ЗАСТУПНИК ГЕНПРОКУРОРА ВАЛЕНТИНА ТЕЛИЧЕНКО: “2/3 СПІВРОБІТНИКІВ ПРОКУРАТУРИ ЛИШАЮТЬСЯ БАЛАСТОМ, АЛЕ НЕ ВСІ ВОНИ БУДУТЬ ЗВІЛЬНЕНІ”

Відповідати за реформу прокуратури новий Генпрокурор Юрій Луценко призначив Валентину Теличенко. В пресі її часто називають адвокатом, хоча професійним адвокатом вона не є. Разом із тим, як захисник чи представник постраждалих, вона брала участь у численних справах, включаючи "справу Гонгадзе", а за президентства Януковича представляла інтереси того ж таки Луценка в Європейському суді з прав людини. З огляду на цей багатий досвід, "Цензор.НЕТ" поспілкувався з пані Теличенко не лише про те, як будуть очищати прокуратуру, а й про розміри хабарів в українських судах, "каральну психіатрію", справу Гонгадзе та те, кому й чому в прокуратурі заборонили "спілкуватися з політиками".ЧЕРЕЗ ВИПРАВДАЛЬНИЙ ВИРОК ПІДСУДНОМУ ПРОКУРОР МОЖЕ ВТРАТИТИ ПОСАДУ

– Пані Валентино, Генпрокурор Юрій Луценко ще 30 травня оголосив про призначення нових заступників, включаючи вас. Чому офіційного призначення не відбувалося фактично тиждень?

– Перед призначенням слід пройти спеціальну перевірку. Кожен орган має 7 робочих днів на відповідь, а запитові передує часом ще й підготовка, скажімо, слід пройти медичний огляд, взяти сертифікати від нарколога та психіатра. Це не за один день робиться.

А я тим часом повинна передати комусь ті справи, якими займалася. Я досі жодного дня не працювала на державній службі, але була суб’єктом підприємницької діяльності, а тепер не маю права займатися підприємництвом, отож мушу все закрити. На це потрібен час.

– Тоді ж Луценко сказав, що трьох наявних заступників “попросив” написати заяви на звільнення…

– Написали. Це нормально. Кожен, хто йде на таку високу посаду, повинен думати про закінчення роботи на ній.

– Але чому таке дивне формулювання – “попросив”?

– Це було зроблено для полегшення процесу звільнення з адміністративної посади. Наш КЗпП не дозволяє звільнити працівника з посади з причин, які в ньому не передбачені. Зміна Генерального прокурора – не підстава для звільнення відповідно до КЗпП, тому важливо було порозумітися з приводу звільнення.

– Яка зараз зарплатня заступника Генпрокурора?

– Чесно скажу, що точно ще не знаю. Не тому, що гроші мені неважливі! Важливі, й багато років тому я сказала собі, що не піду на державну службу, бо там маленькі зарплати. Хоча після 1991 хотілось працювати на державу Україна… Ну, а зараз – я сподіваюсь, десь тисяч двадцять буде. Хоча це непросто вираховується. З одного боку, в мене є знання іноземної мови, вже років 10 є допуск до державної таємниці – це плюси. З іншого, нуль днів досвіду на держслужбі – це мінус… Словом, коли буду точно знати, я вам скажу.

– Чи спілкувалися ви перед призначенням із президентом, він ділився з вами своїм баченням реформування прокуратури?

– Ні, тільки з Юрієм Віталійовичем. Він пропонував посаду, і всі розмови були тільки з ним. Власне, я навіть не думаю, що є необхідність нашої з президентом зустрічі, бо основні тези щодо подальшого реформування системи прокуратури повинні пропонувати ми, а президент не дає замовлення, якою повинна бути прокуратура. Є загальне розуміння – українська прокуратура повинна відповідати європейським стандартам і мати повагу та довіру суспільства.

– Коли пан Луценко оголошував про ваші задачі, поетично сказавши, що “трава повинна прорости крізь асфальт”, він мав на увазі в тому числі заміну керівних кадрів прокуратур перспективними співробітниками з низової й середньої ланки. Я правильно розумію?

– Так. Завдання в тому, щоб у місцевих прокуратурах відбулось кадрове наповнення новими силами. На першому місці – висока кваліфікація. Адже законність – це не менш важливо, ніж чесність. Отже, моє завдання – розробити такі процедури заміщення вакансій, які дозволили б прийти людям водночас порядним і дуже кваліфікованим.

