“Стояли вночі під зливою. Тримали колоди і слухали історію України”

Пʼятниця, 03 червня 2016
07:45

Газета по-українськи

Україна

“Стояли вночі під зливою. Тримали колоди і слухали історію України”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: Анатолій Гаєвський

Після обіду ­солдати у ­наметі розбирають і чистять зброю. З автоматами не розлучаються навіть уночі

— Треба зробити таку стіну вогню, щоб противник мав паніку. Щоб думав — його валить бригада. Щоб кричав: “Мене поливають вогнем”, — каже колишній волонтер, боєць нової бригади швидкого реагування Нацгвардії 32-річний Олександр Хаджинов.

На полігоні в селі Старому Бориспільського району на Київщині 130 бійців бойової роти відпрацьовують тактичне пересування. До пагорба з березами перебіжками рухаються 10 бійців. Кілька біжать, решта з коліна або лежачи стріляють з автоматів. Так само відступають. Метрів за 60 падають. За березами спалахує стіна вогню на два поверхи заввишки. Лунає вибух.

— За легендою, висунулася група розвідників. Вступила в бій. Знищила групу противника. Техніку забрати не може, отже — ліквідуємо. Заклали вибухівку, відійшли, підірвали, — пояснює полковник 39-річний Віктор Голумбівський. — Поки хлопці звикають до вибухів. Не мають боятися їх зовсім.

У бік беріз летить димова ша­ш­ка. Пагорб затягує білою пеленою.

— Дим перехоплює увагу ворога, — каже Хаджинов. — Не дивиться, куди біжать бійці. Гатитиме в димову завісу, бо може щось прикривати.

За кількасот метрів група бійців установлюють розтяжки в лісі. Інша проходить “заміновану” ділянку. Розгледіти в траві дріт майже неможливо. На кінці метрових дрючків прив’язують мотузку з камінцем, як вудку. Або промацують зарості тонким металевим списом. Із кущів лунає гучний вибух.

— Мамо, пробач! — регочуть.

— Хтось прогавив розтяжку й “підірвався”, — коментує Хаджинов. — Вибухають сигнальні ракети. Після них весь день пищить у вухах.

За годину на полігон, що бійці називають “Діснейлендом”, привозять допай — хліб, сало, огірки, помідори й чай.

— Ніж є? — запитує смаглявий боєць у водія БТРа. Той на сходинці машини шнурує берці. Косичкою, як в ізраїльській армії. При пораненні їх утричі швидше розшнурувати чи розрізати. Дає розкладний ніж.

— Якщо хтось напореться задом на ножа, не викидайте його. Він мій, — каже солдат голосно.

За 2 год. занять бійці йдуть до табору. Там на них чекає борщ, макарони по-флотськи, овочі й узвар. Доки одні їдять, інші охороняють намет. Потім міняються. Групами ходять курити й до вбиральні. З автоматами не розлучаються навіть уночі. По обіді розходяться чистити зброю.

Табір — це кілька десятків наметів. Штаб, світлиця, місце для занять. Ночують по 12–20 чоловік.

— Є два українські намети. Дали на випробування. Розраховані на 24 бійці. Але живуть по 18, щоб було просторіше. Багато займає амуніція.

Посередині стоїть столик. Біля буржуйок складені дрова. Ліжка подібні до розкладачок. На деяких — одяг або амуніція. Підлога вимощена дошками й палетами. Лейтенант років 50 збиває дошки. З їдальні повертаються солдати.

— Хлопці, не знімайте. Все одно ніхто не повірить, — продовжує майструвати. — В армії через дідівщину й субординацію такого не буває.

— Місяць живу в БТРі, — каже водій 26-річний Євген Климчук із Броварів на Київщині. — По тривозі одразу заводжу. Призвався сам. Працював у відділі контролю за якістю на фірмі. Зарплата — 14 тисяч. Хотів в АТО. Прослужив дев’ять місяців у Дніпрі. Це глобальний брєд. Статутом мордували. У країні війна, а ми мели калюжі, бо приїде ком­бриг. На стрільбах давали по дев’ять патронів. Щодня — чистка автоматів. Навіщо, як стоять без діла? А тут один вистрілюю 500 патронів за тиждень.

Душ можна приймати двічі на день. Є лазня на колесах.

— Коли з’явилася психолог Аліна, з душової всі виходять, втягнувши животи, — сміється командир бригади 32-річний Ігор Оболенський.

