НОВИЙ ЧЛЕН ФРАКЦІЇ БПП ЮРІЙ БУБЛИК: “”БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА” – ВЕЛИКЕ ПОЛІТИЧНЕ БОЛОТО”

"Цензор.НЕТ" розпитав народного депутата з "Блоку Петра Порошенка" Юрія Бублика про те, як йому працюється в новій фракції, чому він прийняв рішення увійти до її лав, з ким вів перемовини з цього приводу, які висував вимоги, а також про перспективи коаліції, нового уряду, імовірність проведення дострокових парламентських виборів і скандальний вихід зі "Свободи".Юрій Бублик – один із тих народних депутатів, які врятували “Блок Петра Порошенка” та “Народний фронт” від фіаско по створенню коаліції. Після того, як “Батьківщина” грюкнула дверима, до більшості почали по одному заманювати позафракційних. Переговори вели кулуарно. Громадськість лише могла здогадуватися, яку обіцяють “манну небесну”. Кулуарами ширилися чутки, що, в основному, пропонували так звану “допомогу” на окрузі – преференції та кошти, так би мовити, на потреби виборців. Врешті домучили і півтора тижні тому урочисто проголосували за новий склад уряду. Правда, вже тут “спалилися” і показали, що коли до справи – коаліції немає: кнопки “за” натисли лише 206 її членів. Решту необхідних голосів додали депутатські групи “Воля народу” та “Відродження”. Юрій Васильович в інтерв’ю “Цензор.НЕТ” зізнається, що теж не знає всіх своїх колег по коаліції. І складається враження, що він від цього не в захваті.

“ЯКЩО ГРОЙСМАН ПІДЕ НЕ ТИМ ШЛЯХОМ,ЦЕ БУДЕ ПОЛІТИЧНА СМЕРТЬ”

– Ви вже понад тиждень працюєте у новій фракції. Які враження?

– Що Верховна Рада, що фракція “Блок Петра Порошенка” – велике політичне болото. Якби була можливість підтримати коаліцію, не входячи до БПП, звичайно, я б так і вчинив. Але, згідно з Конституцією, парламентська більшість формується фракціями і має нараховувати не менше 226 народних депутатів. Тому постало питання про приєднання до якоїсь із них. Мені надходили пропозиції з “Блоку Петра Порошенка” та “Народного фронту”. Я зробив крок назустріч, розуміючи, що це хитка та складна ситуація. Якби коаліція не сформувалася, то парламент і держава мали б піти на позачергові вибори. А це – ще більша катастрофа. Мене налякали та насторожили нещодавні результати виборів у Кривому Розі. У цьому місті я маю родичів. Тому знаю, що голоси виборців купували там за 500 гривень, давали соціальну допомогу. Підтримку отримав представник “Опозиційного блоку”. Я усвідомлюю, що на місцевих виборах політична приналежність – другорядна складова. Бо на кандидата, в першу чергу, дивляться як на господарника – людину, яка відремонтує труби, водогони, дороги, утримуватиме в належному стані дитячі садки та школи. Але результати місцевих виборів показали: підтримка “Опозиційного блоку” нікуди не зникла. А це – “п’ята колона” у Верховній Раді. Її члени апелюють соціальними гаслами. В умовах зубожіння населення на цих популістичних речах можна підняти рейтинг. Що, на жаль, і відбувається. Тому я не є прихильником дострокових парламентських виборів не з суб’єктивної точки зору, а з державної. Тому доклав усіх зусиль, щоб виборів щонайменше рік не було.

Я усвідомлював політичні наслідки свого входження до фракції. Але, коли треба було обирати – приєднуватися до БПП чи “Народного фронту”, згадав останню передвиборну кампанію. Тоді я був єдиним кандидатом від “Свободи”, УДАРу та “Блоку Петра Порошенка”. Представники останнього мене підтримували, що допомогло на виборах. Тож це й вплинуло на мій вибір. Спілкуючись із Гройсманом та іншими представниками цієї політичної сили, я заявив: вони можуть розраховувати на мою підтримку лише впродовж 100 днів. Після цього я хочу побачити реальні результати роботи нового уряду! Я, як і кожен мажоритарник, робитиму зріз на своєму окрузі в Полтаві. Тут повинна звикнути корупційна складова у роботі Державної архітектурно-будівельної інспекції, Держекоінспеції та інших інстанціях, де поки що вона є. Туди повернулися хлопці режиму Януковича – так звані “смотрящие”. Вони телефонують до полтавських бізнесменів і кажуть: “Чому ви не звертаєтеся? Ми все вирішуємо. Тільки несіть гроші”.

