ЗАГИБЛІ ГЕРОЇ БЕРЕЗНЯ

"Цензор.НЕТ" традиційно публікує зведені дані про втрати української армії у війні на сході України. Сьогодні наводимо дані про загиблих у березні 2017 року.Березень 2017-го виявився для воїнів, що обороняють нашу безпеку, пекельним. Майже цілодобові бої під Авдіївкою, оборона позицій на Світлодарській дузі, масовані обстріли Луганщини…

У березні Україна втратила дуже багато своїх Героїв. Серед них – добровольці ДУК “Правий сектор”, які не враховані в офіційній статистиці Міноборони, та воїни, що померли у шпиталі від раніше отриманих поранень. Також відомо про небойові втрати.

Наймолодший загиблий воїн мав 18 років, найстарший – 50. Даний перелік не є остаточним.

1. Володимир Пірус, боєць 24-ї окремої механізованої Бердичівської Залізної бригади ім. Данила Галицького.

Народився 10 травня 1975 р.
Воював від самого початку російської збройної агресії. Загинув 1 березня 2017 р. під час масованого ворожого обстрілу з протитанкових ракетних комплексів і гранатометів позицій наших захисників неподалік села Катеринівка Попаснянського району Луганщини внаслідок прямого попадання з ПТУРа в машину. Воїну був 41 рік.

Поховали бійця на малій батьківщині – у місті Стрий – 4 березня. Прощання з Пірусом вібулося у капличці біля церкви Всіх Святих Українського Народу.

Піруса не дочекалися син, дочка та літні батьки.

2. Олександр Юрійович Вознюк, молодший сержант, боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Воїн загинув 2 березня 2017 р. поблизу смт Сартана під Маріуполем на Донетчині в результаті підриву на фугасі.

В останню путь його провели 4 березня на Полтавщині, поховали у с. Новаки. Літургія і заупокійна панахида за покійним відбулася в храмі Всіх Святих м. Лубни, де настоятелем храма служить батько покійного протоієрей отець Георгій.

Вознюк народився 12 січня 1992 р. Виріс на Полтавщині. Олександр закінчив Лохвицьке медичне училище, потім вступив до Глухівського національного педагогічного університету. Був призваний до лав ЗСУ, а пізніше залишився на контрактній службі.

Війна застала морського піхотинця Вознюка в Криму, у селі Перевальне – у складі 36-ї бригади берегової оборони.

З близько тисячі бійців бригади залишилися вірними присязі і вийшли на материкову частину України трохи більше ніж 200 бійців, серед них і Вознюк.

З того часу він перебував у зоні бойових дій, воював в складі новосформованої 36-ї окремої бригади морської піхоти, був командиром САУ артилерійського підрозділу бригади.

Незадовго до загибелі Олександра було нагороджено медаллю “За жертовність і любов до України”. Однак цю нагороду він так і не встиг отримати.

У загиблого воїна залишилася 8-річна донька.

3. Сергій Валентинович Клочков, воїн 79-ї десантно-штурмової бригади.

Відійшов з життя в шпиталі міста Дніпро внаслідок важких поранень. Його було поранено напередодні в зоні бойових дій під Авдіївкою.

Поховали Сергія в неділю 5 березня у його рідному селі.

Сергію було 29 років, за місяць він мав святкувати свій 30-й день народження

Сергій Клочков народився 2 квітня 1987 р. у селі Дорошівка Ямпільського району на Сумщині. Проживав у Харківській області, звідки й був призваний до армії Дзержинським райвійськкоматом м. Харкова.

Підписав контракт на службу в ЗСУ, служив на посаді командира відділення зенітно-ракетного взводу в 79-й десантно-штурмовій бригаді.

4. 20-річний Ростислав Труханський, воїн 72-ї бригади ЗСУ.

Наприкінці лютого його було дуже тяжко поранено поблизу Авдіївки на Донеччині. Вибухом ворожої міни хлопцеві перебило обидві ноги, їх довелося ампутувати. Осколки поранили все тіло, було проникаюче поранення живота.

