Друзі передали: “Маєш вихідні, щоб виїхати. У понеділок тебе візьмуть”
Вівторок, 17 травня 2016
14:32
Друзі передали: “Маєш вихідні, щоб виїхати. У понеділок тебе візьмуть”
РІЗА ШЕВКІЄВ ПОКИНУВ КРИМ У СІЧНІ 2015 РОКУ
БАТЬКИ ЗГАДУВАЛИ, ЯК ЇХ ДЕПОРТУВАЛИ 1944 РОКУ. Військові прийшли вночі. Усіх підняли, загнали до вагонів. Куди везли, не казали. Мій дід сидів у вагоні й дивився у маленьке віконце. На четвертий день якось вирахував і сказав: “Нас везуть у Середню Азію”. Батькові було 14. Як ешелон зупинився, люди побігли – хто по воду, хто в туалет. Він назбирав гілок і намагався зварити локшину. Коли почав роздувати вогонь, підійшов солдат і пхнув його ногою. Час було відправлятися. Вода навіть не встигла закипіти. “Я біг із військовим казанком до вагона, знімав з обпеченого водою обличчя локшину і пхав до рота”, – згадував батько. Розповідав, як помирали люди в дорозі. Їх виносили на зупинках. Іноді не давали закопувати, клали під відкіс. Немовлята гинули.
БАТЬКІВ ПРИВЕЗЛИ ДО СЕЛИЩА ГАЛЛЯАРАЛ. Висадили посеред кишлаку. Навколо – глиняні будинки. На вікнах замість скла – сечові міхури тварин. І жодної людини. За якийсь час з-поза стін почали визирати узбеки. Дехто осмілів і підійшов. Стали розмовляти – мова подібна. Російською ніхто не говорив. Виявилося, перед приїздом військові розповіли місцевим, що кримські татари мають роги. Ті були забобонні й безграмотні. Повірили, що привезуть чудовиськ. Боялися. Потім підходили і щипали татар. Згодом подружилися, жили дуже мирно.
МАСОВЕ ПОВЕРНЕННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР РОЗПОЧАЛОСЯ 1989 РОКУ. В Узбекистані я працював на керівних посадах. Займався будівництвом, організував філіал проектно-технологічного інституту. Заробляв 3 тисячі рублів на місяць. Щойно відкрилася дорога у Крим, вирішив переїжджати. Саме вступив до Організації кримськотатарського національного руху. Наприкінці 1980-х познайомився з Мустафою Джемілєвим.
Різа ШЕВКІЄВ, 61 рік, член Меджлісу кримськотатарського народу, генеральний директор благодійної організації ”Фонд ”Крим”. Народився 10 червня 1954 року в місті Галляарал Джизацької області в Узбекистані. Батьки з одного селища – Стиля Бахчисарайського району. Їх депортували з Криму 1944-го. Батько працював водієм, мати – у кінопрокаті адміністратором. Коли навчався у третьому класі, сім’я переїхала до міста Самарканд, Узбекистан. Закінчив тамтешній архітектурно-будівельний інститут. Мусив перервати навчання військовою службою у Ташкенті. За фахом – інженер-будівельник. Працював також слюсарем, муляром, каменярем. Брав участь у будівництві Самаркандського фосфатного заводу. Організував філіал проектно-технологічного інституту Мінмонтажспецбуду. 1991 року переїхав до Криму. У лютому 1992-го очолив ”Фонд ”Крим”: заснований Курултаєм збирати кошти для національних потреб кримськотатарського народу й роботи Меджлісу. З 1997-го до 2007-го ”Фонд”, за допомоги Туреччини, забезпечив житлом близько тисячі сімей. У січні торік змушений був виїхати з Криму. На півострові залишилися батьки, дружина, три доньки, син і двоє онуків, рідні брат і сестра
БУЛА Й ІНША ОРГАНІЗАЦІЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР. Казали: “Держава має нам дати ключі від квартир у Криму”. Наш рух вирішив їхати й будувати житло. Якби чекали ключів, ніколи не повернулися б. Ми захоплювали ділянки, ділили між собою, забивали кілочки, огороджувалися, ставили намети й будували. Приходила міліція – були зіткнення. Жили в постійній боротьбі. Найперше – в економічній. В Узбекистані люди продавали будинки, із грошима їхали до Криму. Але рублі знецінилися, і вони стали жебраками. На роботу брали тільки у віддалених колгоспах. Торгували, відкривали кафешки.