– І скільки просять?

– Називають різні цифри. Найбільший жах – Держгеокадастр. Там вимагають від ста до трьохсот доларів за оформлення гектара землі. У Державній архітектурно-будівельній інспекції говорять про хабар у 40-50 тисяч доларів.

Мої друзі, які мають спільний бізнес із німцями, були готові запустити виробництво. Йшлося про завод, який забезпечив полтавцям 120 робочих місць. По всій Україні назбирали спеціалістів. Два місяці платять їм зарплату, а люди нічого не роблять – не можуть приступити до роботи без затвердженої декларації у ДАБІ. Довелося воювати. Але партнер-німець сказав: “Ми будемо виводити бізнес у Словенію, бо українській державі не потрібні робочі місця та податки”. І таких прикладів безліч.

Тому я й говорю, що хочу побачити результати роботи уряду за сто днів. Вони не потребують траншів МВФ чи якихось надінвестицій. Просто треба навести елементарний порядок. Якщо це вийде, то я готовий розглядати подальшу співпрацю. Якщо ні – народний депутат Бублик як увійшов до фракції, так з неї і вийде.

– Кажуть, що за входження до фракції мажоритарникам обіцяли преференції. Зокрема, кошти на округ. З вами подібні розмови були?

– По-перше, під час переговорів я акцентував увагу на наведенні елементарного порядку. По-друге, для мене має вагу можливість безперешкодно потрапити при потребі до того чи іншого міністра на прийом і донести проблеми нашого округу.

Звичайно, в разі перерозподілу коштів у бюджеті (дай Боже, щоб їх було ще більше), наполягатиму на тому, щоб Полтавщину не обділили фінансовими ресурсами. Думаю, в коаліції я матиму більше важелів впливу, щоб залучити гроші для свого виборчого округу.

Також я залишив за собою право на вільне голосування без фракційних вказівок.

– Хто саме вів з вами переговори?

– Спочатку спілкувався із Володимиром Гройсманом. Потім – з іншими представниками БПП. Вважаю, не варто називати їхні прізвища.

– Чому?

– Не було такої задачі: “Юра, ми з тобою поспілкувалися, тепер піди й усім розкажи, з ким говорив” (посміхається. – О.М.).

А Гройсман під час зустрічі навів достатньо аргументів, з якими я погоджувався, щодо того, що в нинішніх умовах дострокові вибори не на часі. Хотілося б вірити, що він скористається своїм шансом. Бо 90 відсотків успіху залежить від першої особи. Гройсман – молодий та амбітний. Звичайно, жоден голова Верховної Ради не поглумився так над регламентом та Конституцією, як він. Можливо, в деяких ситуаціях це виправдано – треба було ухвалювати надважливі закони, тому потрібно було ставити й по 10 разів на голосування. Це як виняток. Може, буде таким же впертим й у виконавчій владі. Але якщо ці “зловживання” чинитимуться в інтересах українського народу, то люди пробачать. Як говорять, переможців не судять. Однак, якщо це відбуватиметься на користь певних олігархічних кланів, тоді на нас чекатимуть вибори Президента та Верховної Ради. Питання в тому, коли це буде.

Поки що влада йде шляхом Януковича. Був момент, коли ще в грудні минулого року можна було відправити у відставку уряд Яценюка. Тоді б не виникла парламентська криза, збереглася б коаліція, відбулося б переформатування уряду, а парламент потихеньку ухвалював би далі закони. Затягли урядову кризу, а вона переросла в парламентську. І нумо ліпити нову більшість, точну кількість членів якої ніхто не знає. Усі хочуть їх побачити. Далі, за допомогою депутатських груп, проголосували за Кабмін. Дай Боже, щоб він ефективно працював. Але якщо він піде шляхом Яценюка, обслуговуючи олігархічні клани, то все завершиться глобальною кризою влади. Тоді, повторю, доведеться йти на перевибори як Верховної Ради, так і Президента. Бо досі громовідводом був Яценюк – зібрав на собі весь негатив. Тепер є Гройсман – стовідсотково людина Порошенка. Будь-кого можна на вулиці запитати – повна прив’язка. Якщо у нього все буде виходити й додаватиме йому політичних дивідендів, то так само буде й із Президентом. Але якщо Гройсман десь піде не тим шляхом, на який розраховує суспільство, то це буде політична смерть і для нього, і для Президента.