Волонтери та мешканці його малої батьківщини – Нового Роздолу на Львівщині – всією громадою зібрали хлопцю кошти на лікування. Але 4 березня лікарі програли битву за його життя, він помер у шпиталі Дніпра.

Поховали Героя на кладовищі села Малехів біля Нового Роздолу. У місті з цього приводу було оголошено день жалоби.

Ростислав народився 25 травня 1996 р. в Новому Роздолі. Його виховувала бабуся. Закінчив 9 класів новороздільської середньої школи № 5, потім місцевий ліцей будівництва та побуту, де отримав спеціальність автослюсаря.

Займався спортом, любив танцювати брейкданс, брав участь у танцювальних конкурсах. Близько року тому Ростик з бабусею переїхав до Білої Церкви.

Контракт на службу в лавах ЗСУ хлопець підписав у січні 2016 року.

5. Роман Кияниця, військовослужбовець 72-ї механізованої бригади.

Загинув 4 березня біля міста Авдіївка Донецької області під час важких обстрілів та боїв.

Прощання з воїном відбулося 7 березня 2017 р. на Обухівщині. В Обухові було оголошено три дні жалоби.

Народився Кияниця Роман 10 травня 1992 року в м. Українка та проживав у селі Макарівка Обухівського району. Навчався в Обухівській середній школі №3, з 2007 року в Українському ПТУ.

У 2010 році пішов служити по призову до лав Збройних Сил України. З 28 вересня 2016 року проходив військову службу за контрактом на посаді кулеметника у складі 72-ї механізованої бригади.

Роману залишалося зовсім мало часу до демобілізації.

У загиблого Героя залишилися батьки, дружина й трирічний син.

6. Боєць-доброволець ДУК “Правий сектор” Олексій В’ячеславович Руфимський  (позивний Старий).

За словами бойових побратимів, Олексій загинув під час виконання бойового завдання на передових позиціях в Авдіївці 6 березня. За їхніми даними, в нього поцілив снайпер супротивника. Старий близько року провоював у складі добровольчого формування.

Загибель Руфимського не фігурувала в офіційних хроніках штабу АТО.

Руфимський родом з Павлограда Дніпропетровської області, там його і поховали. Наступного року йому мало виповнитись 50.

Воював у складі 1-ї окремої штурмової роти Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Захищав позиції “шахта Бутівка”, де його було поранено в ногу. Протягом 2016 року майже весь час знаходився в зоні бойових дій під Авдіївкою, нещодавно отримав контузію, але швидко знову став до строю.

Побратими розповідають, що Старий був дисциплінованим та вишколеним воїном, але водночас завжди посміхався, жартував та піднімав настрій бойовим товаришам, турбувався про них. І будучи на війні, ніколи не забував про свою сім’ю.

В Олексія залишилася прийомна дочка і брат.

7. Олександр Веремеєнко (Фартовий), гранатометник 1-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти

Олександр загинув від ворожої кулі 6 березня 2017 р. близько 13:00 під час тригодинного бою поблизу с. Водяне (Волноваський район) Донецької області, неподалік Маріуполя.

Поховнаий у с. Чмирівка (передмістя Старобільська).

Веремеєнко (позивний “Фартовий”) народився 16 липня 1996 р. в с. Новоселівка Старобільського району Луганської області. Вчився та мешкав в Сєвєродонецьку. Тут він закінчив школу-інтернат, після чого продовжив навчання в місцевому ПТУ, а згодом вступив до Рубіжанського технікуму, де мав здобути спеціальність електрогазозварювальника. Та війна не дала йому цього здійснити.

В липні 2016 року, щойно йому виповнилося 20 років, Олександр підписав контракт і пішов на військову службу до лав ВМС України. З жовтня 2016-го був на передовій. Служив гранатометником 1-го батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Паралельно хлопець продовжував заочно здобувати освіту в технікумі, взимку їздив з фронту здавати сесію. Рідні розповідають, що Сашко любив спорт і не полишав занять спортивними вправами навіть на передовій. Він був позитивною людиною.

