“Наслідки АТО – це мука державі на довгі роки. Страшніша, ніж Чорнобиль” – експерт

Понеділок, 11 січня 2016
14:34

Суспільство

Україна

“Наслідки АТО – це мука державі на довгі роки. Страшніша, ніж Чорнобиль” – експерт

 
Коментувати
Роздрукувати

На фото – Ігор Власенко

– З бійцями почав працювати із початку війни на Донбасі. Тоді до мене зверталися більше як до лікаря-нарколога, ніж до психіатра. Хлопці приїжджають з війни і починається. Їх зустрічають рідні, друзі. Вони повертаються героями, перебувають в стані ейфорії. Все це не без алкоголю. Запої – це перша реакція людини на посттравматичний розлад, – розповів в інтерв’ю для Gazeta.ua Ігор Власенко, лікар-психіатр, нарколог вищої категорії. Чотири місяці працює експертом лінії емоційної допомоги “АТОЛ”.

Порушення психічного стану бійців проявляються поступово — через місяць або й рік. Глибокий запій продовжується дуже довго. Не кожному вдається вийти з нього самостійно. На лінію допомоги частіше телефонують батьки бійця. Дружинам також стає важко знаходити спільну мову з своїми чоловіками.

На що скаржаться?

– Вона відправляла на війну одного чоловіка, а зустріла зовсім іншу людину. Жінка не може зрозуміти, що сталося. Вірно чекала, постійно дзвонила, надсилала йому допомогу, а віддачі ніякої. Насправді, він ще морально не повернувся з війни. І ще невідомо, коли повернеться. Тому часто жінки та дівчата не витримують й кидають своїх коханих.

Чи може боєць самостійно повернутися зі “стану війни”?

– Так. Якщо у нього сильна нервова система. Для цього треба кілька місяців. Але може зачепитися і на роки. Таке було з багатьма американсьими солдатами, які воювали у В’єтнамі. Тоді загинуло близько 85 тисяч американських солдатів. Приблизно 50% з тих, хто повернувся додому, покінчили життя самогубством. Багато колишніх солдатів поповнили тюрми. Через ту війну 90% сімей розпалися. Люди не змогли адаптуватися до мирного життя. Американська медицина більше 30 років боролася з цим лихом. Але є й досі такі, що відчувають себе воєнними і не мають пристосування у реальному житті.

Чи є вихід із подібних ситуацій?

– Тут маємо досвід Ізраілю, який майже увесь час у стані війни. Там на постійній основі готують воєнних психологів. 2,5 тисячі спеціалістів вже працюють в армії. Вони пройшли підготовку в спеціалізованих закладах. Зараз безпосередньо приймають участь у бойових діях і надають допомогу на місці. Їх називають ще лікарями душ. Нам треба йти до цієї практики. Бо наших психологів аж ніяк воєнними не назвеш. Це частіше дівчата після інститутів. Вона не може спілкуватися з бійцем. Він її просто не слухає. Найбільше атовця дратує те, що вона просто не може його зрозуміти. Бо не була на війні та не бачила, що там робилося. До бійця треба тонкий підхід. Варто розуміти, що постравматичний стресовий розлад — це нормальна реакція на ненормальні умови. Вона захисна, фізіологічна.

Що ще характерно для цього розладу?

– Для одних – це відхід у війну. Боєць постійно згадує її картини. Кругом і всюди веде розмови про це, не відходить від теми. Для інших – це відхід від інших людей. Він тримає все в собі. В бійця почнаються розлади сну. Він – уривчастий, короткий, тривожний. У сновидіннях атовець знову воює, їде на танку, бачить смерті товаришів. Від того кричить уві сні. До цього додається маса психосоматичних розладів – нездужання, втома. Або флешбеки – людина бачить картини боїв, що вже відбувалися. Солдат може йти по вулиці і йому здаватиметься, що навпроти їде танк. Він його бачить, хоча танка насправді немає. З цієї причини може когось поранити. Йому запросто привидиться, що поруч – сепаратист. Нещодавно в мене був хворий — молодий хлопець. Тільки повернувся з АТО. То не міг спокійно висидіти в кабінеті й десяти хвилин. І поговорити з ним нормально не можна. Хаотично тримав пляшку води, пив і просився вийти.

По телефону ведуть себе спокійніше?

– Ми спеціально зробили саме лінію емоційної допомоги, супроводу. Щоб не лякати людей. Такі лінії мають бути анонімними, тому дзвінків не відстежуємо. Але інколи хлопці кажуть, що дзвонять з лінії фронту. Мають хвилину затишшя, а на душі – тривога. Додому дзвонити не хочуть, щоб зайвий раз не засмучувати рідних. Їм треба людина, яка б все вислухала. В нас – це волонтери, що пройшли спеціальне навчання у прибалтійців за програмою НАТО. Вони обов’язково вислухають всі проблеми бійців та їх рідних. Якщо треба, то переадресовують до спеціалістів. Це можуть бути й психологи, психіатри, юристи та інші фахівці. Лінія відкрита також для фронтових волонтерів та вимушених переселенців. Близько половини дзвінків —від рідних та близьких учасників АТО. Чверть з тих, хто звертається — волонтери, або переселенці. Інша чверть — самі воїни АТО, які розуміють, що їм потрібна якась психологічна допомога.

Просять її?

– Вони уникають лікарів, приходять до приватних психіатрів. Особливо, якщо атовець – воєнний чи міліціонер. Такі бояться опинитися на обліку у психоневрологічному диспансері. Навіть, якщо боєць вийшов з посттравматичного стресу, йому буде важко далі нести службу. Багато навіть в голос не кажуть слово психіатр. Для таких краще представитися психологом, бо психіатр — це вже хвороба й патологія.

Як повинна поводити себе держава по відношенню до бійця?

– Це найбільша проблема. Виписати путівку в санаторій – це найменше, що можна зробити для бійця. Він відчуває турботу дуже короткий час, а найчастіше і там випиває й згадує бойові дії. Його необхідно забезпечити соціальною реабілітацією та роботою. Без цього воїн АТО – це бомба уповільненої дії. Наслідки АТО – це мука державі на довгі роки. Страшніша, ніж Чорнобиль. Тоді люди тихо помирали. А зараз – ще довго будуть нагадувати про війну.

Источник