“НАВІТЬ СЕРЕД ПОЛІТИКІВ, ЯКІ ПОЗИЦІОНУЮТЬ СЕБЕ РЕФОРМАТОРАМИ, Є ТІ, ХТО МАЄ У СВОЇХ НАПРАЦЮВАННЯХ ПЛАГІАТ”, – КООРДИНАТОР ПРОЕКТУ СПРИЯННЯ АКАДЕМІЧНІЙ ДОБРОЧЕСНОСТІ ТАРАС ТИМОЧКО

З лютого в Україні функціонує проект сприяння академічній доброчесності (SAIUP). За підтримки Міністерства освіти й науки та Посольства Сполучених Штатів учасники програми ставлять амбітну мету – звести до мінімуму плагіат у дисертаціях та хабарі в українських вишах, а відтак вивести наукову роботу в Україні на новий рівень.Скептики говорять, що в Україні це неможливо, списуючи все на особливу українську ментальність. Координатор програми Тарас Тимочко переконує, що це цілком реально і наводить приклад західних університетів, де з дотриманням авторських прав також не все чисто.

Чому кримінальна відповідальність за плагіат не вирішить проблему? Коли українські студенти перестануть списувати, а викладачі – читати лекції з пожовтілих сторінок? Де у механізмі захисту авторських прав батіг, а де пряник? І головне, коли запрацює загальна база наукових робіт? Такі питання ми поставили Тарасу Тимочку.

ЧАСТО ВИКЛАДАЧІ ПОДАЮТЬ ЗАСТАРІЛУ ІНФОРМАЦІЮ. СТУДЕНТУ НЕМАЄ СЕНСУ ВЧИТИ ЇЇ, ЛЕГШЕ ДАТИ ХАБАРА

– Ви переконані, що плагіат в Україні можна побороти за допомогою системи виявлення порушенням авторських прав та покарання за це. Вам дорікнуть, що в Україні все безнадійно. Які аргументи наводите?

– Наша система освіти не є досконалою. Однак проблеми є і в західних університетах. До прикладу розповім історію Університету Ферфілда. У 2008 році адміністрація виявила, що дуже багато студентських робіт є купленими. Зокрема в Україні працюють сервіси, які пропонують українським студентам або викладачам писати англомовні тексти для студентів західних університетів. Але цього не було б, якби не існувало попиту на такі англомовні тексти у Західній Європі та США. По суті виходить, що українські студенти та викладачі пишуть роботи для американських.

Треба розуміти, що ми інколи ідеалізуємо західні університети. Єдина відмінність між західними університетами і українськими у плані академічної доброчесності – те, що на Заході є розвинена культура протидії порушенням. У нас поки цього немає. Починати потрібно з основ – інформування студентів та викладачів, далі впроваджувати механізми запобігання плагіату і врешті встановити покарання за нього.

– Що таке академічна доброчесність, з якої все починається?

– Так її назвали люди, які писали Закон “Про освіту”. В ньому є стаття, що так і називається “Академічна доброчесність”. У перекладі англійською це academic integrity – дотримання всіх норм академічного процесу добровільно. Тобто йдеться про те, щоб бути чесним з самим собою, і дотримуватися моральних принципів. На відміну від “академічної чесності” – формального дотримання прописаних норм.

– Ви намагаєтеся, якщо так можна сказати, пропагувати ідею доброчесності серед студентів. Як це діє?

– Ми почали працювати з викладачами, з адміністрацією університетів та студентами. Для кожного з них ми маємо різні слова і намагаємося зрозуміти, у чому криється корінь відсутності мотивації. Наприклад, до студентів пробуємо донести, чому академічна доброчесність важлива саме для них. Кожному студенту має бути зрозуміло, що з часом він вийде на ринок праці, де диплом вже давно не має великого значення. На співбесіді роботодавця в останню чергу цікавить, з якого університету прийшов кандидат. Він, в першу чергу, шукає мотивацію. Також потрібні вміння та знання.