Місяць тому померла Сашина мама, і він зостався круглим сиротою. З рідні в нього залишилася лише тітка. Своєї сім’ї Олександр ще не створив, але дуже про неї мріяв, мріяв про власну оселю, збирав на неї гроші.

8. Морський піхотинець Віталій Дзиза, воїн 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Віталій загинув 10 березня 2017 р. в районі міста Маріуполь (Донецька область) в результаті артилерійського обстрілу. Йому було 22 роки…

Служив матросом 501 батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Дзиза Віталій Олексійович народився 1 жовтня 1994 р. в с.Олексіївка Більмацького (колишнього Куйбишевського) району Запорізької області.

2010 року закінчив в Запоріжжі школу №1 і вступив на факультет менеджменту Запорізького національного університету, який закінчив 2014 року. Певний час працював у сфері будівництва. Останні роки мешкав в Бердянську і навчався в Бердянському університеті менеджменту і бізнесу.

Віталій встиг зустріти своє велике кохання і пізнати радість батьківства. Мав намір одружитися. У нього лишилася маленька дитина.

Похований у рідному селі Олексіївка.

9. Михайло Павлович Миронов, розвідник 46 ОБСпН “Донбас Україна” у складі 54 бригади.

Отримав смертельне поранення на бойовому посту 10 березня 2017 року о 20 годині при масованому артилерійському обстрілі передових позицій 46 ОБСпН “Донбас Україна” в районі селища Новолуганське. Серце воїна зупинилося дорогою до шпиталю міста Бахмут.

Народився 1974 року у селі Петрівське Балаклійського району Харківщини. Там воїна і поховали.

10. Антон Миколайович Дзерин (позивний Пікассо), боєць 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї бригади.

Антон загинув 11 березня 2017 в бою з ворожою ДРГ поблизу с. Березове (Мар’їнський район) Донецької області. Лише кілька місяців тому йому виповнилося 20 років.

В останню путь воїна провели 14 березня на Полтавщині, у селі Свічкареве Кобеляцького району, де поховані рідні Антона.

Дзерин Антон Миколайович народився 26 листопада 1996 р. в с. Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області.

Навчався в Бутенківській ЗОШ, а потім вступив до Професійного аграрного ліцею в Кобеляках, де отримав професію автомеханіка і водія.

На війні Антон з 2015 року. Спочатку у складі “Айдару” воював як доброволець, згодом підписав контракт. Старший солдат ЗСУ. Служив наводчиком-оператором БМП 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї ОМБр.

Побратими згадують його як доброго веселого хлопця. Захоплювався вуличними тренуваннями (Street workout). Ще Антон дуже любив малювати. Мабуть тому й мав такий позивний – Пікассо.

У загиблого воїна залишилася мама.

11. Сергій Голубєв (позивний Голуб), старший сержант, боєць 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї бригади.

Поховають Героя в середу 15 березня.

Сергій поліг смертю Героя 11 березня 2017 в бою з ворожою ДРГ поблизу с. Березове (Мар’їнський район) Донецької області. Перед загибеллю він встиг попередити побратимів про небезпеку по рації, чим врятував їм життя.

В останню путь Героя провели 15 березня, поховали на Алеї Героїв у Рівному. Панахида відбулася у Свято-Воскресенському соборі. 15 березня було оголошено в Рівному Днем жалоби.

Голуб народився 24 січня 1979 р. у Рівному. На фронт пішов добровольцем влітку 2014 року. Був поранений, але після лікування повернувся на передову. Виконував обов’язки командира взводу 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї ОМБр.

Як згадують побратими, Сергій був взірцевим бійцем, спокійним і врівноваженим. Вдома у Сергія залишилась дружина та двійко малих дітей.

