“Океан Ельзи” зробив альбом, де жодна пісня не дратує
Вівторок, 31 травня 2016
15:44
“Океан Ельзи” зробив альбом, де жодна пісня не дратує
19 травня гурт “Океан Ельзи” випустив дев’ятий студійний альбом – “Без меж”. Враженнями від музики, текстів і суспільної ваги нової платівки “океанів” діляться музичні критики Олексій Бондаренко та Ігор Панасов і поет, літературознавець Віктор Неборак
МУЗИКА
Олексій БОНДАРЕНКО, 23 роки, музичний критик:
– ПЛАТІВКА “БЕЗ МЕЖ” – СИЛЬНА, ЯК ДЛЯ ПОП-РОКУ. Але принципової новизни в ній немає. Можливо, це і викликало невдоволення шанувальників гурту. Але для стадіонного туру нові пісні підійдуть чудово. На великій сцені треба виконувати таке, що підриватиме натовп. Щоб можна було стрибати, співати й заряджати одне одного.
Усі нові пісні Вакарчука зроблені в подібній структурі. Додалися хіба нові бек-вокали. Натомість зникли народні інструменти й мотиви, з якими “Океан” загравав у попередньому альбомі “Земля”. У кількох композиціях, як сказав Святослав, вони повернулися до стилю часів “золотого складу” групи. Це найбільше відчувається в першій пісні “Віддай мені” – з цікавим соло Вакарчука на гітарі. І в останній – “Без меж”. Вони нагадують роботи з альбомів “Модель” і “Суперсиметрія”. Продовжує відчуватися в музиці гурту британський вплив. Вакарчук не приховує, що дуже любить Led Zeppelin, The Beatles, Muse. Хоча у пісні “Не йди” мені почулася Florence and the Machine.
Випадає з музичного ряду “Мить”. Це стовідсоткова балада, можна сказати навіть – перший романс “Океану Ельзи”. У всіх треках помітна кропітка робота над аранжуванням. У багатьох піснях відчувається вплив сербського гітариста Владіміра Опсеніци. Він додав балканського колориту, що трохи освіжає звучання.
“Океану Ельзи” вдалося зробити альбом, де жодна пісня нікого не дратуватиме. Такого рівня досягнути дуже важко. Багато музикантів ламають голову, як створити те, що подобатиметься їм і при цьому нікого не біситиме.
Пісня “Еверест” – це фактично кульмінація альбому. У ній є простий і духопідйомний текст, сильна мелодія, під яку можна і танцювати, і замислюватись над життям.
Альбом “Без меж” – це таке собі затвердження статусу. Музиканти, очевидно, й не ставили за мету зробити щось неймовірне або принципово нове. Просто сказали цим альбомом: “Ми – круті. Ми вміємо робити те, що співає вся країна”.
14 травня лідер гурту ”Океан Ельзи” Святослав Вакарчук відсвяткував свій 41-й день народження, за п’ять днів презентував дев’ятий студійний альбом своєї групи ”Без меж”
ТЕКСТИ
Віктор НЕБОРАК, 55 років, поет, літературознавець:
– ЯКОСЬ Я СКАЗАВ ВАКАРЧУКУ: “ТОБІ ПОТРІБЕН ДОБРИЙ РЕДАКТОР”. В одній з його найвідоміших пісень є рядки: “Ти випила мою кров і п’яною впала”. Це хто – жінка-вампірка чи бомжиха? І таке – на кожному кроці.
Славко дуже добрий мелодист, але як він пише пісні? Очевидно, спочатку йому спадають на думку слова, які на професійному сленгу називаються “рибою”. Зазвичай оцю заготовку композитор дає поету, і той із неї намагається створити образний і логічно зв’язаний текст. А в цих піснях так і залишається “риба”.
Якщо усі тексти Вакарчука ввести в комп’ютер, то без повторів буде лише кількасот слів і виявиться, що там немає нових понять. Так, “очі-ночі”, “знов-любов”.
Гарним прикладом є гурт Kozak System – вони звертаються до професіоналів. Тексти до їхніх найкращих нових пісень написав Дмитро Лазуткін. А Вакарчук убив собі в голову, що він поет, хоча цього і близько немає.