З викладачами ми працюємо, тому що є дуже багато звинувачень на їхню адресу від студентів під час експрес-опитувань. Вони зізнаються, що списують або готові платити хабара, бо дуже часто в університетах подають застарілу інформацію, яка сьогодні вже не використовується. Тому немає сенсу її вчити. Це, зокрема, стосується IT-галузі. Ми надаємо рекомендації викладачам, як можна оновити свої програми – зробити цікавими і розвантажити. Бо є інша проблема – студенти стверджують, що мають занадто багато завдань. Наприклад, у мої студентські роки одним із завдань на предмет було прочитати до тисячі сторінок англомовного тексту, тоді як фізично я міг максимум 200 прочитати. Крім того, я мав інші курси. Але вочевидь, для особистісного розвитку людина не повинна тільки сидіти в книжках. І якщо бодай з одного предмету задавати дуже багато завдань, то студент просто змушений списувати і робити плагіат.

– Розвантаження навчальних програм – це поширення закордонного досвіду?

– У нашому проекті ми співпрацюємо з Університетом Ферфілда. До того ж, провели кілька зустрічей з представниками Університету Флориди та Університету Маямі. Вони також наголошують на тому, що потрібно оптимізовувати навчальний процес, інакше якість освіти падає. Зараз ми підготували кілька тренінгів для координаторів від викладацького складу. Так само ми звернулися до координаторів від студентів. Вони також братимуть участь у тренінгах з академічної доброчесності.

ЩОБ ЗАХИСТИТИ ДИПЛОМНУ РОБОТУ ЧИ ДИСЕРТАЦІЮ, ТРЕБА БУДЕ ЗАВАНТАЖИТИ ТЕКСТ ДО ЗАГАЛЬНОЇ БАЗИ

– Наскільки викладачі розуміють Ваші переконання? Адже багато з них не лише читають курси, але й займаються науковою роботою, де, не таємниця, часто переважає плагіат.

– Треба розуміти, що немає ідеальних студентів й ідеальних викладачів. Завжди буде 10%, які виступають проти будь-якої новизни. Також буде 10%, які пристають на нові пропозиції. І ще буде 80% загальної маси, які досі не визначилися. Ми працюємо з групою, яка підтримує наші ідеї, і намагаємося вплинути на 80% нейтральних студентів та викладачів. Якщо ми зможемо зробити так, щоб бодай 40% доєдналися до виконання наших ідей, тоді зможемо побачити результат.

– Як скоро цього очікувати?

– Проект розрахований на 4 роки, тож маємо багато часу. Але ми стараємося активно працювати вже зараз. Наша цільова аудиторія серед студентів – в першу чергу, першокурсники. За чотири роки вони здобуватимуть ступінь бакалаврів, і тоді зможемо побачити зміну або тенденцію до змін у цих університетах. Нещодавно ми провели якісне опитування щодо проблем, пов’язаних з академічною доброчесністю. Результати будуть за місяць, а вже восени ми працюватимемо з першим курсом.

– У Вашому проекті 10 великих університетів, результату варто чекати за чотири роки. Є плани поширити програму на інші універи?

– Важливо, що університети представляють різні регіони України. І це буде умовою для того, щоб поширювати досвід на інші університети. На жаль, ми маємо обмежені ресурси, тому можемо працювати лише з десятьма. Але з часом накопичуватимуться наші напрацювання. І коли запрацює нова система, ніщо не заважатиме нам поширити наш здобуток далі.

– До багатьох університетів з цього списку є серйозні претензії в плані боротьби з плагіатом. Ви їх ще й тому обрали?

– Нам часто дорікають, мовляв ми співпрацюємо з університетами, які мали проблеми з доброчесністю в минулому. Запитують: як ви можете з ними співпрацювати? У мене зустрічне питання: а з якими університетами працювати? Якщо хтось може назвати з десяток чесних університетів, з якими нам треба мати справу і навести відповідні статистичні дані, то всі готові були б працювати саме з ними.

Ми хотіли включити до проекту різні навчальні заклади, тому туди входять як великі класичні університети на кшталт Національного Одеського імені І. Мечникова так і вузькоспеціальзовані, як Тернопільський медичний.

– Наступний крок – власне виявлення плагіату Ви впроваджуєте спільно з Міносвіти. Загальна база наукових робіт буде гарантією захисту від того, що чийсь текст вкрадуть?