– Ви згадали про те, що ніхто не знає точну кількість членів коаліції. Нещодавно Андрій Парубій сказав, що до більшості входять 234 депутати. Хоча наголосив, що треба цю інформацію перевірити. Деякі ваші колеги по фракції запевняли мене, що їх 230. Взагалі, можна якось список побачити?

– На жаль, усіх своїх колег по коаліції я не знаю. А ви, як журналіст, можете кожного депутата запитати: “А ви в коаліції?” І за отриманими відповідями порахувати (всміхається. – О.М.).

Якщо я ухвалив таке політичне рішення, зробив цей крок, то не ховався – підписав заяву та віддав її. Такі речі підпільно не робляться.

Можливо, в коаліції є люди, які соромляться про це сказати. Але список все одно треба оприлюднити, щоб українці не думали, що в нас стався конституційних переворот – певна група захопила владу, не маючи представницької більшості, сформувала уряд та провадить невідому політику. З цим не треба гратися.

– Я до того, що уряд без належної підтримки в парламенті не зможе проводити необхідні рішення. Знову доведеться залучати депутатські групи?

– Коли йшли перемовини про моє входження до коаліції, я сказав: “Хлопці, знайдіть спільну мову – є ж “Батьківщина”, Радикальна партія, “Самопоміч”. Адже Коаліційна угода чудова. Ні в кого в суспільстві немає нарікань на сам документ. Поступіться політичними амбіціями. Хай переможе здоровий глузд”. Я до останнього сподівався, що в межах п’яти політичних сил знайдеться порозуміння. Але ні.

“ЯКЩО ПОРОШЕНКУ ПОДОБАЄТЬСЯ ЛУЦЕНКО – НЕХАЙ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ВВЕЧЕРІ, ВИП’ ЮТЬ ПО ЧАРЦІ”

– Ви не голосували за програму дій уряду Гройсмана. Чому?

– Тому що вона дає індульгенцію на рік. Я з таким не згоден. А от за 100 днів, про які я говорив, можна себе проявити. Тим паче, в адміністративній справі. Це не лікарню чи храм збудувати. Можна за цей час навести елементарний порядок та показати суспільству, куди ми йдемо. Тому я не голосував. Так само в четвер у голосуванні за багато законопроектів у фракції БПП був один “проти” – Бублик. Бо я не підтримую законодавчий блок, яким в Україні хочуть ввести приватних судових виконавців. Тут і з державними не можуть навести лад – скільки там корупції, хаосу та безладу. Я 15 років займався підприємницькою діяльністю і на своїй “шкурі” відчув, що таке наїзди рейдерів. Вони через куплене рішення суду продавали частину мого підприємства за 10 тисяч гривень у той час, коли те майно коштувало понад мільйон. І це все при роботі державних виконавців. А що ж тоді робитимуть приватні? Тим паче, коли запропонованим законопроектом не регулюється їхня діяльність, не прописані всі статті витрат, які вони можуть позиціонувати, як свої видатки. Приміром, виконавець може на гелікоптері літати на виконавчі провадження, а скаже: “Це ж мої накладні витрати”. Я такі законодавчі ініціативи не підтримую.

Тепер на порядку денному стоїть питання переписання закону під конкретну людину – Луценка – щоб він став генпрокурором. Якщо ми ще будемо таким чином діяти, то я не знаю, чим наша держава закінчить. Це неправильна позиція. Якщо Порошенку подобається Луценко – нехай товаришують, зустрічаються ввечері, вип’ють по чарці. Але “ґвалтувати” Верховну Раду та закони не треба. Дехто каже, що Луценко – людина поза системою. Це не так. Він – людина Порошенка. Якщо хочете дотримуватися норм закону та мати незаангажованого спеціаліста, залучіть фахового правозахисника, адвоката, який останні 25 років воює із системою, захищає учасників революцій. Я в цьому питанні поділяю позицію “Самопомочі” – проведіть відкритий конкурс. Нехай буде 20 кандидатів, яких підтримує суспільство, а Президент нехай серед них обере одного.

