“Усі збирають для дітей. У кого фото страшніше, тому дають більше”
Пʼятниця, 26 лютого 2016
07:50
“Усі збирають для дітей. У кого фото страшніше, тому дають більше”
Автор: ДМИТРО СКАЖЕНИК
— Помогите, люди добрые, племяннику на лечение. Ваня четыре месяца борется с раком. На операцию нужно 46 тысяч долларов, — читає з листка худа блідолиця жінка в окулярах.
Зайшла у вагон поїзда метро на станції Шулявська у Києві. Перед собою тримає роздруковане на принтері фото хлопчика в лікарняному ліжку й пакет з магазину АТБ. Четверо пасажирів кидають туди по 1–2 грн. Жінка у фіолетовому пуховику кладе 20 грн.
Решта пасажирів опускають голови, відвертаються.
— Вчера с этой фотографией другая тетка ходила, — кричить на весь вагон киянин Богдан Тодосюк, 37 років. — Вы прежде чем давать, спросите у нее документы, диагноз, какие лекарства надо.
Жебрачка притуляється до дверей. На зупинці вискакує з вагона.
Через подібні випадки шахрайств у вагонах метро з гучномовців пасажирам регулярно радять не давати милостиню.
— У метро працює банда. 2 лютого їхали з братом на Лівобережку, — розказує Богдан. — За чотири зупинки зайшло троє попрошайок. І всі збирають для дітей. У кого фото страшніше, тому дають більше. Одна збирала для обпеченої дівчинки. За одну зупинку більше 50 гривень заробила. Пішли за нею в сусідній вагон. У попередньому вагоні казала, що то її дочка, а в цьому — племінниця. Попросили в жінки документи. Але при собі не мала ні паспорта, ні свідоцтва на дитину. Фото роздрукувала з інтернету. Внизу сторінки збереглося посилання на сайт. Вивели її з поїзда, черговий по станції викликав поліцейського. Жебрачка з сумки дістала три пакети з грошима. В одному було майже 700 гривень, у двох інших — по 400 з копійками. Сказала, що виручку мала о 20:00 віддати охоронцю, який працює на її гілці метро. Роботу знайшла через оголошення на стовпі. Обіцяли 200 гривень за день.
— 70 відсотків жебраків працюють на когось, — каже Богдан. — Збирають за день 2 тисячі гривень. Їм за роботу платять 200–300.
48-річна Христина Миколайчук з міста Ірпінь на Київщині сидить на платформі станції метро Академмістечко. В ногах поставила ящик із фотографією кучерявої темноволосої дівчинки у віночку.
— Це онука Танічка, — розповідає Христина Іванівна. — Їй 5 років. Діагноз поставили торік у жовтні. Підтвердили онко.
Дістає із синьої папки пачку довідок, виписки й чеки з аптеки.
— Щодня на лікування іде від 1,5 до 4 тисяч гривень, — продовжує. — Про нас показували по телевізору. За два дні на карточку люди перерахували 40 тисяч гривень. А на операцію треба ще більше 100 тисяч. Почала ходити по метро. За день маю 1–1,5 тисячі. У січні подзвонили з якогось фонду. Сказали, що будуть для мене гроші збирати. Згодилася. Відксерила всі справки. Місяць пройшов. Коштів не перерахували. А знайомі бачили, як для нашої дівчинки в метро гроші збирають.
Маскуються під інвалідів і ветеранів АТО
— Жебраки — це наймані працівники, — розповідає 52-річний Петро Миронович, колишній працівник київської міліції. — Є піші прохачі й ті, за ким закріплене місце на вході до метро. За три-чотири дні можуть заробити не менше 5 тисяч гривень.
— У метро катаються по 8–10 годин на день. У кожного є своя легенда. Одягнуті скромно. Останні два роки популярні хлопці й дівчата у фірмових сорочках чи жилетках із благодійного фонду. Носять із собою прозорі скриньки з пломбами. Якщо покопати, то й фонду такого нема. Але люди вірять.
— Раніше просили з дітьми, — каже Петро Миронович. — Таким завжди більше дають. Але на них тепер поліція швидко реагує. У нас жебракування — не злочин. Затримати можуть лише тих, хто змушує інших жебракувати.
— Взимку торік на багатьох центральних станціях стояли так звані ветерани АТО, часто з каліцтвами. До армії не мали жодного відношення. Зараз таких майже нема. Повернулися додому ті, хто відслужив. Вони добре розрізняють несправжніх військових.
Похожие записи
Об авторе