12. Сержант ВСУ Атакішієв Сахіб Магеррам огли, механік-водій 10-ї бригади ЗСУ.

Загинув 13 березня віл кулевого поранення у шию біля Авдіївки. Поховнаий 16 березня у місті Сватове на Луганщині.

Залишилися дружина і четверо дітей.

13. Володимир Князєв, боєць 24-ї окремої механізованої бригади.

Мав лише 18 років. Загинув 13 березня на Луганщині від вогнестрільного поранення у голову.

Князєв народився 21 липня 1998 року в с. Бортники на Ходорівщині (Жидачівський район, Львівська область) Володя був з багатодітної родини, мав трьох братів і сестру.

Здобув освіту і зустрів перше кохання. Щойно досягнувши 18-річчя, Володя пішов добровольцем до війська захищати Батьківщину. В жовтні 2016 прийняв присягу.

14. Микола Олегович Грабарчук (Кока), 20-річний воїн 14-ї окремої механізованої бригади.

Микола загинув 16 березня внаслідок мінометного обстрілу поблизу с. Лобачеве Новоайдарського району на Луганщині.

20 березня з бійцем попрощалися в рідному селі Печеське Красилівського району Хмельницької області.

Микола народився 7 серпня 1996 р. Закінчив школу, вступив на навчання до Хмельницького національного університету. Далі були війна і військова служба в 14-й окремій механізованій бригаді.

Він був веселим, товариським хлопцем і справжнім воїном, який нарівні із старшими бійцями боронив нашу землю від загарбників.

15. Микола Васильович Яворський, боєць 14-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 16 березня внаслідок мінометного обстрілу поблизу с. Лобачеве (Новоайдарський район) на Луганщині.

Яворський народився 9 грудня 1982 року в с. Поворськ Ковельського району Волинської області. Закінчив місцеву школу.

В останню путь воїна провели 20 березня в рідному селі. У Миколи залишилися батьки, дружина і брат.

16. Вадим Денега, кулеметник 95-ї бригади.

42-річний чоловік служив в Івано-Франківській 114-й бригаді тактичної авіації. Півроку тому його відкомандирували в розпорядження 95-ї бригади.

Брав участь у запеклих боях під Горлівкою та Авдіївкою. Загинув під час виконання службових обов’язків, розповіли в міському комісаріаті.

Півтора роки тому в автокатастрофі загинула його 16-річна донька.

17. Дмитро Анатолійович Кушнір (позивний Лис), 46-річний воїн 93-ї ОМБр.

Боєць загинув 17 березня поблизу с. Кримське (Новоайдарський район) Луганської області. Під час перевірки групою бійців території по берегу р. Сіверський Донець спрацював встановлений окупантами на розтяжці” вибуховий пристрій. Дмитро опинився до нього найближче і прийняв головний удар на себе.

Прощання з воїном відбулося у Дніпрі біля будинку Дмитра.

Кушнір народився 18 травня 1970 р. в м.Дніпро.

На війну був мобілізований на початку 2015 року, воював у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Пройшов пекло боїв у Пісках. Демобілізувався, але в січні 2017-го повернувся на фронт до рідної бригади як контрактник.

Був старшим навідником гранатометного взводу. Працював з АГС-17 “Полум’я”, також був механіком, чудово розбирався в машинах та техніці.

Дмитра чекала молода дружина.

18. Молодшого сержанта, бійця 92-ї ОМБр Ігоря Ілюшка не стало 17 березня.

Воїн загинув біля Мар’їнки (Донецька область) внаслідок ворожого обстрілу. Нещодавно йому виповнилося 28 років.

Прощання і похорон відбулися 21 березня в с. Черноземне в Якимівському районі Запорізької області.

У цьому селі Ігор народився 10 лютого 1989 р. Після школи хлопець поїхав навчатися на помічника машиніста електровозу до Професійного ліцею залізничного транспорту в Мелітополі, який закінчив в 2007 році. Там же він здобув і другу професію слюсаря-ремонтника. Працював в локомотивному депо Нижньоднiпровськ-Вузол: був помічником машиніста, бригадиром слюсарів. Відслужив строкову службу в армії.

