У 1990-му році температура бетону була 40 градусів – фотограф ЧАЕС
Вівторок, 26 квітня 2016
22:44
У 1990-му році температура бетону була 40 градусів – фотограф ЧАЕС5
Фото: фото з архіву Володимира Саврана
Наступного року місто Славутич відзначатиме 30-річчя. Його збудували після чорнобильської катастрофи. Туди переселили працівників електростанції та інших людей із зони відчуження. Після 2000 року, коли Україна згідно зі своїми міжнародними зобов’язаннями закрила останній реактор ЧАЕС, населення Славутича скорочується. За минулорічним переписом, тут залишилося 25 тисяч людей.
Розташований Славутич посеред Чернігівської області між Чорнобилем і Черніговом, а формально підпорядкований Київській обласній раді. На станцію зі Славутича курсує електричка територією Білорусі.
На центральній площі, в “Кав’ярні на Майдані”, зустрічаємося з Володимиром Савраном. Йому 65 років. 1981-го приїхав у Прип’ять працювати на зварювальником, а згодом став лауреатом міжнародної журналістської премії.
“Дипломну роботу я захистив про “Зварювання кольорових металів” в Інституті Патона. Приїхав у Прип’ять, де будували радіозавод. А моє хоббі – фотографувати. Ще в 5 класі захотів мати фотоапарат, бо дворідний брат мав. Я крутився, коли він чаклував над плівками. І кіно в селі я любив дивитися не в залі, а з будки кіномеханіка. Тато каже: нема питань, синку. Он, садок у нас. Збереш відро вишень – три рублі твої. Фотоапарат коштував мені 4 відра. Я проклинав ті вишні, але збирав. Зібрав за літо на апарат”, – пригадує Савран.
Вміння фотографувати та наявність фотоапарата знадобилась чоловікові в зоні відчуження в останній рік СРСР. Разом з журналістом і науковцями він здійснив небезпечний й недозволений керівництвом станції фоторепортаж із руїн реактора. Мета – щоб подовжили дослідження зони.
“Коли вибухнув Чорнобиль, я летів у вертольоті в Тюменській області за Сургутом. Мав річний контракт, знімав Юганський заповідник. Мене в навушниках командир вертольота питає, що там у вас у Прип’яті? Каже, вибухнув реактор. Я кажу, що цього не може бути. Навіть поспорив на ящик коньяку. І програв. Нам розказували, що це найбезпечніша станція”, – розповідає мешканець міста.
Прогулюємось у бік краєзнавчого музею. Дорогою славутичанин показує Київський квартал міста, Єреванський, Бакинський. Місто ділиться на квартали, названі столицями країн, які допомагали його забудовувати.
1987 року Володимир Савран вперше після катастрофи навідався у Прип’ять.
“Приїхав працювати, щоб отримати квартиру. З’ясувалося, що потрібен фотограф, який знає місцевість навколо Чорнобиля. Треба було робити багато технічної зйомки – фіксувати перебіг ліквідації, в якому стані які об’єкти. Я погодився. Робив панорамні фото з вертольота, з БТРа. Рік працював технічним фотографом, а тоді в “Віснику чорнобиля” фотожурналістом аж до квітня 1994. Після того вже медичну комісію не міг пройти, – пояснює.
Про здоров’я особливо не розповідає. Зізнається, що 1998 року пережив 4-годинну операцію “на онкологію”.
Про фоторепортаж, за який редакція чорнобильської газети отримала Міжнародну премію СРСР, дивіться в відеосюжеті. Також у ньому спогади про роки, проведені в Зоні відчуження та про теперіншнє життя Славутича.
Дивіться також: Історія – 87-річної Марії Шовкути, яка проживає у селі Опачичі Чорнобильського району
Похожие записи
Об авторе