– Як це було з керівником НАБУ.

– Схожа ситуація. Президент чи його помічники проведуть співбесіду. Тоді можна знайти людину, яка відповідатиме інтересам суспільства та керівника держави. Навіщо так відверто робити ставку на Луценка, який не має правничих навиків та досвіду роботи в прокуратурі? Я не маю нічого особисто проти Юрія Віталійовича. Він – розумна людина, говорить багато правильних речей, вміє більш-менш тримати різномастне товариство, яке зібралося під прапором БПП. Але він – не генпрокурор.

У Президента сьогодні достатньо влади, щоб реалізувати зміни на краще у державі. Не вистачає одного – політичної волі, щоб першим пунктом стояли інтереси нації, а потім уже приватні та “рошенівські”. У нього є президентська вертикаль, виконавча гілка влади – має свою людину на чолі уряду. Тепер ще й хоче посадити “свого” керувати Генпрокуратурою? Боюся, це може закінчитися повторенням долі Януковича. От, наприклад, свого часу, до того, як я став селищним головою, у складі виконкому працювали 9 осіб. Усі – наближені до тодішнього керівника: кум, брат, сват. Коли я прийшов, то запитав у громади: “Хто має амбіції та готовий себе реалізувати у роботі виконкому?” Поставив кілька умов: Перше, три прогули без поважних причин – виключаємо, бо ми ж не зможемо кворум зібрати, якщо не будете ходити; Друге, якщо протягом півроку нічого не ініціюєте – чекає те ж саме. Із 40 залишилося 20. Я до того, що не треба брати багато влади, бо вона може стати поперек горла. Нею треба ділитися, причому вміти це робити. Якщо якась політична сила хоче взяти певний шматок роботи – будь ласка, дай їй таку можливість. Тільки скажи: “Хлопці, обов’язково під своїм прапором. Час пройде – ми з виборцями подивимося, чого ви варті. Можливо, у вас і вийде”. От хто готовий очолити Міністерство охорони здоров’я? Зараз вже ніхто не хоче.

– А було 15 претендентів.

– Потрібно створювати такі умови, щоб у людей було бажання. При тому, отримавши політичну відповідальність, треба дати можливість міністру сформувати команду та право ухвалювати рішення. А не посадити його в крісло як весільного генерала. Якщо ви віддаєте якусь галузь певній політичній силі, то вона несе повну відповідальність за неї. Було б класно, якби, для прикладу хтось так взяв Міністерство охорони здоров’я. Це була б правильна політика для влади.

– Виходить, зараз Президент хоче сконцентрувати всю владу в своїх руках?

– Президент не є людиною нової формації. Він зі старої системи, був у категорії “любих друзів” Ющенка, міністром в уряді Азарова. Це бізнесмен. Нехай би й займався своїм бізнесом, що в нього гарно виходить. Але якщо вже виявив амбіції реалізувати себе у ролі Президента України, залишити вагомий слід в її історії – відмежуйся від свого бізнесу. Якби він був націоналістом-патріотом, то продав би свої підприємства ще в 2014 році, коли почалася війна із Росією. Половину грошей тоді потрібно було спрямувати на обороноздатність нашої держави. Решту покласти в українські державні банки. Це був би сигнал усьому суспільству: “Дивіться, я ж не вивів в офшори, довіряю нашим банкам, і якщо вони “лопнуть”, то пропадуть і мої кошти”. Потім звернутися до собі подібних олігархів та сказати: “Хлопці, бачите, як я зробив. Ви маєте вчинити так само. У буремні 1990-і була можливість грабувати країну, що ми з вами й робили. Тепер настав час, коли вона потребує нашої допомоги. Це буде чесно. Можливо, хтось не погодиться із моєю ініціативою та спробує втекти. Але, майте на увазі, що ваші заводи та фабрики залишаться в Україні – в літак вони не влізуть і будуть націоналізовані. Не мною, а українським народом”. Якби Президент доносив такі меседжі та особисто подавав приклад, то був би лідером нації. І повів би за собою країну. На жаль, нам щось не таланить в цьому питанні.

