“Підпільник мав навчитися відтворювати звуки жаби, соловейка”, – зв’язковий ОУН Мирон Амброзевич

Четвер, 07 квітня 2016
15:14

Історія

“Підпільник мав навчитися відтворювати звуки жаби, соловейка”, – зв’язковий ОУН Мирон Амброзевич5

2
Коментувати
Роздрукувати

Фото: Ярослав Тимчишин

85-річний Мирон Амброзевич став зв’язковим ОУН у школі. Щоб передавати інформацію між підпільниками, вивчив як відтворювати звуки зозулі, солов’я, жаби. Із таємними пакунками ходив 10 кілометрів пішки в одну і стільки ж у другу сторону за ніч. У 18 років прийняв присягу націоналіста.

“Спочатку кожного з нас перевіряли, – розповідає Мирон Васильович. – Давали занести їжу в ліс, а насправді в пакунку були дрова. Треба передати гроші в конверті, а там були просто папери. Я і камінь до лісу ніс. Наша пошта була у дуплі, норі. Про то дізнався вже після присяги. Таких зв’язкових були тисячі, але один про другого не знав. Підпільники один одного могли пізнати по знаках. Пів розірваного рубля мали зі собою, або квітку, розказували сплановану історія про коня чи снопи. Сонце і півні – то був точний час для зустрічей.

“Передавали інформацію або на словах, або запискою – штафеткою. Зашивали її в одяг. При облаві її треба було негайно з’їсти. Вона була на папіросній бумазі, тонка. Викидати категорично заборонялося. Я два рази з’їдав. Пройшов вишколи націоналістів в Карпатах. Наука була – маскувальна, орієнтовочна, політична, вчили користуватися різними видами зброї. Провідники розказували нам про загарбницьку політику СССР, що Україна загарбницьких воєн не вела ніколи, а Росія вела. Політику тодішніх західних держав вивчали.”

Затримали Мирона у 19 років. Знайшли у нього вдома агітаційні листівки проти комуністичної влади і колгоспів. 1950 року засудили на 25 років позбавлення волі і 5 років позбавлення прав. Після арешту батькам прийшла квитанція на оплату 25 карбованців за адвоката, який на суді сидів формально.

Відбував покарання спочатку у Караганді на заводі, що робив устаткування для шахт. На добу в’язню давали 650 грам хліба, півлітра юшки і півлітра кип’ятку. Виживати у зоні Мирону Васильовичу допомогло його волосся, яке він не встиг постригти до фотографії у справу.

“Усіх голили в бані, а я через поранену руку тоді в баню не ходив. А якщо я у фотокартці з волоссям, то мушу таким і бути, міняти вигляд не можна. Тому на заводі вольні люди мене мали за свого і навчали електрики, фізики. Уже потім дізналися, що я в’язень. Казали: “Хитрий ти, Бандьора”. Так я став електриком. Коли садили у карцер, то не відбував більше, ніж одну ніч. Бо хлопці для мене “старалися”, щоби світло в лагері погасло. Треба було електрика, щоб світло відновити.”

У 1953-1956 роках працював на Воркуті. Тут українські в’язні мали свій самодіяльний гурток. Ставили п’єси, водили вертепи. Жіночі ролі у чоловічому таборі грали чоловіки.

“В’язню тут рахували за роботу 600 рублів у місяць, на руки давали 300. Решту відраховували на обмундируваніє, пітаніє, охрану, житло.”

Достроково звільнений у 1956-му. Уже на волі в радянській Україні за колишнім політв’язнем вели стеження.

“1961 року у неділю на весіллі в сусіда хтось заспівав “Ой у лузі червона калина”. А я задрімав на лаві при застіллі. Зірвався на рівні ноги від пісні, пішли з жінкою швидко додому За три дні міліція прийшла, питає, хто починав, хто співав.”

Разом із дружиною Галиною Мирон Амброзевич виховали 4-х дітей, мають 8 онуків і 6 правнуків. Мешкає підпільник ОУН у рідному селі.

Источник