З якого дива Мазепа мав віддати перевагу російському царю?
Середа, 11 травня 2016
18:32
З якого дива Мазепа мав віддати перевагу російському царю?
Відбившись від Росії, Мазепа міг бути впевнений, що шведська опіка буде не такою обтяжливою. А з якого перепою гетьман повинен був віддати перевагу саме російському царю в якості феодального сюзерена? – роздумує автор статті “Гетьман повернувся”, присвяченої Івану Мазепі, в історичному блозі “Записки злопыхателя” (записки злостивця).
Скорочену версію публікації пропонує Gazeta.ua.
Автор: УНІАН
7 травня 2016 року в Полтаві відкрили пам’яник Івану Мазепі
Ми всі, які навчалися за радянських часів, вчили історію, виходячи з припущення, що епіцентром будь-яких подій була Росія. Історія багатонаціональної імперії під назвою “Радянський Союз” фактично була історією Росії, її розповзання, розростання, поглинання інших народів і територій, яка, зрозуміло, оцінювалася суто позитивно. З часів Імперії нічого в цьому плані не змінилося – прихід земель під руку московських, а потім і петербурзьких монархів, розглядався, як глибоко осмислений і мудрий крок, як російських, так і “тубільних” правителів. Що змінилося за радянських часів, так це – додалася байка, що тепер народи разом боролися проти гніту експлуататорів. І тут ми і підходимо до дуже важливого питання ставлення до Росії і з Росією на пост і близько-радянському просторі, вірніше, при нинішньому, і, швидше за все, при будь-якому режимі, неможливості остаточного примирення колишніх колоній з метрополією.
Всі ці території, або на момент “добровільного” входження, або в ході спільного існування, не залишали спроб повернути втрачену незалежність, і природно, після набуття такої, вже в наш час, керівники цієї боротьби, її герої, знаходили зовсім не той статус, не ту історичну пам’ять, що за часів совєтів. Особистості, що вплинули, що змінили історію своїх країн. Підкреслюю – навіть програвши, бо вони, як сказав Довлатов з іншого приводу “здобували поразки”, в той час як Росія незмінно “терпіла перемоги”. У новітній історії такими діячами, безсумнівно, є Маннергейм і Пілсудський, Бандера і Шухевич, Йонас Жямайтіс-Вітаутас у Литві. Консенсусу з Москвою з приводу цих персонажів бути не може, бо вона і до сьогодні вважає себе правою в усіх конфліктах із цими країнами.
Більш того – всі вони, за винятком Пілсудського, уособлюють собою “сили зла” в російській релігії пабєдобєсія, бо Москва вважає всі свої територіальні надбання наслідком справедливих, виключно оборонних воєн.
У цьому зборище “сил зла” особливе місце займає набагато більш віддалений у часі персонаж, який став, на відміну від вищезгаданих, ще й уособленням зради для росіян. Мазепа. І як все в нинішніх російсько-українських відносинах, які, якщо без еківоків, є ніщо інше, як війна, будь-який крок кожної зі сторін щодо загальних моментів історії сприймається іншою (в 9 з 10 випадках – Росією), як “недружній крок “. Тобто, щоб розтерзану Росією Україну не удостоїли ще й звинувачень в “очорненні” та “ревізії” спільної історії, вона мусить визнати, що “навіки разом” було благом, протидія Петру і союз зі шведами – зрадою, та й саме небажання визнати влізливого “брата” – також є зрадою всього, що нас пов’язує. Проблема тільки, що “пов’язує” – Росія. І завжди “пов’язувала”. Причому, силоміць.
Отже, в Полтаві відкрито пам’ятник ОСОБИСТОСТІ, людині, що вплинув на хід цієї самої “спільної історії” – гетьману Мазепі. І дуже правий Порошенко, який сказав на відкритті пам’ятника: “Зовнішня агресія проти України розставила всі крапки над і. За два роки росіяни зробили багато для популяризації Мазепи серед українців, ще більше, ніж Національний банк за двадцять років масового друкування десятигривневих купюр із його зображенням”.
У цих словах відповідь на всі прийдешні крики та претензії з-за поребрика, які не забаряться. Дайте-но тільки відгуляти, відгриміти нинішній оргії пабєдобєсія. Полтавська битва ж – один із “сакральних” і “славних” епізодів їхньої історії, а цей пам’ятник ставить цю славу під сумнів. Саме те, до чого так нервово й чутливо ставляться в Москві.
А через що, власне, весь сир-бор? А не через чого. Не кажучи вже про їх любові до скандалу заради скандалу, саме гетьман Мазепа є певним еталоном (для росіян, зрозуміло) віроломства, самим еталонним еталоном.
Тут зійшлося все – і претензії на незалежність території, яку російські донині вважають по праву своєї, і союз з ворогом Росії – королем Карлом, у війні з яким саме Росія виступила, як агресор, “повернувши свої споконвічні землі” в Прибалтиці.
Ми не можемо, звичайно, засуджувати Петра за територіальну експансію, просто через неможливість давати сучасні моральні оцінки діячам, які жили 300 років тому. Крім того, питання незалежності саме цих територій від Росії або Швеції, взагалі, не стояло. Україна – інша справа.
Я розумію, що нинішнім мешканцям “за поребриком”, більшості з них, намагатися щось пояснити – справа більш ніж безнадійна. Але все-таки … Так, по їхній, м’яко кажучи, дивною, логіці, будь-який завойований ними народ, або його представник, який намагається повернути незалежність – зрадник. Зрадники, наприклад – лісові брати, солдати УПА. За цією ж логікою і Бандера, і Мазепа, теж зрадники.
Я ж просто, хочу запитати, – а з якого бодуна гетьман повинен був віддати перевагу саме російському царю в якості феодального сюзерена? Особливо, з огляду на той факт, що Швеція далеко, а тому, відбившись від Росії, він міг бути впевнений, що шведська опіка буде необтяжливою. Ні, звичайно, якщо вірити по цю пору розповідає страшилок, що Карл 12-й, зі своєю дуже поріділої армією, йшов завойовувати всю Росію, тоді, звичайно …
Як і для багатьох інших особистостей в історії, доля, як би сама вела до вершин сина дрібного сільського шляхтича. Привела, на жаль, до поразки, що змінив, посилить долю України, вінцем якого стало остаточне закріпачення недавніх вільних козаків при Катерині.
В очах росіян він, дійсно, зробив жахливе, спокусився на “святе”. Не випадково, як я чув від ватників, багато хто називає Україну Мазепією. Але я б радше навпаки, пишався б цим іменем. Як сказав Порошенко: “Його ідея жевріла протягом декількох років, вона сприяла відновленню української державності на початку ХХ століття”
На жаль, вона теж не відбулася тоді. Саме тому важливо відстояти її тепер. І Мазепа цілком гідний бути одним із символів боротьби країни за незалежність, поряд з Бандерою. І можна тільки повторити вслід за президентом: “Я вітаю, пане гетьман, вас із поверненням в українську Полтаву”. Я б додав: “У Самостійну Україну”.
Похожие записи
Об авторе