– У Порошенка ще є шанс змінити ситуацію?

– Шанс завжди є. Наведу вам приклад із життя. На Волині проходить передвиборна кампанія. Заможний чоловік вирішив стати народним депутатом, найняв політтехнологів. Ті придумали гасло: “Надія є”. Під час кампанії “з’їли” багато його коштів. Під кінець збираються додому. Кандидат питає: “Так що, надія є?” Ті відказують: “Надія є, але шансів ніяких”. Так само й щодо Президента – надія є… Але так вони виховані. Потрібні інші люди – нові, молоді.

– От Гройсман – молодий. Але він усе життя пропрацював у цій же системі.

– Так. Він залежний від Президента. Олігархія дуже сильно дає про себе знати. Бо на виборах перемагає медіа-ресурс. Як це побороти? Не знаю. У чинній Верховній Раді, щоб зламати виборчу систему з мажоритаркою, 226 голосів не знайдуть. Тим більше на фоні ухвалення закону про партійну диктатуру. Якби його не було, а в новому прописали, що кожен кандидат є особистістю, з якою треба рахуватися та вести діалог, то могли б проголосувати. Однак тепер депутати-мажоритарники не підтримають. Бо виходить патова ситуація: або відмовлятися від політики та не балотуватися, або будеш змушений іти з протягнутою рукою до якогось політичного клану та просити, щоб взяли в списки. Хоча й після того, як приведеш цю політичну силу до влади, проводячи кампанію, тебе можуть викреслити. Мотивів придумати можна мільйон – конфліктна людина чи незручна, дозволяє собі критикувати лідера партії тощо.

– Ще Ви говорили: якщо уряд та коаліція будуть робити правильні проукраїнські кроки, то склад коаліції може збільшитися. За рахунок кого?

– Радикальної партії, “Батьківщини” та “Самопомочі”.

– Вони можуть повернутися?

– Чому ні?! Якщо їхні політичні інтереси будуть враховані. Подивіться на голосування. У четвер ми розглядали законопроект щодо імплантації органів. Він важкий та дискусійний. Але всі розуміють, що потрібно ухвалювати рішення, бо наука просувається вперед. Чому українці повинні витрачати кошти та їздити в Білорусь для пересадки органів, коли це можна робити в себе?! Так от ті закони, які в собі мають здоровий глузд, об’єднують зал. Якщо подібні ініціативи будуть вноситися, навколо них формуватиметься більшість. Тому, вважаю, ці політичні сили можуть повернутися. Якщо, звичайно, на першому місці в них державницькі позиції, а не політичні.

– Але поки що складається враження, що ці три політичні сили націлені саме на дострокові парламентські вибори.

– Мені складно коментувати їхні плани. Я не знаю, що в них у голові.

– Вони можуть дотиснути ситуацію і привести країну до виборів?

– Звичайно, можуть. Може бути все що завгодно.

– Експерти кажуть, що вибори можуть відбутися вже восени. Як ви вважаєте?

– Я схиляюся до думки, що це трапиться восени наступного року.

– Ви будете балотуватися?

– Подивимось. Я ще бачу себе членом проукраїнської політичної сили. Сьогодні не готовий сказати її назву.

“МЕНІ В “СВОБОДІ” РУКИ НЕ ЛАМАЛИ”

– Розкажіть, як відреагували виборці на ваше входження до БПП?

– Перед тим, як прийняти рішення, я провів багато зустрічей. Середній клас, підприємці поділяли мою позицію: “Долучайся до коаліції та намагайся навести лад в інстанціях Полтави, щоб була можливість доносити чиновникам інформацію про проблеми області”. Люди з меншими статками та радикально налаштовані мене в цьому не підтримували. Хоча й серед них панують різні думки. Дехто говорить: “Робіть, що завгодно, тільки не вибори, бо вони кращого результату не дадуть”. Настрої – 50 на 50. Але рішення приймати мені, так само, як і нести за нього відповідальність. Тут така ситуація: “Або пан, або пропав”. Якщо уряд Гройсмана витягне Україну з політичної та економічної кризи, то, звичайно, я отримаю свої політичні дивіденди. Це означатиме, що рішення було правильним. Якщо ж він піде шляхом Кабміну Яценюка, і я побачу, що в Полтаві нічого не змінилося на краще, то в політичному сенсі й мене потягне на дно.