29 березня 2016 р. Ігор пішов до ЗСУ за контрактом. Служив на посаді командира гармати підрозділу в 92-й окремій механізованій бригаді.

Вдома на нього чекали батьки, дружина та двоє маленьких дітей 2014 і 2015 року народження.

19. Олексій Володимирович Кондратюк, воїн 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Олексій загинув 17 березня від розриву міни на спостережному посту поблизу с. Водяне (Волноваський район) Донецької області, що неподалік Маріуполя.

Молодому захиснику був лише 21 рік.

В останню путь його провели 20 березня в місті Костопіль. В Костопільському районі було оголошено Дні жалоби.

Олексій народився 5 липня 1995 року в с. Пісків Костопільського району Рівненської області. Згодом родина перебралася в сам Костопіль. Хлопець навчався у Костопільській загальноосвітній школі № 3, потім – у Сарненському професійному аграрному ліцеї, який закінчив у 2012 році.

Там Олексій отримав професії тракторист-машиніст сільськогосп виробництва та слюсар-ремонтник.. Працював у житлово-комунальному підприємстві Костополя слюсарем-сантехніком. Колеги зазначають, що Олексій був дуже працьовитим і старанним.

Одружився з коханою дівчиною і встиг стати батьком.

У травні 2016 року Олексій був призваний на військову службу за контрактом, яку проходив в 36-й окремій бригаді морської піхоти.

Мама Олексія працювала в Італії, і вже не застала свого сина живим. Також в Олексія залишилися брат, дружина та дворічний синочок.

20. Сержант Леонід Леонідович Галайчук (позивний Угрюмий), боєць 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Леонід загинув від розриву міни 17 березня поблизу села Водяне (Волноваський район) Донецької області, неподалік Маріуполя.

25-річного Героя поховали 20 березня в його рідному селі Обжиле Балтської громади. В усьому Балтському районі 20 березня було оголошено Днем жалоби.

Леонід народився 18 вересня 1991 р. в селі Обжиле Балтського району на Одещині. Закінчив місцеву школу №1. У 2010-2011 рр. проходив строкову службу в зенітно-ракетних військах.

До війська пішов добровольцем на самому початку воєнної агресії Росії – навесні 2014 р., бо для нього Україна була дійсно понад усе. Спочатку служив у прикордонних військах, потім воював в складі 36-ї окремої бригади морської піхоти.

21. Військовослужбовець 54 ОМБР Костін Андрій Андрійович.

Боєць загинув 18 березня 2017 року, отримавши несумісне з життям кульове поранення в голову й легені. Загинув у селі Відродження Бахмутський району.

Народився 12 серпня 1997 року.

Хлопець пішов захищати Україну за контрактом, коли йому не було ще й 20 років. В останню путь його провели 22 березня.

22. Руслан Бондар, прапорщик, воїн 30 ОМБр.

20 березня 2017 року 30 ОМБр.

Загинув 20 березня поблизу с. Новотроїцьке при виконанні бойового завдання від кулі ворожого снайпера.

Народився 1978 року в місті Крижопіль Вінницької області. На малій батьківщині його і поховали.

З 1997 року проходив службу в Бригаді транспортної авіації (м. Бориспіль), а у вересні 2016-го став до лав захисників України на лінії бойового зіткнення в складі 30 ОМБр.

23. Чернецький В’ячеслав Йосипович, воїн 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Вранці 20 березня В’ячеслав разом з побратимом Дмитром Польовим поліг в бою з ворогом поблизу села Водяне (Волноваський район) Донецької області.

Повернути їхні тіла з окупованої території вдалося лише через кілька днів. В’ячеславу було 22 роки.