— Цікаво, як з’являються лідери, — усміхається психолог 22-річна Аліна Лазебна. — Хто бере на себе відповідальність, а хто — ні. Головне, що зараз тут формується бойова сім’я.

У кутку намету-світлиці стоїть ікона. Біля неї — 10 кишенькових видань “Нового заповіту”. Шафа з книжками. Є “Записки українського самашедшого ” Ліни Костенко, “Холодний яр” Юрія Горліса-Горського. На столах — шашки, шахи, доміно, журнали, ноутбук. За деякими наметами — окопи.

— Їх копають ті, хто провинився — скажімо, неправильно розібрав зброю. За чотири місяці ніхто не напився. Усі — вмотивовані. Та й ніколи. Головне — виспатися, — каже Хаджинов.

Штаб — у звичайному наметі. Там проектори, ноутбуки, дошки з формулами та графіками.

— Тут офіцери розігрують варіанти бойових дій, — комбат показує на дошку з графіками.

— Штаб — це мозок батальйону. Наш сформували за американською моделлю, — каже командир штабу 38-річний “Лоцман” у балаклаві. Просить не називати імені. Раніше працював у Міжнародному центрі безпеки на Яворівському полігоні ЗСУ. Готував офіцерів штабів за стандартами НАТО. — В армії змін нема. Щоб вступити до НАТО, нічого не робилося. Треба починати із солдатів. Вони — майбутнє армії. Вже не зможуть мислити по-старому. Війна показала: треба інакше планувати бої та готувати підрозділи. Бригада буде сумісна з підрозділами НАТО. Щоб кидати людей у бій, треба прорахувати все ретельно. Бо не маємо стільки населення, як було в СРСР.

— Малим дивився американські фільми, як-от “Солдат Джейн”, — каже Хаджинов. — Під час відбору згадав усі. Скрізь ходили з важкою полінякою. У їдальню, туалет, на марш-кидки. Спали з ними. Лягаєш — усе болить. Боляче моргати від утоми. Тільки задрімав, лунає: “Підйом!” Тепер сплю одягнений. Разів 20 вибігали, доки не вийшли всі з зашнурованим взуттям, у кашкетах. Стояли на плацу під зливою. Тримали колоди і слухали історію України. Із 79 кандидатів до взводу залишилися 26. Але всі, як один.

— Немає армії в світі, де піхотинця готують місяць, як у нас, — каже ізраїльський інструктор 36-річний Цві Арієлі. — На Донбасі зараз маленька радянська армія воює з великою. Скільки б не брали зі складів старої бронетехніки, ворог дістане більше. Армію треба зробити розумнішою. Тренувати не лише бійців, а й штаби, офіцерів. Бачу, що й чотири місяці замало. В Ізраїлі не вчаться робити вибухові пристрої. А нам — треба. Бо на допомогу може не приїхати взвод саперів. Буде успіх, якщо кожен боєць роти матиме засоби нічного бачення. Радари, звідки ведеться вогонь. У командира буде планшет. Сидячи в БТРі, знатиме, де кожен боєць, не висуваючи голову. Якщо людей готувати й давати сучасне екіпірування — переможемо.

Рота закінчує 4-місячну підготовку. Далі навчатимуться на Яворівському полігоні з американцями. Після відпустки вирушать на Донбас.

Коротко

У Куйбишевському районі Донецька 29 травня обстріляли дитсадок. Це підтвердили спостерігачі ОБСЄ. Сліди осколків є у спальні, зовнішній стіні, пожежних сходах і прилеглому паркані. У дворі сусіднього житлового будинку розірвався артилерійський снаряд. Прилетів із північного заходу, кажуть спостерігачі. Ніхто не постраждав.

Заява міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про невизнання ДНР і ЛНР викликала паніку в бойовиків, пише народний депутат Дмит­ро Тимчук:

“Поширюють думку, що Путін злив Новоросію і варто очікувати припинення будь-якої допомоги. Що Мінський діалог — привід позбутися окупованих територій. Що Київ і Москва домовилися про амністію лише тих, хто не воював. Росіяни підозрюють, що Кремль не дасть їм залишити Донбас і повернутися додому”.

68 дітей загинули та 186 поранені за два роки війни на Донбасі. Про це повідомив спікер парламенту ­Андрій Парубій 1 червня.

4,26 мільйона осіб ­живуть на Донеч­чи­ні станом на 1 квітня 2016 року, ­окрім зони АТО. Про це розповідають в управлінні статистики області.

Источник