П’яних солдатів не могли зібрати на молитву – як розважалася російська армія в 1914-17- х роках

Понеділок, 29 лютого 2016
12:54

Історія

П’яних солдатів не могли зібрати на молитву – як розважалася російська армія в 1914-17- х роках

3
Коментувати
Роздрукувати

Величезне значення під час військових дій мав масовий обмін продуктами і речами, головним чином – хлібом і спиртним. Це справедливо і щодо 1914 року, адже перші братання припали вже на період дії “сухого закону”. Ще 22 травня 1914 імператор Російської імперії Ніколай II “височайше наказав прийняти до неухильного виконання” Заходи проти споживання спиртних напоїв в армії “. Повідомляє WARSPOT.

Передбачалося створювати полкові суспільства непитущих, залучати до них нових членів належало військовому духовенству (за допомогою просвітницької діяльності та антиалкогольних проповідей). Для найсуворішого дотримання наказу керівному складу пропонувалося приймати нещадні заходи, якщо такі будуть потрібні.

Практично відразу після прийняття “сухого закону” натовп переважно солдатів запасу буквально атакували 230 питних закладів в 33 губерніях і повітах. Пізніше, в німецькому містечку Сольдау, як нижні чини, так і офіцери були змушені вгамовувати алкоголем спрагу зважаючи на повну відсутність води в місті. Як наслідок , одного разу п’яних солдатів навіть не вдалося зібрати на вечірню молитву.

Чималою удачею була знахідка трофейного “шнапсу” в залишених ворогом траншеях – часом солдати напивалися до повного безпам’ятства, так що товариші вважали їх убитими. Іншим стражденним не залишалося нічого іншого, крім як розпивати доступні спиртовмісні рідини.

Наприклад, в Тільзіті заборонялося продавати спиртне російським унтер-офіцерам і солдатам. Про будь-які зловживання з їх боку було доповідати коменданту. Часом доходило і до курйозів – так, після заняття 9 серпня 1914 року російськими військами міста Ширвіндта одним з перших наказів нижнім чинам пропонувалося розбити всі наявні в місті пляшки з вином.

Відомий курйоз із зауряд-військовим чиновником з Корпусного витратного магазину – той був звинувачений у розтраті 77 відер вина . Цілу бочку вина він нібито взяв до себе на квартиру для частування гостей. Однак обвинувачений все заперечував, заявивши, що вино розлилося по дорозі. Як наслідок 15 вересня 1915 року Головнокомандувач арміями Південно-Західного фронту зовсім заборонив винне забезпечення.

У козачих частинах, які воювали на Кавказькому фронті, вживання спиртного також мало місце, про що свідчить в своїх записках полковник Кубанського козачого війська Ф. І. Єлісєєв. Однак там воно, очевидно, мало більш помірний характер (у всякому разі, в умовах великої кількості вина до вживання сурогатів справа не доходила) і не ставило під загрозу успіх військових операцій.

Часом вважається, що 1917 рік став для російської армії і її боєздатності різким падінням у прірву – нібито солдати піддалися революційній пропаганді і почали поголовно пиячити, забувши про все.

Влітку 1916 року за форсування річки Прут силами 11-го армійського корпусу 9-ї армії стався ще один інцидент. Переправа 127-го піхотного полку на південний берег річки була фактично зірвана через винний склад, який опинився на шляху проходження частини. “Горілку [полк] волів за виконання своєї бойової задачі”, – з неприхованою гіркотою констатував військовий історик.

При цьому твереза ​​оцінка ситуації робилася цензурою з явним запізненням, немов і її не минула чаша сія. Навесні 1916 року було відзначено, що пиятик “як громадського захоплення не помічається, дорого за ціною і, здебільшого, торкається інтелігентського прошарку військової аристократії”.

У 1917 році, після Лютневої революції і початку “демократизації”, а по суті – розвалу російської армії – буденним явищем стало пияцтво не тільки серед нижніх чинів, але і обер і штаб-офіцерів. Звичайно ж, це сприяло повсюдному занепаду військової дисципліни.

Якщо ж згадати про те, що алкоголь часто супроводжував братанням, то картина виглядає і того сумніше. Допити нетверезих солдатів, фотозйомки “на пам’ять” на російських позиціях – все це реалії 1917 року. “Ворог вважав за краще продовжувати атаку грошима, прокламаціями, пропагандою, горілкою, братання”, – резюмував у своєму щоденнику генерал М. В. Алексєєв.

Риску під цим розкладанням підводить запис в щоденнику генерала В. І. Селівачова: “В [8-ї армії] щось відбувається також недобре: то самовільне залишення позиції цілого полку, то пияцтво до трупного стану цілої бригади, то, нарешті, відмова полків від наступу “.

Источник