“Ми готові їсти шкірку від картоплі, але хочемо жити у демократичній державі”, – глава МЗС Естонії
Вівторок, 17 травня 2016
13:07
“Ми готові їсти шкірку від картоплі, але хочемо жити у демократичній державі”, – глава МЗС Естонії
Росія не виконує Мінських домовленостей, тому санкції Європейського союзу проти неї мають бути продовжені.
Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповіла міністр закордонних справ Естонії Марина Кальюранд.
Як Естонії вдалося стати найрозвиненішою пострадянською країною?
– Цьому сприяли кілька факторів. По-перше, це наша історична пам`ять і незалежність, яку ми мали з 1918 по 1940 роки.
По-друге, нам дуже пощастило у тому сенсі, що наші політичні лідери на початку 1990-х зайняли вкрай послідовну позицію щодо відновлення незалежності Естонії і було заявлено курс на Європейський Союз і НАТО. Це була воля всієї країни. Народ продемонстрував її під час так званої “Співочої революції” (серія мирних акцій протесту в балтійських республіках СРСР у 1987–1991 роках за відновлення державного суверенітету Естонії, Латвії та Литви. – Gazeta.ua).
Автор: Максим Кияк
Марина Кальюранд — міністр закордонних справ Естонії з 2015 року, дипломат. Народилася 6 вересня 1962-го. Навчалася в університеті міста Тарту, Естонській школі дипломатії, а також у школі права і дипломатії ім. Флетчера, США. Батько – росіянин, мати – латвійка. Була послом Естонії у США та Мексиці, Канаді, Російській Федерації, Казахстані й Ізраїлі. Більше третини громадян Естонії хотіли б бачити Марину Кальюранд майбутнім президентом країни, згідно соціологічних опитувань. Позапартійна. Заміжня, дочці Кайсу — 29 років, синові Крістіану — 24. Володіє естонською, англійською та російською мовами.
Вступ до Євросоюзу й НАТО на той час були головними національними пріоритетами. Нас ніхто туди не кликав. Ми самі себе запросили. Зробили всі необхідні кроки не тому, що нас про це просили, а тому, що це було важливо для нашої країни та народу. Якщо нас просили зробити перше, друге і третє, то ми робили ще й четверте, п`яте і шосте. Якщо щось потрібно було виконати до середи, то ми виконували це ще до неділі. Таким чином, ці три фактори – історична пам`ять, постійність у політиці та проведення необхідних реформ – зіграли свою важливу роль.
Як Естонії вдалося зберегти свою національну ідентичність, попри радянське минуле?
– У першу чергу, це вдалося завдяки нашій історії до 1940 року (14-16 червня 1940-го Радянський Союз окупував Естонію, Латвію та Литву згідно з домовленостями 1939 року за пактом Молотова-Ріббентропа. – Gazeta.ua). Крім цього, у кожній родині були родичі, друзі чи знайомі, які залишили свої домівки ще до Другої світової війни. Вони стали більше спілкуватися вже у 1980-х роках з естонцями, котрі жили у самій Естонії.
Дуже важливим було і те, що у нас було віконце на Захід. Воно знаходилось у Фінляндії. Ми мали змогу переглядати фінські телепрограми та новини, що надходили з усього світу. Звичайно, було і радянське телебачення, але водночас ми мали й іншу можливість – бачити відкритий і вільний світ. Ці фактори зіграли свою вагому роль у збереженні естонцями своєї культури.
Що інші країни-вихідці з Радянського Союзу могли би запозичити у Естонії?
– У 1991 році естонці бажали кардинальних змін, демократії, дотримання прав людини та запровадження ринкової економіки. Хотіли бути вільними людьми у вільній демократичній державі. Але було і усвідомлення того, що для цього доведеться пройти складний процес проведення реформ. Люди сказали: “Ми готові їсти шкірку від картоплі, але хочемо жити у демократичній державі”. Це була їхня воля. Політична еліта цю волю втілила у життя.
Українці вже показали на Майдані, наскільки вони бажають тіснішої співпраці та інтеграції з Європою. Тоді вони були під прапорами ЄС. Тепер політичні лідери повинні виконувати те, чого бажає народ. Парламент, глава уряду, президент, міністри, весь державний апарат має налаштуватися на цю хвилю і втілити у життя всі необхідні реформи. Так, це складно, адже триває війна, щодня гинуть люди. Але проведення реформ є вкрай необхідним завданням зараз для України.