І не обов’язково з системи прокуратури. Навпаки, прихід людей не з системи дуже бажаний. Для цих осіб буде надано можливість пройти додатковий вишкіл. Знання та навички надзвичайно важливі для працівників прокуратури, бо суспільство чекає від нас яскравих результатів.

– Легко сказати, а як конкретно це буде відбуватися?

– Так, сказати легко, а зробити – це вже виклик. Організаційно це буде так: по-перше, нові процедури заміщення посад, по-друге, нові навчальні плани, щоб підвищувати кваліфікацію, по-третє, реформа Академії прокуратури. Так само – розробка мірила ефективності роботи правоохоронних органів. Не тільки прокуратури. Юрій Віталійович акцентував на цьому особливу увагу.

Взагалі, само собою зрозуміло, ефективне правосуддя можливе лише за наявності незалежної судової влади. Але ми, принаймні я, не будемо суддям давати якихось порад чи вказівок. Натомість робота слідчого, процесуального керівника, державного обвинувача мусить бути командною. Інакше в чесному поєдинку завжди перемагатимуть захисники. Тож маємо розробити принципи, на які наші співробітники спиратимуться у своїй співпраці, з’ясувати, як вимірювати їхню ефективність.

Ми повинні відійти від системи, в якій виправдальний вирок підозрюваному є катастрофою для слідчого та обвинувача. Виправдальний вирок досі є дамокловим мечем, від якого можна втратити посаду.

– Чому?

– А тому, що був спеціальний наказ про перевірку в разі виправдального вироку: чому це підсудного виправдали? Значить, слідство погано працювало? Або продалося?

Так не повинно бути. Слід змиритися з тим, що не кожен злочин можна довести в суді. Але також слід контролювати, чи не продає справи й докази конкретний слідчий та прокурор, прикриваючись неможливістю зібрати докази й довести справу в суді.

Ми повинні, з одного боку, не допустити торгівлі кримінальними справами. З іншого – не ставити співробітників прокуратури у становище, коли вони просто змушені будуть тиснути на суд з метою добитися обвинувального вироку.

Хоча захисник і державний обвинувач формально рівноправні в судовому процесі, де-факто захисник має фору. Адже існує презумпція невинуватості. Державний обвинувач повинен довести провину підозрюваного, представивши зібрані в законний спосіб докази. Відтак захисту достатньо просто знайти порушення в процедурі збору доказів – і все, докази стають неспроможними. Навіть якщо перед нами очевидний злочинець.

Тому при реформі прокуратури дуже важливо зберегти тих, хто становить цінність з точки зору фаховості. Це стосується в першу чергу процесуального керівництва і державного обвинувачення, але й слідчих теж, бо ще на пару років у нас затримаються слідчі функції прокуратури – принаймні, з окремих справ.

ЯКЩО ЛЮДИ ЗНАЮТЬ, ЩО ПРОКУРОР ЇЗДИТЬ НА НАДТО ДОРОГОМУ АВТО ЧИ ЖИВЕ В НАДТО РОЗКІШНИХ УМОВАХ, ЦЯ ІНФОРМАЦІЯ БУДЕ ПЕРЕВІРЕНА

– З чого конкретно ви особисто збираєтесь почати роботу?

– Давайте подивимось, що вже зроблено. Працювала група Сакварелідзе, був Департамент реформ, інші департаменти, які аналізували законодавство… Отже, почати треба буде з того, щоб з’ясувати, які напрацювання вже існують. І рухатись далі з тим, щоб у максимально стислі терміни розробити згадані мною процедури заміщення посад, концепцію спеціальної освіти для прокурорів, систему вимірювання ефективності роботи правоохоронних органів. Потрібно також пошвидше запустити повноцінну роботу Генеральної інспекції, в чиє відання входить внутрішня безпека.

– Це котрою керуватиме пан Шкутяк?

– Загалом, так. Але ж її ще не існує в повному розумінні, є просто внутрішня безпека. Нам для цього потрібні певні зміни до закону про прокуратуру, необхідно подумати, підкоригувати законодавство та припасувати Генеральну інспекцію таким чином, щоб вона справді стала гарантом кадрової чистоти в системі прокуратури.