– Однією з ініціатив Міносвіти було створення такого собі репозитарію академічних робіт, куди будуть включені всі написані раніше кандидатські й докторські дисертації. Потім туди будуть включені бакалаврські та магістерські роботи. З часом ця база накопичення інформації стане інструментарієм для виявлення плагіату. Надалі для того, щоб захистити дипломну роботу чи дисертацію, треба буде завантажити свій текст до репозитарію. Він перевірить роботу на дублікати з інших роботі, а також на дублювання в мережі інтернет. Ми сконтактували з компанією Microsoft Ukraine, і вони погодилися стати нашим партнером. Зараз триває активна робота з розробки цього репозитарію.

Інша, не менш важлива сторона – встановлення покарання за плагіат. Вона не зможе запрацювати, поки не буде законодавчої бази. Її покращення вже йде. Тут питання самого часу – наскільки дозволятиме прийняти ці зміни Верховна Рада. Також важлива воля самих університетів. Зараз існує академічна автономія вищих навчальних закладів, тому можуть виникати складнощі у впровадженні певних змін.

– Щодо самоврядування університетів – з їхнього боку бачимо протидію створенню репозитарію. Сайти регіональних вишів майорять застереженнями про те, що публікація студентських робіт зніме захист з авторських ідей та розробок. Їх по суті можна буде описати новими словами, фактично присвоївши студентську розробку. Таким чином, відбуватиметься плагіат ідей. Ви врахували цей момент?

– Я чув такі зауваження до ідеї репозитарію. Це передусім стосується технічних спеціальностей, де найбільше ідейної новизни. Ми це продумали. Пропонуємо завантажувати роботи в репозитарій у закритому вигляді, і таким чином наповнювати базу. А вже пізніше, з дозволу автора, ця публікація може бути відкрита. Репозитарій матиме опцію “відкрити дані”. Тобто крім того, що система виявлятиме плагіат, вона публікуватиме наукові роботи. Це сприятиме підвищенню рейтингу університетів і наукової комунікації.

– Тобто перевірка на плагіат відбуватиметься на основі усіх робіт: і відкритих, і закритих?

– Так, при завантажені роботи відбуватиметься фіксація дати. І якщо система виявить дублювання, то по датах можна побачити, хто першим приніс певну ідею. Відповідно, можемо побачити, хто в кого сплагіював.

ЗАРАЗ ТІ, ХТО ЗАЙМАЮТЬСЯ ПЛАГІАТОМ, ЗНАЮТЬ, ЩО НЕ ПОНЕСУТЬ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

– А що між цими двома етапами: як відстежуватиметься дотримання авторських прав при написанні наукових статей та студентських робіт? Або як вирішувати ситуації, коли викладач відмовляється приймати у студента навіть чесно написану роботу, вимагаючи хабара?

– Ми розробляємо схему, як впроваджувати центри з академічної доброчесності. Вони займатимуться вирішенням академічних дилем та конфліктів. Такі центри є в західних університетах, в основі їхньої роботи лежить “Кодекс честі університету”, який укладається представниками викладачів, студентів й адміністрації. У разі порушення цих норм, створюють комісію, до складу якої входять і викладачі, і студенти.

Нині в Україні, якщо відбуваються якісь порушення, останнє слово стоїть за викладачем. Це інколи порушує права студентів. У новій моделі будуть враховані голоси обох сторін. Це дасть змогу вирішувати конфліктні ситуації без упереджень.

Так само ми працюємо над курсом з академічного письма. Впроваджуємо його також разом з Міністерством. Зараз розробляємо основу – щоб студенти перших курсів розуміли, як необхідно писати академічні тексти. Далі кожен університет зможе допрацювати цей курс відповідно до своєї специфіки.

– Однак водночас … скажімо так, у третьосортних університетах плагіат і далі процвітатиме. Таким чином, паралельно існуватимуть дві системи. Як довго це може тривати?

– Це буде, давайте чесно визнаємо. Ми не є державною структурою, яка має повноваження боротися з плагіаторами. Можемо лише інформаційно підтримувати тих, хто в своїх університетах бореться з цим ганебним явищем. Та навіть якщо ці третьосортні університети дотримуватимуться таких практик, колись просто зникнуть.

