Політв’язня Василя Кубіва поховали поряд з могилами бійців АТО
Четвер, 09 червня 2016
22:17
Політв’язня Василя Кубіва поховали поряд з могилами бійців АТО7
6 червня на 90-му році життя помер учасник національно-визвольного руху Василь Кубів. Був активним громадським діячем, членом організації “Юнацтво” ОУН, учасником сільської самооборони. За зв’язок з ОУН у 1948 році був арештований і засуджений на десять років ув’язнення у концентраційних таборах ГУЛАГу. Покарання відбував у Башкирії.
Василь Григорович – родом із Тернопільщини, села Деренівка Теребовлянського району. Після звільнення з ув’язнення повернувся до Львова, де ще до арешту навчався у зооветеринарному інституті. У Львові склав кандидатські іспити, але захистити дисертацію не зміг – завадила біографія політичного в’язня. Тож працював на будівництві майстром, виконробом, головним інженером, начальником відділу капітального будівництва Львівського міжобласного цукротресту. Мав свою пасіку.
“У грудні йому виповнилося б 90 років. Однак попри вік Василь Григорович був дуже активною людиною. Не сидів на місці. Ще минулого тижня ми з ним бачилися, то був абсолютно здоровим. І тут вийшов в магазин – і впав на дорозі. Помер”, – згадує зять Василя Кубіва Іван Романів.
На похорон Василя Кубіва зібралося майже 100 людей. Серед них – родичі, друзі, колеги. Адже не зважаючи на вік, Василь Григорович до останнього дня працював – займався дослідницькою роботою, писав та видавав книги.
“Ще місяць тому Василь Григорович зателефонував до мене і попросив знайти для нього книгу “Узники Соловецкого монастыря”. Треба було йому відомості з цієї праці. Бо сам писав якусь книгу. Я довго шукав і все ж знайшов. Але так і не встиг йому її віддати”, – знизує плечима родич покійного Андрій Могитич.
Із храму Різдва Івана Хрестителя похоронна процесія їде на Личаківське кладовище. Там Василя Кубіва поховають у невеличкому склепі. Неподалік – поле, де поховані учасники АТО.
На цвинтарі люди, які прийшли попрощатися із Василем Григоровичем, співають стрілецьку пісню “Гей у лузі червона калина…”. Опісля – лунають патріотичні вигуки “Слава Україні!”. Хоча на небі згущуються хмари і починає крапати дощ, люди не розходяться. Присутні стають у невеличке коло і згадують життєві історії, пов’язані з Василем Кубівим.
“У 1990 році Василь ініціював створення Львівської обласної організації “Спілка політичних в’язнів України”. Проте відмовився від посади голови організації після того, як задумав встановити пам’ятник жертвам комуністичних злочинів у Львові. Хотів присвятити цій справі усі сили. Щоб здійснити задумане Василь навіть поїхав на Тернопільщину, звідки був родом, і привіз кам’яну брилу. З неї скульптор Іван Самотос змайстрував пам’ятний знак з написом “Тут буде встановлено пам’ятник жертвам комуністичних злочинів”. Пам’ятник встановили 1992 року”, – розповів голова Спілки політичних в’язнів Степан Яхницький.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загиблих бійців АТО на цвинтарі у Львові вшанували вистрілами петард
Зі сльозами на очах слухає теплі слова про чоловіка Олена Йосипівна – дружина Василя Кубіва. У подружжя двоє дітей: син Олег та донька Зеновія. Також двоє онуків – Олена та Роман. Олену назвали на честь бабусі.
Василь Кубів написав кілька книг про долю політичних в’язнів у Радянському Союзі. Зокрема, “Історія села Деренівка” (1996), “Опозиція чи позиція” (2003), “Дороги і долі” (2005; 2008).
Об авторе
