме з дому. Може дійти до спроби суїциду.
Сором’язливі та налякані діти люблять вигадувати
— Уявний друг у дітей називається синдромом Карлсона, — каже психолог Ганна Боголюбова. — Термін виник від дитячої книжки шведської письменниці Астрід Ліндгрен. У хлопчика немає собаки. Тому він подружився з Карлсоном.
У багатьох європейських країнах заборонили показувати цей мультик і читати книжку. Мовляв, Карлсон виховує в дітях агресію та нахабність.
Похожие записи
Об авторе
