“Леоненко був найбільш небезпечним. Зараз таких гравців немає”
Середа, 11 травня 2016
07:50
“Леоненко був найбільш небезпечним. Зараз таких гравців немає”
Автор: Ярослав Тимчишин
Колишній воротар львівських ”Карпат” Богдан Стронцицький: ”Рівень сучасного українського футболу вищий, ніж був у 1990-х”
Богдан Стронцицький, 48 років, із січня 2016-го працює тренером воротарів у львівських “Карпатах” із командою 19-річних.
Зустрічаємося із Богданом Едуардовичем біля пам’ятника Тарасові Шевченку в центрі Львова після тренування.
У чому насамперед полягає робота тренера воротарів?
— Нині більше уваги треба звертати на гру ногами. Голкіпер має вміти володіти ними не гірше, ніж його колеги у полі. По суті, воротар — це 11-й польовий гравець. Такі тенденції сучасного футболу. Воротар — специфічна професія. У гравців цієї позиції зовсім інше мислення.
Психіка має бути стійка. Кожну помилку чи невдалий момент слід миттєво забувати. Якщо ти не зробиш цього, а триматимеш у голові, то це може перерости у катастрофу для голкіпера і всієї команди.
Зараз Мануель Нойєр із “Баварії” — це воротар №1 у світі. Також відзначив би Тібо Куртуа із “Челсі” і Давіда де Хеа із “Манчестер Юнайтед”. Ці двоє грають дуже стабільно. У них немає різких спадів. Нижче свого рівня вони не опускаються. Ставлю їх за приклад для своїх підопічних.
Воротар ”Андерлехта” Сільвіо Прото каже, що завдання голкіпера — не відбити кожен удар, а змусити суперника думати, що він може це зробити. Це так?
— Треба примусити суперника вдарити туди, куди ти хочеш. Це складне завдання. Футбол взагалі — титанічна праця. Дуже важко за півтори години пробігти 10–12 кілометрів. Воротарі багато працюють на тренуваннях. У матчі можна 89 хвилин “відпочивати”, а на 90-й проґавити гол. Під час гри голкіпер відчуває не стільки фізичне навантаження, скільки психологічне. Від стартового і до фінального свистка ти маєш зберігати концентрацію. Навіть без фізичних навантажень воротар може за матч втратити два-три кілограми.
Можна воротаря навчити грати ногами?
— Звичайно. Потрібно виконувати спеціальні вправи, багато працювати індивідуально, залишатися після тренувань. Декому дуже важко навчитися цього. Знав багатьох голкіперів, які чудово діяли на лінії і на виходах, але мали проблеми з грою ногами і через це випадали з основного складу команди.
Андрій П’ятов у домашньому матчі проти “Браги” дуже багато відкривався під захисників, щоб зберегти м’яч у себе. Що краще воротар грає ногами, то легше команді. Голкіпер не вибиває м’яч в аут, а починає атаки.
Що таке пенальті для воротаря?
— Це дуель між голкіпером і футболістом, який пробиває 11-метровий. Хто психологічно врівноваженіший, той і перемагає. Тут головне — витримати паузу. Є багато інших нюансів.
Завдання воротаря — поставити суперника у становище, яке вигідне тобі. Тобто змусити пробити у той кут, який ти задумав, а не туди, куди він сам хоче.
Як це зробити?
— Є різні прийоми. Наприклад, хибні рухи. Потрібно ще брати до увагу манеру гри футболіста. Хтось пробиває на силу, інший — на техніку. Перед грою завжди вивчаєш суперника. Дивишся, хто і як може пробити.
Наприклад, Артем Мілевський. На Кубку світу він забив пенальті “паненкою” у ворота збірної Швейцарії. Потім намагався те саме повторити в чемпіонаті України. Але воротар витримав паузу і зловив м’яч у руки. Ось чому завжди потрібно вивчати суперника, щоб знати його сильні та слабкі сторони. Для цього у клубах працюють наукові групи, що збирають інформацію та переглядають відеоматеріали.
Кажуть, що теперішній чемпіонат України нагадує 1990-ті. Згодні?
— Так. На це є об’єктивні причини. Через війну та важку економічну ситуацію в Україні ми справді зробили крок назад. Як наслідок, наступного сезону в чемпіонаті гратиме 12 команд. Чимало клубів просто припинили своє існування.
Яким був футбол 1990-х?
— Перший чемпіонат незалежної України 1992-го був короткий. Нині всі літають на виїзні матчі. А тоді ми їздили автобусами. Навіть до Луганська за півтори тисячі кілометрів.
1996 року український футбол здій снив великий стрибок уперед. З кожним сезоном внутрішній чемпіонат ставав сильніший і цікавіший. З’являлося більше команд, що могли конкурувати з “Динамо” та “Шахтарем”.
Проте рівень сучасного футболу все одно набагато вищий, ніж на початку 1990-х.
Хто був найнебезпечнішим футболістом, якому ви протистояли?
— Віктор Леоненко з “Динамо”. Він був нестандартним нападником. У будь-яку хвилину міг створити щось неймовірне. Зараз таких немає.
Андрій Шевченко і Сергій Ребров були небезпечні. Вони робили результат для “Динамо”. У фіналі Кубка України-1999 Шева протягнув м’яч зі своєї половини поля, обіграв трьох, увійшов у штрафний майданчик і лупнув у дальню дев’ятку.
У “Шахтарі” вирізнялися Олег Матвєєв і Сергій Ателькін. У “Карпатах” — Андрій Покладок, Іван Гецко й Олександр Паляниця. Кожна команда мала хороших і небезпечних нападників. У кожного була своя родзинка, але всі хотіли забивати м’ячі.
Ви 10 років грали за “Карпати”. Не думали змінити команду?
— Ще на початку 1990-х мене запрошували у “Таврію”. Також мною цікавилися запорізький “Металург”, “Іракліс” із грецьких Салонік. Переді мною стояв вибір — їхати за кордон або отримувати трикімнатну квартиру. Обрав другий варіант. Так вирішив проблему із житлом.
1999-го була конкретна розмова з клубом “Крылья Советов” із російської Самари. Вже навіть домовилися про компенсанцію, але “Карпати” не відпустили. Росіяни були готові заплатити $250 тис.
Які ваші найяскравіші спогади про час у “Карпатах”?
— Ми перші в історії українського футболу відібрали в “Динамо” шість очок в одному сезоні. В Києві перемогли — 1:0, а в другому колі на стадіоні “Україна” виграли — 2:1. Також ми перші забили у ворота киян більше двох м’ячів.
У мене була суха серія виїзних матчів. Рекорд тримався вісім років. Шовковський перебив його на 8 чи 10 хвилин.
За 10 років моїх виступів у “Карпатах” ми жодного матчу не програли донецькому “Шахтареві”. Були тільки перемоги й нічиї.
Молодший син мріє стати воротарем
Богдан Стронцицький народився 13 січня 1968 року у Львові. Воротар.
10 років грав за львівські “Карпати”. Був капітаном команди. Здобув із клубом бронзові медалі чемпіонату України, двічі виступав у фіналі національного Кубка. Входить до символічної збірної “Карпат” часів незалежності.
Завершив кар’єру в 36 років. Став тренером воротарів. Працює з командою 19-річних у “Карпатах”.
Одружений. Виховує трьох синів. Наймолодшому 12 років. Мріє стати воротарем.
Любить відпочивати на природі. Вільний час проводить з онукою Ангеліною.
Похожие записи
Об авторе
