“Росія в Криму прийшла на ґрунт, підготовлений Ющенком і Януковичем”
Вівторок, 29 березня 2016
13:40
“Росія в Криму прийшла на ґрунт, підготовлений Ющенком і Януковичем”
ТРЕНЕР ПУТІНА ІЗ ДЗЮДО 20 РОКІВ СИДІВ, А МІЖ ТЕРМІНАМИ ВИХОВУВАВ НИНІШНЬОГО ПРЕЗИДЕНТА РОСІЇ, – КАЖЕ РЕЖИСЕР ВАЛЕРІЙ БАЛАЯН
– ЯКЩО ВИ НЕ ПРОТИ, Я ПЕРЕЙДУ НА РОСІЙСЬКУ. ЩОБ НЕ ПІДБИРАТИ СЛОВА, – каже режисер Валерій Балаян у столичному Будинку кіно.
30 років жив у Росії. Позаторік переїхав в Україну.
– 15 лет жил в Питере, 15 – в Москве, теперь 15 – собираюсь в Киеве, – сміється. – Москва – злой город. Я так и не смог его полюбить. Даже возненавидел. Почти все разговоры – о деньгах. В Питере говорят о чем угодно. Об этом, – показує на небо, – об этом, – на Будинок кіно.
Підіймаємося на третій поверх.
– Київ для мене зовсім не чуже місто, – Валерій Балаян сідає у крісло в холі. – Тут жила моя бабуся – на Севастопольській площі біля кінотеатру “Єреван”. Її чоловік був регентом у Володимирському соборі. Я часто ходив туди у 1970-ті, слухав церковний спів. Київ мені з дитинства запам’ятався як острівець іншого простору, нерадянського. Тут ніхто тобі не скаже, що ти – чурка, як у Москві.
Валерій БАЛАЯН, 55 років, режисер. Народився в Сумах. Мати – українка, працювала на заводі економістом. Батько – родом із Нагірного Карабаху, викладач. Виріс у Єревані. Навчався на економічному факультеті Університету економіки та фінансів. Закінчив Ленінградський фінансово-економічний інститут. На вищих курсах сценаристів і режисерів Держкіно СРСР отримав фах драматурга та режисера неігрового кіно. Працював різноробочим на кіностудії ”Ленфільм”. Був асистентом оператора на Ленінградській студії документальних фільмів. З 2003-го викладав кінодраматургію у Всеросійському інституті кінематографії, з 2012 – режисуру документального кіно у Вищій школі економіки в Москві. З 2008-го працював кореспондентом ”Радіо Свобода” в Криму. За сценаріями Балаяна поставлені понад 40 документальних фільмів. Більше 60 зняв як режисер. 2010 року за фільм ”Любіть мене, будь ласка” про вбивство російської журналістки Анастасії Бабурової потрапив у списки режисерів, заборонених до показу на телебаченні в РФ. Після анексії Криму продав московську квартиру, переїхав у Київ. Півроку тому отримав українське громадянство. Улюблені письменники – Томас Манн, Володимир Набоков, Андрій Платонов, Микола Гоголь, Віктор Пелєвін, Федір Достоєвський. Живе в Києві. Має трьох дітей: 22-річна донька Надія – програміст, на рік молодший син Микола – штурман, 10-річна Вероніка – школярка
Куди поділася радянська “дружба народів”?
– Це була лише офіційна тонка плівка пропаганди. Добре пам’ятаю, як перед 1980 роком циган-кочівників заганяли в поїзди й вивозили, щоб під час Олімпіади їх не було в Москві.
Кримських татар не прописували в Криму, якщо намагалися повернутися туди. Позавчора розмовляв у Празі з Рефатом Чубаровим (голова Меджлісу кримськотатарського народу. – Країна). Каже, його батько намагався 1968 року повернутися. Був механіком, але не міг у жоден радгосп влаштуватися. За всіма параметрами підходив, крім прізвища.
Я в Пітері хотів купити житло, в кооператив вступити. Мене під якимось приводом викинули. Лицемірним суспільство в Росії так і лишилося.
У чому причина?
– Історик Юрій Афанасьєв писав про так звану “російську матрицю”. У ній людське життя нічого не варте. Цінна лише держава як вертикальна структура на чолі з царем.
Учора слухав російського патріарха Гундяєва (Кирила. – Країна). Він сказав: “Права людини – це людинопоклонська єресь”. Попи в Росії завжди були прислужниками деспотизму.
Віра там – різновид марновірства і забобонів. Прихожани плюються через плече, вірять у забобони, хрестяться на те, що грім гримить. Християнство не проникло вглиб цього народу. Хтось із Московського патріархату в Україні хоч слово пропищав проти війни? Московський патріархат – це гебешна організація, порохова бочка на нашій території. У них, як в армії, накази виконують. Під час анексії Криму в керченських храмах складували обмундирування. Так звані паломники переодягалися й ставали самообороною півострова.
Що вас спонукало переїхати в Росію?