– “Свобода” офіційно засудила ваше рішення. Зрозуміло, що депутати – живі люди, спілкуються між собою, незважаючи на політичні розбіжності. Ваші колишні однопартійці щось вам говорили?

– Був шквал негативу від “Свободи”. Хоча офіційна заява була коректною та виваженою – нарікань немає. Але поза нею криків було дуже багато.

– Ви натякаєте на скрін листування, де нібито Олег Тягнибок пише: “Я навмисно спочатку посадив коло нього Чернякова – з одного боку і Швайку – з другого і наказав руки ламати, якщо не так буде голосувати”? Було таке?

– Я саме між Черняковим та Швайкою сидів.

– Так а “руки ламали”?

– Ні, не ламали. Найнеприємніше, що Тягнибок там вказує: “Бублик – слабка ланка”. Це треба було сказати у 2012 році. Я б тоді й участі у виборах не брав. А так виходить, використовували мене, бо їм було вигідно. Це така властивість “Свободи”, що розповсюджується на 99 відсотків членів партії.

– Ви пішли з партії через конфлікт із головою обласної організації. Тоді заявили, що “Свобода” є авторитарною політичною силою. Раніше цього не помічали? Адже ви були там із 2010 року.

– Я бачив цю ситуацію. Але іноді авторитаризм доходить до маразму…

– Наведіть приклади.

– Яскравий приклад: є керівник обласної організації та народний депутат-мажоритарник, якого там обрали люди. На місцевих виборах я балотуюся на посаду міського голови, беру перед виборцями певні зобов’язання: у разі нашого приходу до влади, ми реалізовуємо певні позиції. Я не переміг. Але, завдяки й моїй роботі в тому числі, ми завели непогану команду до обласної та міської ради. Зайшовши у владу, треба що робити? Виконувати передвиборну програму. Щоб це зробити, необхідно сформувати більшість. Я взагалі вважаю, що в місцевому самоврядуванні не повинно бути опозиції, якщо керівник мудрий і не жадібний до повноважень. Він має зібрати всіх та спитати, хто де має фахових спеціалістів та може себе реалізувати. Роботи вистачить на всіх. Нехай прізвища назвуть. Якщо це нормальні хлопці без корупційного шлейфу та без мети прийти до влади, щоб щось вкрасти, то їх можна призначити і дати сферу відповідальності. Так от. Після виборів я переслідував мету сформувати більшість, щоб виконати передвиборну програму. В межах перемовин ставив за вимогу, щоб секретарем у Полтавській міській раді був наш “свободівець” Юліан Матвійчук – відповідальна та порядна людина, герой війни на Донбасі. Настає момент, коли треба йти на переговори, а керівник обласної організації “Свободи” Валерій Черняков – на полюванні. Я йому телефоную й кажу: “Нас же люди чекають. Треба щось робити”. А він у себе на Волині, бо не місцевий же. Це, до речі, ще одна біда “Свободи” – призначення на посади тих, у кому вони впевнені на 150 відсотків та хто наближений до голови партії…

– Так їх же мають обирати.

– У “Свободі” керівники районних, міських, обласних організацій призначаються. Як себе в такому разі поводить ця людина? Та плював він на членство. Як шеф сказав – так і буде. З таким підходом авторитаризм у партії до маразму доходить.

Я тоді йду на перемовини, формуємо більшість, лобіюю нашого депутата на посаду секретаря. А потім з полювання повертається Валерій і говорить: “Та хто такий Бублик? Ви його не слухайте. Він – всього лише народний депутат і ніяких рішень не приймає”. Це була остання крапля.

– Назад дороги немає?

– У жодному разі. Ідеологічно я не змінився. Хочеться бути членом тієї політичної сили, яка сповідує ідеї українського націоналізму. Але там, де керівників місцевих організацій обирають і де є діалог.

– Вас не ображає те, що називають “тушкою”?

– Я знав, на що йду. Але ж кажуть, що в БПП не “тушки”, а “петрушки” (сміється. – О.М.).

Ольга Москалюк, “Цензор.НЕТ”

Источник