На початку музичної кар’єри Славка сприймали як українця з покоління нової інтелігенції, він був студентом, сином ректора. Здавався оригінальним, вживав складні слова – “суперсиметрія”, “сьоме небо”. Тепер він просто випробовує смак української публіки. Надрукуйте тексти окремо, без музики, і всі реготатимуть.
Але музика “Океану Ельзи” – гарна, чудове аранжування. Мабуть, кілька десятків спеціалістів вилизують і вичищають звук перед тим, як подавати на загал.
Не знаю, чи Славко образиться за таку критику. Але ж він лізе в мої вуха своїми текстами. Давно треба було найняти доброго автора.
СУСПІЛЬНА ВАГА
Ігор ПАНАСОВ, 40 років, музичний критик, шеф-редактор порталу CultProstir.ua:
– СПРОБУЙТЕ ПРОЇХАТИ КИЄВОМ І НЕ ПОЧУТИ ВАКАРЧУКА В КОГОСЬ НА ТЕЛЕФОНІ, ДЕ-НЕБУДЬ У КАФЕ АБО В ТРАНСПОРТІ. Піснями “Океану Ельзи” “прошите” наше життя. А отже, і якісь рішення, вчинки, зустрічі, розставання. Іноді навіть ставлення до світу. Якось приятель, перебуваючи в дуже пригніченому стані, почув пісню “Без бою”. І, можливо, в цей момент упорався з найважчими думками, навіть про самогубство. Ця зміна сталася на моїх очах.
Після виходу альбому замислювався, чому люди почали його критикувати – навіть не пояснюючи, що саме не так. Відповіді немає. Але є припущення. Безумовно, були завищені очікування. Інші суспільні авторитети не досягають рівня Вакарчука. Принаймні за охопленням аудиторії. Від нього одного чекають на те, що Україні мали би давати десятки постатей. І тут багато хто зрозумів чи відчув, що натрапив не на те, що собі уявляв. Однак у цьому не винен ні “Океан Ельзи”, ні Вакарчук. Згодом ситуація зміниться. Але для цього серед музикантів мають виникнути нові авторитети, кожен з яких виконуватиме свою важливу роль.
Альбом “Без меж” – не провальний і не видатний. Але з’явився дуже вчасно. Він точно передає наші настрої, нинішні життєві етапи. Одні пов’язані зі спокоєм і захищеністю – мир, любов, свобода. Інші – з перешкодами. І всі “важкі” чи, як їх називають, “депресивні” пісні пов’язані з тим, що автор гостро переживає все те, чим живе український народ.
Альбом стовідсотково влучив у суспільні настрої. Ключовою його фразою вважаю слова з пісні “Еверест”: “ми продовжуємо нести свій прапор, а не хрест”. У людини зі стягом погляд спрямований до вершини. Вона прямує не в порожнечу, а до мети. Автор стверджує: не все втрачено. Але у часи змін і потрясінь українцям необхідно зібратися, зосередитись і рухатися далі.
З певного моменту – можливо, після Помаранчевої революції – соціальний статус Святослава Вакарчука постійно зростав. Публіка дедалі чутливіше реагувала на його слова. Водночас збільшувалась аудиторія “Океану Ельзи”. Але альбоми не ставали феноменом в українській музиці. Платівки “Модель”, “Суперсиметрія”, “Там, де нас нема” вийшли до 2004-го, і всі три були подіями. Тоді група задавала нові форми і межі українського рок- і поп-формату. А далі почався “період накопичення хітів”.
У кожному новому альбомі Святослав видає три-чотири безумовних хіти, які потрапляють одразу в серце. Тепер концерт групи може тривати кілька годин. У виступі на “Олімпійському” прозвучали 36 пісень, і всі були найдобірніші. З нового альбому теж буде що виконувати на концертах. Ця музика надаватиме людям силу. Вона не руйнує, а творить.
Зараз Святослав може організувати сольний концерт і за один вечір пожертвувати 10 мільйонів гривень на госпіталь. Хто ще в Україні здатен на таке? Кому під силу збирати десятки тисяч людей і переконувати їх у тому, що є сенс боротися і продовжувати йти до мети?
Похожие записи
Об авторе