– Власне, наскільки я розумію, “чистки” – не зовсім ваша парафія, але ж ви погодитесь, що без них ніяк не обійтися? Які тут мають бути критерії?

– Почнемо з відповідності витрат та способу життя працівників прокуратури їхнім доходам. Також важливо, щоб працівник прокуратури в усіх ситуаціях – на слідчих діях, при виконанні своїх посадових обов’язків, а також у повсякденному житті – поводився належно. Щоб не було більше “Море розступися – прокурор іде”. Щоб при обшуках не “плутали” адрес, щоб не було неаргументованих обмежень прав людини при проведенні досудового розслідування. Бо з усього цього і складається реноме прокуратури.

– І часто трапляється, щоб обшук провели за неправильною адресою?

– Часто чи ні – це суб’єктивний критерій. Я скажу, що часто, бо ж цього не повинно бути ніколи. А в разі виявлення помилки, якщо це справді була помилка, а не навмисна дія, її слід було б негайно виправити – але здебільшого прокурор-слідчий не спішать виправити таку “помилку”.

Згадайте, як кілька років тому був обшук в офісі “Батьківщини”, а слідчі розказували, що обшукують якусь іншу юридичну особу. А потім заявили, що, мовляв, літеру в адресі “не добачили”…

– І що буде з такими “спеціалістами”?

– Звільнення.

– За якою процедурою?

– За наслідками відповідних перевірок. По-перше, буде перевірка на відповідність статків заробітку. Це має бути не поверхова перевірка, коли беруть і просто проглядають декларацію. Ми ж знаємо, що далеко не завжди в декларації все відображено. Я знаю випадки, коли на чималій ділянці землі вказано одну-єдину хатинку, а насправді там цілий комплекс збудовано… Це реальний випадок із життя одного прокурора.

– Він уже під слідством?

– Ще ні, я ще й прізвища його не знаю. Але вже знаю, де та “діляночка” розташована.

– Очевидно, він такий не один. Де ви наберете стільки чесних і професійних людей, щоб провести всі перевірки? Скажімо, в Грузії свого часу Саакашвілі набрав у їхній аналог внутрішньої безпеки поліції провінціалів, не знайомих між собою і не пов’язаних з укоріненою в Тбілісі поліцейською мафією, поклав їм велику зарплату, одночасно збільшивши відповідальність за порушення закону, й узаконив провокацію хабарів – і це таки подіяло…

– Ну, я не буду розказувати про всі плани й таємниці Петра Шкутяка, але чимало спільного з таким підходом буде. Крім того, треба враховувати, що не всі, хто працює в українській прокуратурі – покидьки. Я б сказала, є близько третини таких, кому соромно за теперішню прокуратуру. Ці люди хочуть працювати чесно, отримувати за це нормальну оплату і спокійно спати вночі. Це надзвичайно цінні люди.

Дві третини при цьому лишається баластом, але вони теж є різної якості. Тому я не хочу сказати, що всі ці дві третини, чи нехай 60 %, будуть звільнені. Частина з них, якщо зрозуміють, що все дуже серйозно, можуть працювати. Але вони повинні боятися використовувати свій досвід незаконним шляхом.

– То все-таки: чи доведеться більшість чесних співробітників посадити вивчати особові справи та досліджувати майно всіх решти? Коли ж тоді прямими обов’язками займатися?

– Основне в роботі прокуратури – кримінальні провадження. Це безумовно. І реформа чи очищення кадрового складу – не виправдання бездіяльності в кримінальних процесах.

А перевірки – вимушене явище. Хто першим потрапить під увагу – не розповідатиму, хай всі будуть готові до перевірки. Є скарги (на роботу прокурорів. – Авт.). Скарг надзвичайно багато. Співробітники повинні усвідомлювати: один раз проколеться – другої нагоди не буде.

Звичайно, не може все зробити один Шкутяк чи одна Теличенко. Буде працювати група людей. Тим паче, жоден з нас не знає повністю всього того, що необхідно для цієї роботи. Але завжди є можливість запитати думку фахівців, включаючи тих, хто сьогодні не працює в лавах прокуратури.

– Гадаєте, ті, кого перевірятимуть, не зможуть корумпувати тих, хто перевіряє?

