Ніхто не хоче жити в країні, де всім начхати на війну – Дейнега
Вівторок, 31 травня 2016
15:38
Ніхто не хоче жити в країні, де всім начхати на війну – Дейнега
Фото: gazeta.ua
Більшість українців неохоче допомагає армії тому що байдуже ставиться до війни та людей.
Таку думку в інтерв’ю Gazeta.ua висловив засновник волонтерської організації “Повернись живим” 32-річний Віталій Дейнега.
“Важко втрачати людей, яких знав особисто. Це мотивує працювати більше, але складно переживати, – сказав волонтер. – Насторожує людська байдужість. Скільки люди заробили за ці два роки і скільки передали на АТО – Міноборони, волонтерам або самі щось купили? Це пара відсотків. Нас вважають одним з найбільших волонтерських фондів, бо ми зібрали понад 80 мільйонів. Нам реально допомогли десь до 50 тисяч людей в країні, в якій живе більше 40 млн. Байдужість вбиває.
Один з моїх сусідів дав мені контакт першого військового, з яким я зв’язався. Цей друг пішов в інші структури. І коли військовий попросив купити коліматор (приціл “відкритого” типу, призначений для установки на автоматах з метою підвищення ефективності стрільби – Gazeta.ua) на автомат, я кажу тому сусідові: це ж наш друг з тобою, давай купимо. Дамо по 1000 грн і купимо коліматор. А він дуже заможний: дорога машина, дитина вчиться за кордоном. Як думаєте, у нього ця тисяча знайшлась? І таких більшість. Бідні відфутболюють на багатих, багаті на владу, а владі – по барабану. Всі чекають, що хтось за них зробить їх роботу, піде на фронт, допоможе цьому фронту”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відома волонтер припинила роботу через зневагу Міноборони
На думку Дейнеги, волонтерський рух в Україні поступово занепадає. Це може змінитись тільки через покоління.
“Якщо людина боїться воювати, такі не потрібні на фронті. Ніхто не каже, що треба її гнати туди. Але ж можна допомагати. А у нас люди і на фронт не йдуть, і не допомагають. Єдине, на що їх вистачає, це писати у фейсбуці – “бережи вас Бог”, “хлопці, ви герої”, ходити на паради і так далі. Скоро і на паради ходити не будуть, а десь бухатимуть на лавочках. Скільки волонтерському руху співають од в Україні? Ніхто не звернув уваги, що Україна зі 130 країн по волонтерству була 127-ма, а стала 111-ою за час війни. Війна закінчиться, будемо 130-ті. Оце треба змінювати, а це можна тільки через культуру та освіту. Бо це покоління важко зсунути. А дітей ще можна перевиховати. Проте їх навчають такі вчителі. А потім ми жаліємось на владу, яку самі вибрали. Тому що ми самі не кращі і це заслуговуємо. Дивуємось, чому всі нормальні люди поїхали в інші країни. А хто захоче жити в країні, де всім насрати на інших людей?”
Людська байдужість до війни викликає у волонтера професійне вигорання, від якого він тікає у зону АТО.
“Я щотижня їжджу в АТО. Це мотивує. Бо там бачу ту невелику кількість нормальних людей, з якими приємно мати справу, на яких хочеться рівнятись. Звісно, далеко не всі наші військові, навіть кіборги, заслуговують на захоплення ними. Вони всі різні, зі звичайними людськими вадами. Але там є люди, знати яких для мене честь. Наприклад, для мене честь, що в моєму телефоні є номер командира 3-го полку – “Редута”. Я знаю людей, які були в Донецькому аеропорту від початку і до кінця. Мій товариш був останнім, хто звідти виходив. Знаю багато тих, хто був в полоні. Я намагаюсь обмежити своє коло спілкування людьми, які розділяють мої цінності. А на вулиці намагаюсь зранку бігати з собакою швидко, щоб не спілкуватись з людьми. На машині їхати з зачиненими вікнами – щоб їх не бачити. Приїздиш в офіс – фух, все, нормальні люди. Мені нема про що говорити з людиною, яка байдужа до того, що в країні іде війна. У мене багато старих знайомих і друзів відсіялись. Про що можна з ними говорити? Є в мене один гарний друг, який підтримує інший бік. Але в нього хоч якась позиція є. А ті, хто все життя носили вишиванки, а зараз нічого не роблять – для мене закрита тема. Я радий, що війна змінила моє коло спілкування. Відсіялись ті люди, які там не мали бути з самого початку”.
За словами волонтера, війна показує сутність людини. Більшість не проходять випробування грошима, владою чи славою.
“Війна навчила тому, що героїв не існує. Людина, яка проявила себе героїчно в одній ситуації, в іншій може зробити зовсім інакше. Мій головний урок: будь-яку людину проявляють три речі – гроші, влада і слава. Якщо людина здатна пройти ці три випробування і лишитись нормальною, то вона такою була і від початку. Якщо в тебе цих речей немає, то бути порядним і скромним дуже просто. Тому у нас більшість такими і виглядають. Але як тільки вони отримують доступ до влади, слави або грошей – то все. Відповідно треба дивитись, як люди проходять ці речі. Багато відомих волонтерів та військових це не пройшли. Хтось купується на одне з трьох. Не кажу, що це погано. Класно, коли людина відома, має гроші та владу. Головне, щоб вона при цьому лишалась людиною. А з цим у нас велика проблема”, – сказав Дейнега.
“Те, що у мене все це є, так. Хай люди самі оцінюють, чи пройшов це випробування я. Буде неправильно, якщо буду зараз давати собі оцінку. Я вважаю одним з великих недоліків людей, коли вони починають давати собі оцінку. Якщо в мене хтось з підлеглих каже, що зробив важку роботу, то для мене це дзвіночок, що людина починає жити у своєму всесвіті. Будь-яку людину повинні оцінювати інші”, – додав він.
Повне інтерв’ю читайте в найближчих номерах журналу “Країна”.
Похожие записи
Об авторе
