Комунізм у Франції: мертвий остаточно

Французькі протести проти реформи робочого законодавства стали боротьбою за майбутню політику лівих у Європі. Спроби французького уряду внести зміни у 3280 сторінок робочого кодексу наштовхнулися на протидію робочих та профсоюзів.

Французьке законодавство одне з найбільш сприятливих для робочих – поміж інших соціальних гарантій встановлений 35-годинний робочий тиждень. Однак економічна необхідність проведення змін в країні очевидна – безробіття тримається на рівні 10%. Пропоновані соціалістичним урядом зміни значно послаблюють права робочих – в результаті переговорів з місцевими профсоюзами можливе встановлення 46-годинного робочого тижня, розширюється можливість зменшення заробітної плати, послаблюються умови звільнення працівників, вводиться можливість встановлення вихідних та відпусток (в т.ч. по вагітності) за домовленістю з роботодавцем. Такими заходами уряд хоче стимулювати створення робочих місць та найм приватними фірмами більшої кількості робітників. Для громадян це палка з двома кінцями – у разі кризи їх легше буде звільнити. Французька історія знає спроби проведення реформ робочого законодавства та протести проти них -10 років тому Жак Ширак під тиском студентських страйків відступив від ідеї проведення робочої реформи. Однак сьогодні відбувається нова боротьба – між представниками лівих сил, для яких права робочих завжди були традиційною прерогативою. Соціалістичній партії Франції при владі протистоїть найбільший профсоюз – General Confederation of Labour (GCT), пов’язаний з комуністичною партією Франції.

Боротьба лівих сил між собою свідчить про переосмислення ролі соціалістів у Франції, де вони традиційно були сильними, та загалом остаточної трансформації лівого руху в Європі. Прихильник реформи – Соціалістична партія Франції – виражає інтереси частини лівих, які готові піти на співпрацю з бізнесом (і на поступки у правах своїх виборців) та остаточно перейти на засади соціал-демократії. Їхні противники висловлюють більше обурення обдурених виборців, які голосували за соціалістів, а отримали «владу босів», ніж пропонують інші шляхи вирішення проблем у суспільстві.

Більше того, сучасна боротьба лівих розгорнулася навколо економічних питань прав робочих, що символізує остаточний «економізм» лівого руху. Розмови про зміну суспільного устрою відійшли в минуле, залишивши там же комуністичні ідеї про зв’язок економічної та політичної боротьби.

Французькі ліві тепер стовбичать на ідеї відродження економіки, пропонуючи різні виходи з кризи. Для діючого соціалістичного уряду це послаблення робочого законодавства та спроба «внутрішньо» відродити економіку. Їхні противники своїми протестами несвідомо висловлюють іншу позицію – зашити всередині країни все по-старому, таким чином відтягнувши час реформи або знайшовши нові ресурси за межами Франції – у країнах третього світу.

Источник