“Треба не боятися проводити вибори якомога частіше”

Четвер, 30 червня 2016
06:25

Газета по-українськи

Політика

“Треба не боятися проводити вибори якомога частіше”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: Сергій Старостенко

Колишній народний ­депутат Андрій ­Сенченко: ”Професіоналізму в уряді ­Гройсмана менше навіть, ніж у Кабміні Азарова”

— Україні досі не повернули вкрадене Януковичем ­через відсутність волі до цього. Країна змінилася, а її керівники — ні. Наступають на ті ж граблі, що й попередники. Не зацікавлені знайти вкрадені гроші. Натомість шукають крадіїв, аби домовитися про розподіл украденого, — говорить громадський діяч 56-річний Андрій Сенченко.

— Прокуратура каже, що заважають продажні судді. Але відсоток мерзотників у судовій, законодавчій і виконавчій владі — однаковий. Генпрокуратура завжди торгувала справами. За гроші їх закривали чи не шукали злочинців. Не стверджую, що це відбувається нині, але рецидиви можливі.

У розслідуванні діянь колишнього режиму не вистачає лише політичної волі? Усі правові механізми наявні?

— За майже 2,5 року з доказової бази багато втрачено. Режим Януковича активно працював із готівкою, щоб не залишати слідів. Але за сучасного рівня комп’ютеризації світової фінансової системи можна знайти і їх. Українським спецслужбам для цього не завжди вистачає кваліфікації. Були пропозиції з розвідувальних центрів Великої Британії, США. Це бізнес-структури з розшуку державних коштів. Пропонували навіть не платити їм зараз, а взяти відсоток від знайденого й повернутого. Українська влада на ці пропозиції не відреагувала.

За чотири роки режиму Януковича Україна втратила 70 мільярдів доларів, за даними Національного інституту стратегічних досліджень. Скільки потрібно часу на повернення цих грошей?

— Двох років після Майдану мало би бути достатньо. Принаймні за цей час гроші могли арештувати й заморозити на рахунках за кордоном.

В уряді кажуть, що повернути заморожені 1,5 мільярда доларів можна вже восени, якщо зараз прийняти закон про спецконфіскацію.

— Не вірю українській владі. Говорять про децентралізацію, а протягують особливий статус окупованих територій Донбасу. А під судовою реформою — право на узурпацію судової влади хоч і на два роки. Спецконфіскація теж мутна. Стосуватиметься не лише втікачів. За бажання її можна застосувати до будь-кого. Тому вона може стати інструментом політичного терору.

Ці гроші можна повернути. Але влада нічого не робить для цього. Лише імітує бурхливу діяльність.

Хто відповідає за це?

— Глобально — українське суспільство. Бо обрали таку владу. Також — президент. З його подачі призначений уже третій генеральний прокурор, то з нього і спитають.

Громадська організація “Трансперенсі Інтернешнл” та Мін’юст заявили, що восени почнеться заочний суд над Януковичем.

— Такий процес має бути, хоча злочинці й недоступні фізично. Тоді ці люди будуть вже не обвинувачуваними, а засудженими. І згодом потраплять у тенета правосуддя.

Багато з нинішніх українських політиків і діячів, зрештою, теж підуть під суд. Наприклад, за контракт із Російською Федерацією на постачання електроенергії в окупований Крим. За Іловайську трагедію. Всі матеріали наявні.

Генпрокуратура РФ відмовилася заарештувати й видати Україні Януковича. Як змусити Москву віддати його?

— Економічним тиском. Янукович — розмінна монета. Зараз він живе в Росії, як свого часу страуси в його зоопарку. Путін — не вічний. Його наступники навряд чи захочуть тягнути старий багаж. Шукатимуть вихід із ситуації.

Колишнього нардепа від Партії регіонів Юрія Іванющенка більше не шукає Інтерпол, бо Дніпровський райсуд Києва закрив кримінальну справу щодо нього. Чому так сталося?

— Через договорняки. Іванющенко свого часу рейдерськи захопив ринок “7-й кілометр” в Одесі. Досі контролює його й отримує доходи. Чимало друзів Іванющенка сидять на Банковій (на цій вулиці розташована Адміністрація президента. — ГПУ). Вони виросли з Партії регіонів. Їхні погляди на життя й майбутнє України не дуже різняться. Просто в Іванющенка вони з донецьким колоритом. Народ у їхньому розумінні — “бидло”. Має працювати з ранку до ночі, платити податки, які потім вони ділять між собою. Сьогоднішні від учорашніх нічим не відрізняються.

Як оцінюєте нинішню ситуацію в країні?