– Ну, по-перше, ніхто ж не знає, хто саме його перевіряє. Ви знаєте тільки Петра Шкутяка, та й то він не буде надто часто виходити на люди. По-друге, після другого Майдану в багатьох прокуратурах почалися процеси… Ну, я жодною мірою не назвала б це самоочищенням, але звільнення були. Бо треба було відзвітувати. Щоправда, звільняли часто не найгірших, а тих, кого легше було звільнити, або хто заважав… Це й був один з виявів корупції.

– …І так може статися й тепер.

– Поживемо – побачимо! Я все зроблю, щоб так не сталося. У нас уже є розуміння, як цьому протидіяти. І я вже маю з кількох обласних прокуратур інформацію й про те, кого звільняли, і про те, хто звільняв. Хай начуваються.

– Чи вимагає все це змін до законодавства? Адже парламент часто дуже гальмує подібні процеси.

– Для початку будемо обходитись тим, що є, посилаючись на Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, та через перевірки на доброчесність. Але зміни законодавства теж будуть, і наше завдання їх розробити. Дуже важлива участь у цьому процесі громадськості. Для цього на сайті Генпрокуратури відкрито лінію [email protected] Туди ми приймаємо скарги, бажано – з відео-аудіо, про неналежну поведінку прокурорів, про їхні статки, про все, про що хочете поскаржитись.

Звичайно, скарга має бути обґрунтована. Якщо справа вже в суді, немає сенсу звертатись до прокуратури, наприклад, про те, що не було підстав її порушувати. Це вже має визначити суд. Але якщо люди знають, що прокурор, який її порушив, їздить на надто дорогому авто чи живе в надто розкішних умовах, то ця частина інформації буде перевірена.

– У ЗМІ завжди багато таких повідомлень, але не завжди є реакція. А наче ж інформація ЗМІ у нас, за законом, може автоматично ставати приводом для кримінального провадження…

– Може, але все-таки працівники правоохоронних органів не зобов’язані відстежувати абсолютно всі повідомлення ЗМІ. Тому завжди краще написати заяву про злочин. При цьому в цій заяві ви можете послатися на інформацію ЗМІ, але нехай це буде саме заява, оформлена й зареєстрована належним чином.

– Цілком очевидно, що чимало з тих, кого звільнять з органів прокуратури, підуть до наших найсправедливіших на світі судів, і багато хто зуміє поновитися. Що плануєте з цим робити?

– Будемо практикувати тільки законний порядок звільнення. Щоб потім можна було довести свою правоту в суді. Крім того, суддями вже не так легко маніпулювати, як два-три роки тому.

“СЛІДЧІ НЕ ПОВИННІ СПІЛКУВАТИСЯ З ПОЛІТИКАМИ ПОЗА ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПОТРЕБАМИ”

– До ваших функцій входить також реформа Академії прокуратури. Що буде робитись?

– Якість освіти в Академії не була поганою. Серед випускників, з якими мені випадало перетинатися, були дуже хороші, максимально підготовлені фахівці. Але треба проаналізувати, що таке спеціальна освіта працівника прокуратури, й відділити її від базової вищої юридичної освіти. Треба, щоб Академія була джерелом спеціальних знань для працівників прокуратури і, наскільки це можливо для навчального закладу, досвіду. Маю на увазі швидкий обмін досвідом.

– У мене є пару запитань від читачів Facebook. От питають, наприклад, навіщо ви лобіювали просування заступника Генпрокурора Юрія Столярчука.

– Я Столярчука ніяк не лобіювала. Що стосується його самого, то він – професіонал. А без професійності в слідчих органах – він же працює саме у слідстві – абсолютно нічого робити. Професіоналом завжди складно маніпулювати. Він не підпише якусь дурницю, бо знає, що це дурниця, і знає про відповідальність.

– Питають ще про заступника Генпрокурора Сергія Горбатюка, який отримав догану за спілкування з депутатом Сергієм Лещенком…

– Він отримав не догану, а попередження. Різницю розумієте: дві догани – це вже звільнення. А це було попередження, причому, наскільки я знаю, не персонально Горбатюку, а всім співробітникам слідчих підрозділів.

– Не спілкуватися з Лещенком?!

– Не спілкуватися з політиками за винятком процесуальних дій.

– Але чому б народним депутатам не спілкуватися з прокурорами?