У ВЕРЕСНІ 1991-ГО ПЕРЕВІЗ СІМ’Ю ІЗ КВАРТИРИ В ЦЕНТРІ САМАРКАНДА – В ЗЕМЛЯНКУ БЕЗ СВІТЛА ТА ВОДИ, ЗА 10 КІЛОМЕТРІВ ВІД СІМФЕРОПОЛЯ. Це селище Піонерське, дорогою на Ялту. В Узбекистані купив два контейнери будматеріалів і відправив до Криму. Було все потрібне для будівництва дому, крім цементу. Викопав траншею для будинку, у кутку залив фундамент і накрив дахом дві кімнати.
МУСТАФА ДЖЕМІЛЄВ ДОРУЧИВ МЕНІ СТВОРИТИ “ФОНД “КРИМ”. Півроку займався реєстрацією. Рада міністрів Криму не хотіла приймати наш статут. Довелося шукати людей, які були вхожі до владних кабінетів. Лише в лютому 1992-го вдалося зареєструвати “Фонд”.
КУЙБИШЕВСЬКИЙ РИНОК У СІМФЕРОПОЛІ НАС ШОКУВАВ. Був майже порожній. Відкривався двічі на тиждень – у суботу й неділю з 10-ї ранку до третьої дня. Ми дивувалися: як це у Криму немає базару? Ми ж повернулися з Азії, а там ринок – головне. Усі теперішні ринки на півострові – досягнення нашого народу. Продукти брали в колгоспах, бо гнили там. За пляшку горілки можна було взяти машину капусти. Колгоспники зрозуміли, що на цьому варто заробляти, й почали привозити продукти на базар. Продавці купували в них і продавали людям. Це був невеликий заробіток, але дозволяв виживати й потроху будуватися.
ІЗ РОСІЯНАМИ Й УКРАЇНЦЯМИ КРИМУ МАЛИ ЧУДОВІ СТОСУНКИ. Так, траплялися випадки, коли в транспорті робили зауваження за кримськотатарську мову. Шовіністи могли на весь тролейбус кричати: “Мы не понимаем!” То вчіть. Коли двоє англійців розмовляли англійською, ніхто їм зауважень не робив. Ми реагували категорично, дехто й по морді бив. Подібне бувало в перші рік-два.
В УЗБЕКИСТАНІ В ШКОЛАХ НАШУ МОВУ НЕ ВИВЧАЛИ. Лише в Ташкенті був факультет кримськотатарської. Вивчали вдома. У Криму почали відкривати школи. За 23 роки ми наблизилися до межі, коли народ більш-менш почав жити, займатися бізнесом. Лишалося досягти надання кримськотатарському народу національно-територіальної республіки у складі України. Ми не поспішали, чекали, доки дозріє держава. Але втрутилася Росія й усе зіпсувала. Наш народ потрапив у ситуацію, наближену до 1944-го. Живуть на батьківщині, як у засланні. Бояться спілкуватися, висловлювати свою думку, розмовляти по телефону.
ОСТАННІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР У КРИМУ БУВ НА БУДІВЛІ МЕДЖЛІСУ В СІМФЕРОПОЛІ НА ВУЛИЦІ ШМІДТА, 2. Вдалося протримати його близько восьми місяців після початку окупації. Інші позривали одразу. Коли арештували всю власність “Фонду “Крим” і змусили залишити приміщення, зірвали й прапор.
КОЛИ В КРИМ ПРИЙШЛИ ОКУПАНТИ, ПЕРШИМ ЇХНІМ ЗАВДАННЯМ БУЛО ЗНИЩЕННЯ МЕДЖЛІСУ. Відбирають власність “Фонду”. Мене 10 разів викликали на допити у прокуратуру і ФСБ. Висловили три попередження щодо екстремістських дій.
У СІЧНІ 2015 РОКУ АХТЕМ ЧИЙГОЗ (ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ МЕДЖЛІСУ. – КРАЇНА) ПОПЕРЕДИВ, ЩО НАС ДВОХ МАЮТЬ ПОСАДИТИ. Друзі передали: “Маєш вихідні, щоб виїхати. У понеділок тебе візьмуть”. У неділю о 23:00 ми з бухгалтером “Фонду “Крим” були вже на кордоні. Нас пропустили, бо не було постанови на арешт. Але 1,5 години обшукували автомобіль і речі. Машину з усіх боків освітлювали прожекторами. Мало не розібрали по запчастинах. Печатку “Фонду” й установчих документів не знайшли. Печатку я розібрав і поклав у косметичку з зубною пастою й щітками. Документи запхав на дно сумки і накрив чорним пакетом. Ми мали сім сумок. Спочатку підсунув їм інші. Наостанок залишив ту з документами. Втомилися обшукувати й оглянули її не дуже ретельно. За дев’ять днів після мого від’їзду Чийгоза посадили. Звинувачують в організації масових заворушень із важкими наслідками – 26 лютого 2014 року біля Верховної Ради Криму.
