Чому українці мають пам’ятати про Катинь

Фото:istpravda.com.ua

Лише якщо ми пам’ятатимемо усе – і приємне, і те, що пам’ятати страшно і соромно – нам вдасться визволити свою землю з густої тіні тоталітарного минулого.

Цього року весна прийшла до Старобільська так само несподівано та раптово, як і 76 років тому: ще вчора пилюку монастирським подвір’ям крутили холодні степові вітри, а наступного дня – тридцятиградусна спека. Тоді польський граф Юзеф Чапський радісно грівся на сонечку неподалік головного собору Старобільського монастирю, який НКВС перетворило на табір військовополонених.

Старобільський монастир. Різьба на портсигарі, який був знайдений на тілі польського офіцера під час ексгумації у Харкові в 1995 році

Бранці називали старий собор “цирком”. Ще наприкінці березня у найбільшому приміщенні табору мешкало близька 700 військовополонених, і багатоповерхові нари здіймалися до самого куполу, тому полонені поляки мусили лазити по тих нарах, як мавпи під куполом цирку. Але тепер бранців у “цирку” ставало щораз менше. Кожного дня за браму табору виходила нова група веселих поляків. Вони були переконані, що їдуть додому, або, принаймні, у нейтральні країни. Адміністрація табору усіляко підтримувала це переконання. Комендант Старобільського табору Бєрєжков, усміхаючись весняному сонечку та бранцям, казав: “Від’їжджаєте туди, куди і я дуже хотів би поїхати!” Перед тим у таборі кружляли чутки, що відправлятимуть до Румунії та Греції – недарма ж енкаведисти питали – чи може хтось знає грецьку та румунську?

“Створювало це такий собі настрій надії… – писав Чапський. – Багато хто з нас свято вірив, що їде на свободу”.

Граф Юзеф Чапський на той момент був всесвітньовідомим художником-імпресіоністом. Але у вересні 1939 року, як і багато інших офіцерів резерву, вдягнув мундир капітана кавалерії. 17 вересня 1939 року СРСР вступив у Другу світову війну на стороні Третього Рейху. Офіційно війну Польщі Кремль не оголошував. Це називалося “визвольний похід”. “Визволяли” Західну Україну та Західну Білорусь. В результаті у неволі опинилися кілька сотень тисяч польських вояків. У листопаді рядових відпустили з полону. А офіцерів – ні.

У трьох таборах військовополонених – у Козельську, Осташкові та Старобільську – НКВС утримувало 14 700 польських офіцерів. Підстави для їхнього затримання були приблизно такими самими, як тепер – у випадку з Надією Савченко: їх ув’язнили на території їх власної країни за те, що вони опиралися зовнішній агресії. Ще кільканадцять тисяч поляків відразу після “визволення” опинилися у в’язницях.

Їх тримали не так довго, як Савченко – від жовтня до квітня. У квітні 1940 року почали вивозити. Ніхто напевно не знав куди. Але майже усі були переконані – що до нейтральних країн, на волю.

Справжні причини цієї метушні були викладені у питанні №144 протоколу №13 Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року:

“144. – питання НКВС СРСР.

І. Запропонувати НКВС СРСР:

1) Справи щодо 14 700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремщиків, які знаходяться у таборах для військовополонених,

2) а також справи заарештованих, які знаходяться у в’язницях західних областей України та Білорусії у кількості 11 000 осіб членів різних к-р (контрреволюційних – О.З.) шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників і перебіжчиків – розглянути у особливому порядку, із застосуванням до них найвищої міри покарання – розстрілу.

ІІ. Розгляд справ провести без виклику арештованих та без пред’явлення звинувачення, ухвали про завершення слідства та звинувачувального заключення – у наступному порядку:

а) на осіб, які знаходяться у таборах військово-полонених – за довідками, наданими Управлінням в справах військовополонених НКВС СРСР,

б) на осіб, заарештованих – за довідками зі справ, наданими НКВС УРСР та НКВС БРСР.

ІІІ. Розгляд справ і винесення рішення покласти на трійку в складі т.т. Мєркулова, Кобулова і Баштакова (начальник 1-го Спецвідділу НКВС СРСР).”

Десь 950 літер. 25 700 життів. По 27 життів на одну літеру. Не знаю, чи існує якийсь ще більш кривавий документ.

Щодня з таборів вивозили по кількадесят-кількасот бранців. Військовополонених зі Старобільська етапували до Харкова. Там їх перевантажували у воронки і відвозили до внутрішньої в’язниці НКВС, яка знаходилася у самісінькому центрі міста, на Чернишевській вулиці.

Источник