Мені імпонувала політика попереднього міністра освіти, який робив все для того, щоб відбувалося скорочення вищих навчальних закладів, які не надавали якісну освіту. Якщо продовжувати у цьому дусі, то рано чи пізно в нас не буде стільки вишів, які просто штампують дипломи.

Тарас Тимочко представляє програму в Тернопільському національному економічному унверситеті

– Не секрет, що при університетах діють цехи з написання дисертацій і статей “на винос”. А серед клієнтів – віп-персони, які вважають престижним мати науковий ступінь. Ця ситуація підриває ідею наукових здобутків як таких. Як виправляти це?

– Навіть серед політиків, близьких до сфери освіти, які позиціонують себе реформаторами, є ті, хто має у своїх напрацюваннях плагіат. Якщо державні структури не можуть встановити санкції за цей плагіат, це є зайвим підтвердженням, що система запобігання цьому явищу не працює. Нам залишається одне – співпрацювати з Міносвіти, у тому числі, з розробки законодавчої бази. Бо навіть виявивши плагіат, ми не можемо нічого вдіяти. Можна осуджувати, писати гнівно у соціальних мережах про те, як це ганебно. Але якщо в людей немає достоїнства, то в даній ситуації їх це навряд чи зачепить.

Знаю, що Міносвіти у багатьох випадках безсиле, бо не уповноважене приймати рішення щодо присудження наукових ступенів. З часом ця ситуація буде змінюватись, бо Україна інтегрується в Європу не лише в економічній сфері, але і в освіті. Рано чи пізно з тими людьми, які допускають плагіат у своїх роботах, не схоче працювати жодна інституція. Вони будуть відсіюватися природним відбором.

У СПРАВІ ДИСЕРТАЦІЇ КАТЕРИНИ КИРИЛЕНКО МАЮТЬ ВИСЛОВИТИСЯ УСІ КЛЮЧОВІ ГРАВЦІ

– Як ставитеся до ідеї запровадити кримінальну відповідальність за плагіат?

– Я б не був таким радикальним. Має сенс передбачити дисциплінарну відповідальність. Є таке поняття як встановлення надмірної відповідальності. Воно спрацьовує в інший бік. Якщо встановити кримінальну відповідальність, усі хабарі помножаться на десять. Крім того, кримінальна відповідальність за плагіат інколи може працювати на руку різним політичним силам. В нашій країні у політичній сфері ведеться активна боротьба. Плагіат можуть використовувати як інструмент боротьби з політичними опонентами, використовуючи кримінальну відповідальність.

Також треба пам’ятати досвід розвинених країн. Кримінальна відповідальність за плагіат у науковій сфері там не передбачена. У тій же Німеччині виявляли міністрів, прем’єр-міністрів, які плагіювали свої роботи.

– Але вони після того йшли з посади…

– Не всі. Тоді апелювали до совісті тих, хто порушив правила. Явище плагіату на Заході є дуже ганебним. Видно, там більш совісні люди, бо більшість таки залишала свої посади.

В Україні плагіат є буденним явищем, люди просто знають, що відповідальності не понесуть. Над цим треба працювати. Треба створити кілька хороших прецедентів, коли за плагіат будуть позбавлені наукових ступенів відомі люди.

– Скандал з дисертацією Катерини Кириленко може стати таким прецедентом?

– Потрібно, щоб, в першу чергу, Міносвіти сказало своє слово. Усі ключові гравці в цій справі мають висловити свою позицію, включно з віце-прем’єром паном Кириленком, тому що він відповідає за гуманітарну сферу. Далі можна буде робити висновки.

Я ознайомлювався з матеріалами досліджень щодо плагіату в роботі пані Кириленко, але давати оцінку не маю права. Є державні органи влади, що мають оцінити такі дії. Громадським активістам і загалом громадськості треба перестати брати на себе відповідальність давати критичні судження, не дослідивши тему.

– Але в ефективності санкцій з боку владних органів у даному випадку сумніваються.

– Потрібно давити на державні органи, щоб вони виконували свої функції. Треба критикувати, але потрібно так само працювати над тим, щоб пропонувати рішення, і ці рішення мають охоплювати всю систему. Бо поки не буде створено дієвого механізму для запобігання плагіату, доти й будуть проблеми.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Источник