ВІДНОВИЛИ РОБОТУ “ФОНДУ” В КИЄВІ. Займаємося судовими справами у Криму. Щодо власності “Фонду” відкрили п’ять кримінальних проваджень у різних окупаційних інстанціях. Головна мета – забрати приміщення Меджлісу в Сімферополі. Поки що заарештували його. Шукають юридичне обґрунтування, щоб відібрати. Знаємо, боротьба в судах – марна. Але її треба відбути, щоб передавати справи до Європейського суду.
ДНЯМИ ОТРИМАВ ВІДПОВІДЬ ІЗ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ, ЯКА МЕНЕ ВРАЗИЛА. Звертався щодо штрафів, які повісили окупанти на “Фонд “Крим”. 4,5 мільйона рублів на “Фонд” і 300 тисяч – на мене як директора. Мовляв, на горищі історичної будівлі зробили ремонт без погодження з владою. Ми залатали дах, бо протікав. Облаштували там архів. Європейський суд оголосив мою скаргу неприйнятною. Фактично визнав дію російських судів у Криму. Думаю, власність “Фонду” з часом виставлять на торги і продадуть.
БУВ ПРОТИ ТОГО, ЩОБ ПРОВОДИТИ МІТИНГ КРИМСЬКИХ ТАТАР 26 ЛЮТОГО 2014-ГО НА ОДНІЙ ПЛОЩІ З РОСІЙСЬКИМИ ШОВІНІСТАМИ. Вони завжди влаштовують провокації. Казали, міліцейський коридор розділить людей і зіткнень вдасться уникнути. Та я знав, що його зметуть. Міліція ж в один момент просто вийшла строєм із натовпу. Ми влаштували акцію, щоб зірвати сесію. На ній парламент Криму мав прийняти сепаратистські рішення. Трупи в натовп могли підкинути, щоб показати – убивають росіян (за твердженням окупаційної влади, через тисняву двоє мітингарів загинули, 79 – ушкоджені. – Країна).
ВОСЬМЕРО ЧЛЕНІВ МЕДЖЛІСУ З 33 ЗАЛИШИЛИСЯ НА МАТЕРИКОВІЙ УКРАЇНІ. Ті, хто в Криму, не можуть брати участі в засіданнях, ухвалювати рішень. Їх прослуховують. За будь-які рішення переслідуватимуть. Головне наше завдання зараз – підняти світову спільноту. Не дозволити забути про Крим. Треба, щоб Росія задихнулася і повернула півострів. Європа боїться війни. Ми теж боїмося. Наш народ – нечисленний, і війна може знищити його повністю. Ще маємо надію, що в Росії до влади прийдуть демократи й повернуть півострів. Або санкції розвалять її.
УКРАЇНСЬКА ВЛАДА НАВІТЬ У ВОЄННИЙ ЧАС НЕ МОЖЕ СКОНЦЕНТРУВАТИСЯ В ЄДИНИЙ КУЛАК. З корупцією треба боротися жорстко. Тоді буде сильна армія, тоді й Росія зупиниться. Вона боїться лише сили. Не думаю, що у влади є план повернення Криму. Важливо прийняти рішення про надання кримськотатарському народу національно-територіальної республіки у складі України. Це треба зробити зараз, щоб після припинення окупації діти “аксьонових” не захопили владу на півострові. Ми давно пропонуємо юридично приєднати частину Херсонщини до Криму. Формувати нову владу з кримських татар та інших жителів півострова. Головне – щоб були за Україну й після звільнення Криму стали його законною владою.
Росія намагатиметься створити новий Меджліс – із колабораціоністів. А потім і новий Курултай. Навряд чи їм це вдасться. Їхніх симпатиків серед кримських татар – кілька відсотків. Хтось пристосувався через бізнес, когось залякали. Якби змогли організувати легітимний Курултай, що визнав би весь світ, мали б на порядку денному одне питання – про входження кримських татар до складу Росії. Щоб корінний народ визнав анексію. Але ми ніколи не підемо в РФ. Від часів Катерини й першої окупації багатомільйонне населення перетворилося на 300-тисячний народ. Ми це пам’ятаємо.
Похожие записи
Об авторе