– Я був хлопчиком. Тоді Москва й Петербург були центрами культури. Роки в Пітері мене сформували. Трапилося бувати вдома у Льва Гумільова (географ, історик, син поетів Миколи Гумільова й Анни Ахматової. – Країна). У середині 1980-х я мав поговорити з ним для якогось фільму. Він запросив додому. Жив із дружиною в комуналці. Курив “Біломор”, пив горілку. Був у старості дуже схожий на свою маму – ніс, профіль, сивина.
Раніше на вулицях міста було багато блокадників. Бабусі з довоєнними ридикюлями і в мережаних рукавичках-мітенках приходили в філармонію послухати Равінського. Тепер на Невському проспекті – інші обличчя.
Ви 12 років жили в Криму. Бачили передумови для того, щоб він відділився?
– Від вузьколобого провінційного націоналізму люди втрачають території. Крим мав російську мову. Нею вели документацію. Ну то й що? З цим нічого не поробиш: росіян там 60 відсотків. Вони не розмовлятимуть українською. А президент Ющенко 2005 року ввів 75-відсоткову квоту на мовлення українською по радіо й телебаченню. Суди перевели на українську. Хоча там ніхто не може нею два слова зв’язати. Крим втратили саме тоді.
За мудрої політики нове покоління зробило б його українським. Нинішнє студентство орієнтоване на Україну. Але навіщо було українізувати військових пенсіонерів, яких 50 років тому звезли з усієї радянської помийки? Вони першими на референдумі проголосували за Росію. Вона прийшла на ґрунт, підготовлений Ющенком і Януковичем. Кримська еліта ненавиділа останнього, бо навіз на керівні посади донецьких.
Яка ситуація в Криму зараз?
– Півострів перетворився на депресивний регіон російської глибинки. Я був там два тижні тому. Побачив розчарування, збідніння й виживання. Електрику постійно вимикають. Ціни майже московські. Всі продукти везуть з Кубані й Краснодара. Паршивої якості, молоко порошкове.
Дрібний бізнес закрився через масовий відтік туристів. Великі підприємства теж зупинилися. Все, що працювало при Україні, ріжуть на метал. Скрізь – російський ОМОН. Кримських правоохоронців позвільняли.
Півострів може повернутися в Україну?
– Впевнений, що в Росії він не залишиться. Бо самої Росії не буде в тому вигляді, в якому вона зараз є. Першими відділяться Калінінградська область і Крим.
Якщо Росія – в агонії, що може стати спусковим гачком до її розпаду?
– Ахіллесовою п’ятою Росії є те, що вона сидить на нафтовій трубі. Сільського господарства вже не існує. Промисловість – хіба що погані машини й літаки. Лишаються тільки природні ресурси – нафта, нікель, кольорові метали. На нафті й газі тримається 90 відсотків бюджету. Якоїсь миті у влади не буде чим платити населенню пайку за лояльність.
Путін тримає народ у покорі на рівні найпростіших рефлексів: сили і певного рівня ситості. Підтримувати це з кожним роком буде все складніше.
Чи є важелі впливу на Кремль у ситуації з Надією Савченко?
– Ні. Співчуття в Путіна відсутнє. Для нього Савченко – ресурс у торгівлі. Зараз – за сухопутний коридор у Крим.
Спускаємося в ресторан поверхом нижче. Валерій Вазгенович замовляє дві кави з тістечками.
Ви переїхали в Україну позаторік – після того як зняли фільм “Хуізмістерпутін”?
– Робив його вже в Україні – з квітня по жовтень минулого року. Мене ніщо не стримувало. Знімав на власні кошти. Більшість матеріалу – розповіді свідків, які знали Путіна в 1990-ті в Санкт-Петербурзі. При мерові Анатолію Собчаку він курирував бартерні операції – в обмін на ліс, бензин і кольорові метали в Росію з-за кордону мало надійти продовольство. Однак сировину вивезли, а продукти не отримали.
Які людські якості Путіна відкрили під час роботи над стрічкою?
– Думаю, він доволі просто зроблений. У ньому немає подвійного дна. Його улюблена музика – “Лєсоповал” і Расторгуєв. Це смаки дворової шпани. Життя навчило Путіна простому правилу: сильний – правий. Його тренер із дзюдо Усвяцов 20 років сидів, а між термінами виховував Володю. Немає в нього ніяких ідейних переконань. Це – істота, яка зрозуміла: треба робити бабки. Путін – як отруйний гриб. Він – плід грибниці, яка його годує й живить. Треба не гриб зривати, а грибницю руйнувати.
Росіяни сприйняли ваш фільм?
– За два місяці в інтернеті він набрав понад два мільйони переглядів. Ніхто ще не звинуватив мене в наклепі. Немає аргументів.
Маєте дачу в Криму?
– Так. Люблю працювати в саду. Восени посадив сім дерев – дві сливи, два абрикоси, горіх і дві черешні. Думаю, це в мені говорять гени. Карабахці вирощують сади на горах і камінні.
Ви земляки з режисером Романом Балаяном?
– Він теж із Карабаху. Коли перетинаємося, запитує: “Що ти там ще зняв, що Микита Міхалков (російський режисер. – Країна) дзвонить і каже: Балаян, что ты там поносишь Путина?” Вони ж не знають, що є інший Балаян.
Похожие записи
Об авторе
