Перший футбольний огляд українською мовою датований 1910 роком: ТЕКСТ

Середа, 30 березня 2016
17:33

Мова

Історія мови

Перший футбольний огляд українською мовою датований 1910 роком: ТЕКСТ

 
Коментувати
Роздрукувати

Перший футбольний огляд українською мовою опублікувала газета “Діло” 24 жовтня 1910 року.

Про це з посиланням на “Копаний м’яч” повідомляє Gazeta.ua.

“Йшлося про товариський матч УСК-4 (Львів) – “Поділля” (Тернопіль) – 1:1, що відбувся за дев’ять днів до цього. Автор – Степан Гайдучок. Тут цікаві і терміни, які вживає дописувач, і помилки, на які він вказує гравцям обох команд. Подаю текст майже без змін і скорочень”, – пише автор сторінки.


Афіша змагань 15 жовтня 1910 року, в рамках яких відбувся футбольний матч УСК-4 – “Поділля” (пункт 8).

“З нагоди стрічи львівської дружини з тернопільською дружиною на змаганнях дня 15 жовтня позволю собі описати гру обох дружин, щоби побільшити досвід тих, що цікавляться союзняком. Гра скінчилася вислідом 1:1. Дружина тернопільської гімназії “Поділля” і академічної гімназії у Львові УСК-4 показалися собі рівні. Перша мала сильних, друга – зручних грачів.

Грачі “Поділля” удержували між собою добру сполуку. Коли, однак, підвели м’яч під ворожу гряду, не вміли використати нагоди, щоби пробити ворота. Подавали собі м’яч перед воротами задовго і надумувалися, а противник мав проте час і стягав сили на оборону воріт. Часто збігалися нападаючі разом і відступали м’яч один другому. Тимчасом противник набігав і відбирав м’яч. Перенимання м’яча було не раз заповільне. Нападаючі повинні подавати м’яч скісно.

Передовсім повинні робити се злучники і чільники – крайники тут справувалися добре. Бити м’ячем просто і далеко вперед – значить се тільки що віддавати добровільно оружжя борби противникові. Сю хибу вміла дружина УСК-4 зручно використати.

Наріжняка повинен крайник так копати, що подає м’яч плоским луком перед ворота, а не так, що подає його щуром на поле. Таке виконання наріжняка лучається дуже рідко навіть в ліпших дружинах. Грачі повинні вправлятися в довгім бігу, щоби підчас гри в бігу за м’ячем не приставати з причини браку сил. Через приставляння дістає противник найліпшу нагоду, щоби відібрати м’яч.

На щире признання заслугує чемна гра “подолян”, що уникали друляння, хотя й правила дозволяють його в певній мірі. Се вказує, що грачам не ходить лише виключно о виграш, але передовсім о приличну і гарну форму гри. “Подоляни” опанували зовсім правила гри, хоч грають доперва один рік. Помічники “Поділля” не повинні би занадто подаватися за нападом, а пам’ятати, що мають вони обов’язок підпомагати також залогу.

Всі грачі повинні би знати більше способів копання. Не вистарчить копати м’яч лише носом черевика і його боком. Треба також підбивати м’яч відбиттям або верхом ноги, замахнувши над нею луком від боку до внутр, дещо з гори в діл. Виглядає се так, немов би грач зачерпнув м’яч ногою, проте зоветься се “черпний коп”. Треба також уміти копнути м’яч через себе до своїх, подаючи ціле тіло взад і підбиваючи м’яч ногою, коли вона в суставі зігнена в гак. Замало користала дружина також з гри головою, що нераз приносить велику пільгу. Чим ліпше грачі опановують м’яч, тим менше є бічняків і грядяків.

Дружина УСК-4 робила вражіння легкої і звинної дружини. Добре відбирання м’яча від противника, хоч інколи дещо загоряче, добра сполука нападів і, як на такий вік грачів – до 16 літ найвище, – витревалість в біганню і переслідуванню ворога, певність нападів в копанню давали грачам УСК-4 деколи велику перевагу над противником.

Коли б лише обі дружини були менше копали м’яч горою, то менше було би бічняків. Гра стала би через се живійшою і для видців інтереснійшою. Заложники і воротарі обох дружин блудили найбільше тим, що відбивали м’ячі то заслабо, то знов перед ноги противника або високо вгору, майже в стовп. Противник мав проте час розглянутися в положенні і відібрати м’яч. Позаяк помічники помагали найбільше нападачам, то заложники повинні були відсунутися від своїх воріт. Один був би пішов в поміч, а один зістав би в залозі”.


УСК-4 (Львів). Фото з особистого архіву Лесі Крип’якевич (колекція Степана Гайдучка).

Источник