– Якщо політики хочуть поговорити про реформу прокуратури чи про очищення – нехай спілкуються з першим заступником, чи зі мною. Бо я не маю стосунку до слідства. А свої реформи я можу обговорювати скільки завгодно, хоч весь свій вільний час віддам політикам. Але слідство – інша справа, і слідчі не повинні спілкуватися з політиками поза процесуальними потребами. Бо це завжди викликає підозри в політичному забарвленні справ. Тому Луценко пояснив усім слідчим працівникам: прямо заборонити цього він їм не може, але категорично не рекомендує.

Є перший заступник, інші заступники та керівники, які не мають відношення до слідства. З ними спілкуватись ніхто не забороняє. Просто оскільки Лещенко протягом кількох днів провів у Генпрокуратурі по півтори-дві години, розмовляючи з Горбатюком, то вони обоє й вирішили, ніби це все саме через них і йдеться винятково про них.

– Є ще питання, я так розумію, від друзів чи прибічників Андрія Медведька, котрого підозрюють в убивстві Олеся Бузини. Вони нагадують, що прокурори нещодавно просили направити Медведька на психіатричну експертизу, і у зв’язку з цим цікавляться, доки ще в Україні “існуватиме каральна психіатрія”.

– Я вважаю, що в Україні каральної психіатрії вже не існує. Є, щоправда, власні проблеми самої психіатрії: методики діагностування, методики лікування – це окрема велика тема. Але це не є каральна психіатрія.

Що ж стосується призначення психіатричної експертизи – це робиться для того, щоб виключити наявність захворювання. Не таємниця, що підозрювані часом симулюють свої душевне нездоров’я, ведуть себе не зовсім адекватно. Експертизу суд призначить лише за умови наявності підстав – ознак нездоров’я. Конкретно ситуацію з Андрієм Медведьком я не знаю. Скажу лише, що він міг суду пояснити про надуманість підстав, якщо справді немає причини проводити експертизу (наразі суд відмовив у проведенні експертизи. – Ред.).

ПРИ ВСТАНОВЛЕННІ ЗАМОВНИКІВ УБИВСТВА ГОНГАДЗЕ МИ НЕ МОЖЕМО ПОКЛАДАТИСЯ НА СЛОВА ПУКАЧА

– Луценко у свій промові після призначення Генпрокурором з дуже великим обуренням говорив про людей, які роками сидять в СІЗО без вироку суду. Це не зовсім ваша парафія, але, можливо, ви в курсі, яка й коли очікується реформа і на цьому напрямку?

– Дійсно, є люди, які під вартою без вироку по 5, по 8 років. Їх не так багато, кілька десятків, але навіть один чи двоє – це дуже-дуже велике неподобство. Декого з-поміж них давно треба було б випустити, якби суд визнав їх винними та застосував “закон Савченко”. Загалом, це дійсно не моя парафія. Але ми будемо готувати зміни до Кримінально-Процесуального кодексу, де думатимемо і над цією проблемою.

Тут іще дуже багато залежить від того, який запобіжний захід обирають суди. Часто судові провадження розтягуються навмисне. Скажімо, справа “не йде”, бо суд бачить, що обвинувачення не дуже спроможне – але не хоче завдавати неприємностей державному обвинуваченню. То суд цю справу переносить і переносить. А підозрюваний тим часом під вартою. Буває, що затягують, бо хочуть, щоб прийшли і за людину “попросили” – ви розумієте, про що я.

– Про хабарі?

– Звісно. До речі, кажуть, у деяких судах зараз дуже почали боятися вимагати хабарі. Але разом із тим в інших – тільки “тарифи” зросли, і вимагають так само нахабно.

– Хто це каже? Ви якусь соціологію проводите?

– (Сміється) Ну, є ж колеги, є знайомі адвокати. У мене самої кілька разів вимагали хабарі. Правда, до Майдану, після вже такого не було. А раніше бувало так, що суддя прямо казав: знаєте, скільки мені коштувало місце в суді? А я ж тільки прийшов! Це навіть натяком назвати важко. Хабаря він не дістав. Виніс рішення, яке ми оскаржили і виграли апеляцію.

– І як, ці судді досі працюють?

– Один потрапив під люстрацію. Без моєї допомоги, що мене потішило. Між іншим, він на диво грамотний хлопець… Інший – треба перевірити, теж мав би бути люстрований, бо приймав рішення по Майдану. Обидва із Шевченківського суду.

