“Революцію треба ближче до аеропортів робити, щоб їм не було як утікати”

Вівторок, 26 квітня 2016
07:35

Газета по-українськи

Люди

“Революцію треба ближче до аеропортів робити, щоб їм не було як утікати”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: ВОЛОДИМИР КАЗАНЕВСЬКИЙ

На зупинці неподалік столичного метро Берестейська двоє чоловіків читають новини з планшету. Коли бачать інформацію про підвищення зарплати депутатам Верховної Ради втричі (із 6400 грн до 17 650 грн з 15 квітня. — ГПУ), починають рахувати.

— То есть теперь на одного депутата приходится больше 40 тысяч гривен? Это с компенсацией за жилье, надбавками и на жратву, — голосно каже бородань.

— Неплохо. “Утром мажу бутерброд — сразу мысль: а как народ? И икра не лезет в горло, и вискарь не льется в рот”, — цитує казку Леоніда Філатова “Про Федота-стрельца, удалого молодца”.

— Хотілося б почитати, як Гройсман усім підняв пенсію втричі, — каже літня жінка навпроти.

— Доки чиновники не отримуватимуть гідної платні, корупція процвітатиме, — в магазині на вул. Генерала Вітрука продавщиця хлібного відділу говорить із колегою з алкогольного.

— Не вопрос. Но к каждому нужно мента приставить, с еще большей зарплатой и правом стрелять, как только уличит депутата в коррупции. Cразу эффективнее работать начнут.

Десятеро людей стоять у черзі на аналіз крові біля лабораторії Волинської обласної лікарні в Луцьку. 52-річний Вадим Іванович одягає окуляри, читає новини на смартфоні. Він у черзі — шостий. Йому тисне руку сусід-пенсіонер.

— Кров здаємо? — запитує. — Скільки часу на одного?

— По три-чотири хвилини.

— Що читаєш? — зазирає в телефон.

— Судді в районі хочуть 50 тисяч гривень зарплати, а тут думаєш, як на 2 тисячі вижити. У березні котел майже не включали, а 10 квітня прийшли квитанції на газ — 1900 гривень. Скоро будемо кредити брати, щоб за комуналку платити.

— А ми всю зиму на дровах. У мене 1390 пенсії, а в Свєти — 1460. Уся надія на новий уряд Гройсмана. Може, пенсії підніме до європейських.

— Уже підняв — депутатські зарплати втричі. Якби Яресько прем’єром обрали, можна було б на щось розраховувати. Її наші політики боялися, у світі — поважали.

— Ви чули, де його діти вчаться? — до розмови долучається руда жінка у фіолетовому светрі. — Одна донька Гройсмана в Лондоні на юриста, друга — на дизайнера. Витрачає на них 2,5 мільйона гривень щороку.

Біля візового центру на вул. Дубнівській у Луцьку троє чоловіків курять і п’ють каву.

— Обіцяють 15 тисяч гривень у місяць, щоб їхав у теплиці на гриби. Але дружина не пускає, — каже чоловік. Має світле волосся і коротку бороду. — В її знайомої сусіди два роки на печерицях працювали. Чоловік помер після Нового року. Лікар сказав, легені згоріли. В жінки виявили рак. Кроплять гриби хімією, навіть респіратор не спасає.

— Ми плануємо на клубніку. За три місяці можна 40 тисяч заробити, — розповідає худий, високий молодий чоловік у спортивній куртці. — Сьогодні візу заберу й після Пасхи з братом рушаємо на Люблін. Зараз багато знайомих туди рвуться, але віз не мають. Хто тепер подає, то хоч би в червні отримав.

— Ти краще на осінь приїжджай, будемо революцію робити, — говорить бородань.

— Коли Гройсмана зробили прем’єром, батько сказав, що треба з України втікати. Тепер на двох із Порошенком дерибанитимуть. Це ж його кент. Він колись його на мера Вінниці висував. Нічого хорошого чекати не треба. Зарплати депутатам підняв утричі, а в бюджеті на це грошей немає. За місяць скаже: “Любі друзі, треба податки підняти, бо казну війна з’їла”. Усі вони розумні, доки люди на Донбасі воюють. Але та війна — не вічна. Революцію треба ближче до аеропортів робити, щоб їм не було як утікати. Рано чи пізно все, що накрали, прийдеться вернути.

— Вчора приходили із санстанції, — розповідає фарбована білявка в манікюрному салоні Вінниці. — Раніше давали два оселедці, копчену рибу, трохи червоної. Цього разу почала складати таку ж торбу, а мені кажуть, що тарифи вже — втричі більші. Хабарі зросли разом із зарплатою верхівки. Раніше торба мені в 500 гривень обходилася. Зараз треба 1500. Дешевше закритися.

— І нащо їм те підвищення? Народ позлити? — поправляє зачіску жінка в подертих джинсах. — Біля нас живе помічник депутата. Щороку міняє машину. Остання — джип “Мітцубісі”. Тільки на бензин у місяць витрачає 20 тисяч гривень. Якщо в помічника такі гроші крутяться, то що про депутатів казати?

— А я була з жінкою одного нардепа зчепилася. Доки той на сесіях, його баришня подруг водила додому. Понапиваються — ржуть, танцюють, хлопців за визовом кличуть. Якось не витримала й зайшла до них. На полу чек валявся. За вечір на випивку й закуску витратили 2650 гривень.

— Падлюки вони всі. Ненавиджу. Хай удавляться тими грошима. Краще доплати чорнобильцям поновили б, — голосно каже жінка років 40. Їде автобусом, що курсує за кільцевим маршрутом, у Полтаві.

Салон забитий. На сусідньому сидінні — її подруга у товстих окулярах.

— Оксано, на останніх виборах один кандидат обіцяв відкрити благодійний фонд для онкохворих. Моя сестра зраділа. Мала рак на початковій стадії. Проголосувала за нього. Коли пройшов, попросила грошей на лікування. А депутат навіть у кабінет її не пустив.

— Я на вибори наймалася агітатором кандидата. Обіщав 200 гривень у день, що розноситиму листівки. Тиждень проходила. А получила вдвічі менше. Його асистентка сказала: “Ніяких бумажок ми з вами не підписували. Радійте, що хоч так розщиталися”.

Неподалік жінок стоїть повнуватий чоловік. Важко дихає. Тримається за сидіння.

— Сусід учора як почув про зарплатню депутатам — побіг по корвалол. Він — самотній і старий. Живе з того, що збирає пляшки. Весь під’їзд йому зносить. Даси кілька гривень на хліб — місяць дякує. Побачили б його обличчя депутати в цей момент. А скільки таких людей в Україні.

Источник