— Глибока політична криза. У Верховній Раді чомусь переконані, що мають стійку більшість і дострокових виборів не буде. Як приклад наводять ситуацію в інших країнах, де більшість із перевагою в один голос може працювати увесь термін. Це можливо, якщо їхні дії й закони підтримують громадяни. В Україні ж повна недовіра до влади. Рейтинг довіри до парламенту — чотири-шість відсотків.

Формування уряду на чолі з Володимиром Гройсманом не змінило ситуацію. Криза лише загострилася. Додається й призначення Юрія Луценка генпрокурором. Небажання розслідувати офшорні історії та чорну бухгалтерію “регіоналів” злить населення й поглиблює кризу. Питання в тому, яка буде розрядка. Добре, якби конституційна, у вигляді дострокових виборів.

Можуть відбутися?

— Їх не уникнути. Аби вижи­ти, президенту скоро потрібно буде здати парламент. Розпустити й почати процедуру виборів. Хоча він і розуміє, що в наступному матиме значно менше своїх депутатів.

Яких основних помилок припускається влада?

— Рік тому посол однієї європейської держави запитав — невже я не бачу нічого позитивного у діях влади? Відповів питанням на питання — а ви що бачите? Він задумався й нічого не сказав.

Чим можна дорікнути міжнародним партнерам?

— У кожної країни свої національні інтереси. Вони ніколи не збігаються на 100 відсотків із нашими. Україною керують люди, які не мають концепції побудови держави. Тому метушаться між партнерами. Самі себе загнали в таке ­становище. Треба чути народ і розуміти, чого він хоче. А партнерам чітко казати — ми будуємо країну, яка дотримується правил і міжнародних угод. Але не треба нав’язувати нам рецептів, як діяти в тій чи іншій ситуації. У нас для цього є джерело влади — народ.

У чому недопрацьовує суспільство?

— Насамперед на виборах. Проблема українців — безкінечне бажання дива. Спочатку Янукович казав, що почує кожного. Усім захотілося цього. Потім Порошенко заявив, що закінчить швидко війну, і 54 відсотки повірили. Якби до вибору підходили з розумом, а не емоціями, то згадали б: Петро Олексійович — один із засновників Партії регіонів. Був міністром економіки за Януковича.

Подивіться на нинішню Верховну Раду і на її рівень професіоналізму. Більшість депутатів навіть не розуміють політичних, юридичних, економічних термінів. Лише ходять на телеефіри й балакають з отриманих темників (темник — від слова “теми”. Закриті розпорядження влади засобам масової інформації, як подавати новини — які саме, з якими акцентами. У цьому випадку — озвучують наперед узгоджені тези. — ГПУ). Професіоналізму в уряді Гройсмана менше навіть, ніж у Кабміні Азарова. А жадібність — однакова.

Зараз кажуть, що потрібні нові обличчя. Це означає, що наберуть у списки зовсім непідготовлених людей. А старі стоятимуть за ними й керуватимуть далі. Треба, щоб до влади прийшла команда фахівців, здатна вивести країну з бідності й дати людям відчуття безпеки. Кажу не тільки про війну, а й про медицину, злочинність.

Які настрої переважають серед людей?

— Абсолютна недовіра до влади.

Які перспективи України — за рік чи півтора?

— Вони залежать від громадян. Потрібно добитися конституційного виходу з кризи. Провести позачергові парламентські вибори. А якщо треба, то й президентські. Звісно, дива не станеться. Ми не створимо одним махом патріотичну, чесну й суперпрофесійну владу. Але найближчі років 10 нам треба не боятися проводити вибори якомога частіше. В Італії після Другої світової 40 років вони відбувалися через рік-півтора. Так у політичному класі відбираються кращі.

Зараз у Верховній Раді є 50–70 людей, які розуміють, що відбувається в країні і мають власну думку. Після наступних виборів їх буде близько 100.

Працював заступником голови Адміністрації президента

— Найімовірніший сценарій повернення Криму — зміна влади в Україні. Ні Порошенко, ні Гройсман, ні сьогоднішній парламент на це не здатні. Вони позиціонують Україну у світі як упосліджену. Поки в ній правитимуть торгаші, нічого не буде, — говорить Андрій Сенченко.

Він народився 1 листопада 1959 року в Сімферополі. Навчався в Ленінградському механічному інституті. Працював на заводі майстром та інженером. Друга вища освіта — юридична.

Був віце-прем’єром Криму. Пішов у відставку 1997-го. Займався бізнесом.

На початку 2000-х — депутат Верховної Ради Криму. Потім — народний депутат України п’ятого, шостого, сьомого скликань. Після Революції гідності кілька місяців виконував обов’язки заступника голови Адміністрації президента. Відповідав за визволення кримських заручників, виведення української техніки, озброєння й військових із півострова.

З осені 2014-го — голова громадської правозахисної організації “Сила права”. Займається позовами постраждалих від агресії українців до Російської Федерації.

Одружений, має сина.

Источник