В’ячеслав народився 16 червня 1994 р. в с. Мурафа Шаргородського району на Вінничині. 2013 року закінчив Вище художнє професійно-технічне училище № 5 у Вінниці. Того ж року пішов на військову службу. З 2016 – матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти. Власної сім’ї створити В’ячеслав не встиг. Залишились батьки.

Поховали захисника в рідному селі Мурафа.

24. Польовий Дмитро Олександрович, старший матрос 1-ї роти 701-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Загинув вранці 20 березня в бою з ворогом поблизу села Водяне (Волноваський район) Донецької області. В тому ж бою загинув Чернецький.

Народився 2 лютого 1980 р. в м. Дніпро. Спокій він знайшов на Краснопільському кладовищі м. Дніпро.

В нього залишились мати, брат та неповнолітня донька.

25. Володимир Павлів (позивний Огоньок), сержант, гранатометник-кулеметник в 24-й ОМБр.

24 березня загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині, в районі Новоолександрівки (Луганська область). Воїн зазнав осколкового поранення голови.

Похорон відбувся 28 березня, панахиду провели у Гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла. Поховали бійця на Полі почесних поховань №76 Личаківського кладовища.

Володимир народився 6 грудня 1974 року у Львові. Тривалий час жив за кордоном – в Англії, Бельгії. Коли розпочалася війна, повернувся додому, бо вважав своїм обов’язком захистити Батьківщину.

Пішов добровольцем. Спочатку воював в 34-й бригаді, а в грудні 2016-го підписав контракт і продовжив службу гранатометником-кулеметником в 24-й ОМБр. Був командиром відділення.

За спогадами друзів, Володимир був дуже доброю і душевною людиною. Був романтиком, любив малювати.

Вдома на Володимира Павліва чекали мати, брат і сестра.

26. Олександр Маленко, боєць 17-ї окремої танкової бригади.

Загинув 24 березня внаслідок мінометного обстрілу в районі міста Попасна (Луганська область). За кілька днів до загибелі йому виповнилось 33 роки.

Поховали воїна 28 березня в Кривому Розі на Алеї слави Центрального кладовища міста. 28 березня у Кривому Розі було оголошене днем жалоби.

Олександр народився 16 березня 1984 р. в м. Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Закінчив ПТУ № 29. За фахом електрозварювальник. Працював на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті, пізніше – в охороні КП “Швидкісний трамвай”.

Маленко служив стрільцем, помічником гранатометника 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону “Хижак” 17-ї окремої танкової бригади.

Сімейне життя Олександра не склалося, з дружиною він розійшовся. Але попри це вона згадує його з теплом. Залишилась мати, для якої смерть другого сина стала жахливим ударом – нещодавно пішли з життя батько Олександра і його старший брат.

27. Петро Михайлович Козарук, старший сержант, воїн 72 -ї бригади.

Поліг 26 березня 2017 внаслідок мінометного обстрілу Авдіївки. Міна влучила в бліндаж. Петро і два його молодші побратими загинули на місці. Воїн два місяці не дожив до свого 40-річчя.

В останню путь Героя провели 29 березня в селі Райгородок Бердичівського району Житомирської області.

Петро народився 24 травня 1977 року в с. Турка Коломийського району. Там він тривалий час мешкав зі своєю родиною. Там же з’явилися на світ його діти.

Коли одружився вдруге, ослелився з дружиною в селі Райгородок на Житомирщині, поблизу Бердичева.

Після мобілізації до війська, після навчання в “Десні”, Петро понад рік ніс службу в зенітному дивізіоні 57-ї бригади, під Горлівкою. Після демобілізації пішов на військову службу за контрактом до 72-ї окремої механізованої бригади. В цій же бригаді служить за контрактом і його друга дружина Лариса.

На Франківщині в Петра Михайловича залишилася мати та син і дочка від першого шлюбу.

28. Сергій Олександрович Мосійчук, боєць 72-ї окремої механізованої бригади.