Реакція Заходу на агресивну політику Росії є адекватною?
– На мою думку, тут потрібно виокремити три аспекти, а саме: реакція на рівні Естонії, на рівні НАТО і на рівні Євросоюзу. Зокрема, в Естонії ми можемо спостерігати агресивну та провокативну зовнішню політику Росії вже не перший рік. Це і порушення повітряного простору, польоти з вимкненими транспондерами і тому подібне. На таке потрібно дуже спокійно реагувати. Естонія сьогодні належить до тих країн НАТО, які добровільно виконують одне з головних зобов`язань Альянсу – 2 відсотки від ВВП спрямовувати на оборону (валовий внутрішній продукт Естонії у 2015 році становив 20,5 млрд євро. – Gazeta.ua). І ми цілком готові відповідати на провокації та на різні форми гібридних атак.
Другий вимір – це НАТО. Організація фундується на колективній безпеці. Присутність союзників для нас є вкрай важливою. Але ця присутність має бути важливою і для тих, кому варто було б подумати про те, чи слід провокувати НАТО. Реакцією Альянсу ми задоволені. Майбутній саміт у Варшаві (27-а зустріч відбудеться 8-9 липня. – Gazeta.ua) втілить у життя рішення, окреслені в Уельсі (у вересні позаторік, після окупації Росією Криму та агресії на Донбасі, у містечку Ньюпорт відбувся 26-й саміт країн НАТО. У декларації за його результатами йшлося про розміщення в країнах Балтії військ Альянсу на на ротаційні основі. – Gazeta.ua). Йдеться, наприклад, про присутність НАТО на східних кордонах.
Що ж до Євросоюзу, то його реакція була швидкою та адекватною. Найважливіше тут те, що ЄС діє зараз як єдине ціле. Ми бачимо 28 країн-членів із різною історією, різними відносинами з Росією та культурами. Але у питанні невизнання окупації Криму, а також підтримки незалежності та територіальної цілісності України – вони єдині. Не повинно бути жодних розбіжностей і щодо санкцій, оскільки ми не бачимо з боку Росії виконання Мінських домовленостей. А це значить, що санкції мають бути продовжені.
Мінські домовленості є успіхом дипломатії чи пасткою?
– Так, можливо, Мінський формат не приніс особливого прогресу і його варто переглянути. Але я вірю у дипломатію. Потрібно зустрічатися й чути один одного. Намагатися зрозуміти позицію іншої сторони і те, чому там думають саме так, а не інакше. Стосовно ж Мінських угод, то під ними, як відомо, є п`ять підписів (представників ОБСЄ, України, Росії, а також самопроголошених ЛНР і ДНР. – Gazeta.ua). Це значить, що всі сторони повинні їх дотримуватися.
Успіхові країн Балтії на шляху до Європи свого часу сприяла їх солідарність. Що, на вашу думку, варто було у цьому сенсі запозичити Україні, Грузії, Молдові?
– Естонія, Литва і Латвія поодинці не так і багато вирішують. Але разом ми – набагато ефективніші. Я би запропонувала звернути увагу на наш регіон ще ширше, а саме: три країни Балтії плюс п`ять країн Північної Європи – Швеція, Фінляндія, Данія, Норвегія та Ісландія. Такий формат чудово функціонує і є дуже ефективним.
Україна, Молдова та Грузія спільно могли б ефективніше вирішувати деякі питання, наприклад, щодо безвізового режиму. Тому ми постійно запрошуємо представників із цих країн до Естонського центру Східного партнерства (аналітичний, навчальний центр у Таллінні для представників країн-східних партнерів Європейського Союзу. – Gazeta.ua).
Екс-президент Естонії Леннарт Мері казав, що ваша країна потрібна Європі не менше, ніж Європа – Естонії. Чи Європа потребує зараз України?
– Наша позиція така: будь-яка держава, котра бажає стати членом чи партнером Європейського Союзу, збагачує його. І в України, і в Грузії, і в Молдови повинна бути перспектива тіснішого співробітництва з ЄС. Ми, зі свого боку, завжди підтримуватимемо вас. Тому що для нас є дуже важливим те, що український народ сам вибрав своє майбутнє і те, що українці дуже чітко висловились щодо свого вибору.
Похожие записи
Об авторе