А в Дарницькому одна мадам уже пішла на пенсію. Поки ще була суддею, то вчила мене в себе в кабінеті у присутності своїх помічника та секретаря:”Деточка, ну ты же не маленькая! Ты же понимаешь, что надо прийти к судье и изучить материалы дела!” Справи вона навмисно тримала в себе в кабінеті і не віддавала в канцелярію.

Але повернімось до теми про СІЗО. В Україні надто часто використовують право суду взяти під варту особу на період досудового та судового слідства. На це неодноразово вказували і Європейський суд з прав людини, і Комітет міністрів Ради Європи. Нам треба змінити цю практику. Для цього необхідна зміна судової практики, а також – ставлення суспільства.

Суспільство, на жаль, сьогодні надто часто випереджає суд з вироком підозрюваному, а відмову суду взяти під варту особу на період досудового та судового слідства трактує як поразку прокурора. Це дуже неправильно. Правоохоронці повинні краще стерегти підозрюваних, яких суд не взяв під варту. Щоб не втікали підозрювані. Позбавлення волі – це запобіжний захід, який слід використовувати лише у виняткових ситуаціях, тоді в СІЗО не буде тьми людей.

– Скільки в середньому коштує відкупитись, якщо, скажімо, вбито людину?

– Дуже залежить від того, кого вбито і хто вбив. Також залежить від обставин. І вже значно меншою мірою, на жаль, від того, які проти вас зібрано докази.

– А загалом, маєте інформацію про середні розміри хабарів у сьогоднішніх судах?

– Ну, максимальні – там рахунок іде на мільйони в неукраїнській валюті. Мінімальні – не знаю… Коли в мене була та справа в Шевченківському суді, там ішлося про спадщину – двокімнатна квартирка на Нивках, зовсім ніякенька, поруйнована – то суддя казав “хоч дві тисячі принесіть”. Доларів, я так зрозуміла.

– І водночас суди дають лише кілька відсотків виправдальних вироків.

– Авжеж, бо ж суди теж досі живуть по-старому. І, як я розказувала, бояться виправдальними вироками зачепити інтереси прокуратури. Також судді бояться суспільного невдоволення. При цьому ж судді й правоохоронці силу суспільства вже відчули. Два Майдани стали великим потрясінням.

– Думаєте, висновки зроблено?

– Зроблено-зроблено! Навіть після першого Майдану якась судова реформа врешті-решт усе-таки була проведена. Після другого Майдану на суддів чекає як велика зарплата, так і необхідність переатестації, щоб цю зарплату отримати. Я вам скажу, більшість суддів цією перспективою дуже засмучена.

– На завершення. Чи буде коли-небудь нарешті завершено справу Гонгадзе?

– Думаю, за місяць-два, як сказав Генпрокурор, буде доповідь у Генпрокуратурі за результатами розслідування. І якщо вона буде, то гадаю, вона буде фактично останньою. Звичайно, хотілось би ще мати можливість зустрітись із тим же майором Мельниченком, це було б, на мою думку важливо для розслідування, але, підозрюю, він уже більше в Україні не з’явиться…

– Отже, лишається виконавець – генерал Пукач – а замовників так і не встановлено…

– Те, що українські правоохоронці встановили, як генерал міліції власноруч задушив журналіста – це вже величезний успіх, не треба його недооцінювати. Але замовників, очевидно, треба встановлювати не лише зі слів Пукача, а й перевіряти ці слова іншими доказами. Ні з точки зору закону, ні з точки зору справедливості він не може бути ексклюзивним “призначальником” замовників. Звідки відомо, що він не брехатиме? Він має на це право, його як підсудного ніхто не притягне за неправдиві свідчення… Відтак для виявлення замовників потрібні додаткові докази крім свідчень Пукача.

– Луценко також казав, що пріоритетами для нього є економічні злочини епохи Януковича та справи по вбивствах на Майдані. Що можете сказати про прогрес чи плани в останньому питанні?

– По вбивствах я не дуже багато знаю, знаю лише, що поки хвалитись особливо нічим. У нас є тільки дві справи по “беркутівцях”, які далеко не проливають світло на всі обставини. Там ще чимало роботи. Але Сергій Горбатюк має сьогодні надзвичайно великі повноваження та можливості, і в його підпорядкуванні для розслідування тих подій перебуває 150 чоловік. Або він дасть результат, або, мабуть, ми втратимо надію дізнатися всю правду.

Олександр Михельсон, “Цензор.НЕТ”

Источник