Сергій загинув на Донбасі поблизу Авдіївки 26 березня 2017 року близько 18 години вечора. Під час мінометного обстрілу, міна влучила у бліндаж і забрала життя трьох воїнів. Сергій був серед них наймолодшим – він прожив на світі всього 19 років.

Панахида відбулася 29 березня у Свято-Миколаївському храмі. Поховали воїна на міському кладовищі, що поблизу Свято-Сергіївської церкви. 27-29 березня 2017 року в Корецькому районі оголошено днями жалоби.

Сергій народився 22 липня 1997 року у м. Корець Рівненської області. На війні з січня 2016 року, служив за контрактом в 72-й окремій механізованій бригаді.

Свого сина не дочекалися батьки.

29. Олексій Степанович Тимченко, боєць 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув на Донбасі неподалік Авдіївки 26 березня 2017 близько 18 години вечора – в одному бою з Мосійчуком і Козаруком. Під час мінометного обстрілу міна влучила у бліндаж і забрала життя Олексія і двох його побратимів.

Поховали воїна 28 березня у смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району. 28 березня було оголошено в районі Днем жалоби.

Тимченко Олексій Степанович народився 25 серпня 1994 р. в селищі Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.

На війні з 2016 року, воював у складі 72-ї ОМБр.

Останнє своє фото в мережі Олексій розмістив перед самою загибеллю.

30. Владислав Писаренко (позивний Растішка) з Донецька. Боєць 1-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спецпризначення “Донбас-Україна” 54-ї бригади.

Мав 21 рік. Разом з побратимом підірвалися на фугасі під час виконання бойового завдання в районі Світлодарської дуги, поблизу села Новолуганське Бахмутського району Донецької області 27 березня вдень.

Вступив до полку “Азов” у квітні 2015-го. Згодом перевівся в “Донбас-Україна”. Був ультрас ФК “Шахтар”. На окупованій території залишилися батьки.

31. Максим Наріжний, санітар-стрілець. Воїн 1-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спецпризначення “Донбас-Україна” 54-ї бригади.

21-річний воїн загинув разом з Писаренком 27 березня – підірвався на фугасі під час виконання бойового завдання в районі Світлодарської дуги, поблизу села Новолуганське Бахмутського району Донецької області.

Родом з Сум. Грав за сумські команди в молодіжних чемпіонатах України та турнірах Сумської області.

32. Володимир Володимирович Єгоренко, боєць 44-ї бригади.

Загинув 29 березня 2017 року внаслідок мінометного обстрілу поблизу с. Троїцьке (Попаснянський район) Луганської області. Міна влучила в автомобіль ГАЗ-66, за кермом якого він знаходився. Побратими доправили бійця до міської лікарні, але врятувати його життя не вдалося.

За словами друзів, влада Одеси спеціально перенесла поховання воїна на три дні, щоб не псувати святкування дня сміху.

Єгоренко Володимир Володимирович народився 19 травня 1966 р. в Одесі. Все життя прожив на Слобідці.

На війні з 2014 року, у третю хвилю мобілізації був призваний до війська. Через півроку після демобілізації знову повернувся на фронт, а потім підписав контракт на військову службу вдруге.

Служив водієм батальйону охорони (колишній батальйон “Збруч”) 44-ї тернопільської окремої артилерійської бригади.

У Володимира залишилися дружина та двоє дітей – син і дочка.

33. Антон Вельможко, боєць 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 29 березня під час бою на Світлодарській дузі в районі селища Луганське. Обставини загибелі воїна до кінця не зрозумілі: за одними даними він загинув під час артобстрілу позицій ЗСУ від осколкового поранення, за іншими – від кулі ворожого снайпера під час того ж таки обстрілу.

Вельможко Антон родом народився у Запоріжжі 7 січня 1989 р. Навчався в запорізькій гімназії №47. Працював на металургійному комбінаті. В останню путь його провели 1 квітня.

На війні з 2015. В грудні 2016-го Антон продовжив військову службу за контрактом. Воював у складі 54-ї окремої механізованої бригади.

34. Богдан Ігорович Кубішин, боєць 24-ї ОМБр.

Загинув 29 березня в зоні бойових дій поблизу Попасної на Луганщині.

Поховали Богдана 1 квітня в рідному селі.

Кубішин Богдан Ігорович народився 9 серпня 1997 року в с. Довгомостиська Мостиського району Львівської області.

Хлопець виріс у багатодітній сім`ї, де окрім нього було ще шестеро дітей. Закінчив Довгомостиський навчально-виховний комплекс.

Служив за контрактом в 24-й окремій механізованій Залізній бригаді ім. Данила Галицького стрільцем-помічником гранатометника.

У Богдана залишилися мати, вітчим, чотири сестри та двоє братів, які теж служать за контрактом на сході України.

35. Дмитро Сумський (Шаман), доброволець розвідувального підрозділу “Санта” ДУК “Правий сектор”.

Шаман не значиться у офіційній статистиці загиблих, оскільки був добровольцем “Правого сектору”.
До війни був музикантом, грав у групі “Інферно”.

Поховали воїна 2 квітня на Лісовому кладовищі міста Києва.

У Дмитра лишилася дружина.

36. Олег Олександрович Новохатько, боєць 72 бригади.

Загинув 30 березня в Авдіївській промзоні при ворожому обстрілі..

Олег народився у с. Сердюківка Смілянського району на Черкащині, 1 січня 1992 року.

Закінчив 9 класів у Сердюківській середній школі І-ІІ ступенів, 10-11 класи навчався у Тернівській середній школі І-ІІІ ступенів.

Після закінчення школи у 2008 році вступив до Черкаського державного технологічного університету, здобув спеціальність інженера-механіка. Працював у місцевому сільгосппідприємстві “Сердюківка”. Мав власну справу з продажу окулярів.

Олег таємно від батьків пройшов медичну комісію, отримав усі дозволи та у лютому 2016 року підписав контракт з ЗСУ.

В останню путь Олега провели в рідному селі Сердюківка 2 квітня.

37. Олександр Педак, воїн 72 ОМБР.

Разом із побратимами загинув від ворожого обстрілу поблизу Авдіївки 30 березня.

Йому було 58 років, і це найстарший із загиблих у березні українських військових.

Два роки тому підписав контракт з 72 ОМБР. Воював в найгарячішій тепер точці на Донбасі – Авдїївці. На війну пішов і його син.

38. Володимир Капралов, воїн 92-ї ОМБрк.

12 березня під час обстрілу поблизу Мар’їнки Володимир врятував двох своїх побратимів, прикривши їх собою, а сам дістав численні важкі поранення. 19 днів він перебував у стані коми, і лікарі боролися за його життя. Та врятувати Героя не вдалося. Він залишив нас 31 березня в лікарні ім. Мечникова у м. Дніпро.

Прощання відбулося в районному будинку культури Вільнянська. Поховали Героя на Павлівському кладовищі (с.Павлівка).

Капралов Володимир Васильович народився 8 липня 1981 р. в м. Вільнянськ Запорізької області. До війни працював будівельником.

З початком російської агресії пішов добровольцем в 37-й батальйон “Запоріжжя”. В лютому 2017 продовжив військову службу за контрактом. Служив гранатометником в 92-й окремій механізованій бригаді.

Залишилися батько, сестра, дружина та 8-річний син. Мати воїна померла рік тому.

Вічна пам’ять усім воїнам, які загинули, захищаючи батьківщину від російсько-терористичних військ!

Україна пам’ятає!

Про загиблих Героїв серпня читайте тут. 
Про полеглих Героїв вересня читайте тут. 
Про  Героїв, загиблих у жовтні, читайте тут.
Стаття про загиблих Героїв листопада тут.
Про загиблих Героїв грудня – стаття тут.
Про загиблих Героїв січня читайте тут.
Про загиблих Героїв лютого читайте тут. 

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Источник