Тягне на Поділ, назад

Тягне ранками, коли замість кави збадьорює шелест його вулиць, людський гомін та залізний стук стареньких трамваїв, що обережно пробираються крізь пахощі свіжого хліба.
Тягне удень, коли сонце зависло у зеніті, ходити могилянськими кварталами, як ходив колись 16-річним, напівсліпим від молодості та безгрошового щастя. Як мало змінилося з того часу – такі самі джинси, така сама футболка. Як багато змінилося з тих пір, дорослість – це війна, війна – це дорослість.

Читайте також: Береза: К чему надо стремиться Киеву. ФОТО

Як тягне на Поділ вечорами! Поділ, старий торговець, щоразу обіцяє мені кохання, він каже – воно десь поруч, загубилося на хвильку по кишенях-дворах, щойно було в руках, зараз, зараз! Десь між квітучими яблунями, вишнями, акаціями, між ромом і марихуаною, ось, чуєш його запах? Щойно було тут, воно буде тут, а Поділ – це солодкий сон між коханням.
***
Мабуть, травень це найпрекрасніша мить, на яку здатен Київ – але без подільських вечорових вулиць, без багатовікового бриніння втоплених у землі церков і крамарських будиночків – столиця не та, столиця слабка, надто суха її старість, надто пуста новизна; і тільки Поділ – вічно жива плоть міста, розграфлена пожежами у клітинку, оточена з трьох сторін морем; тільки Поділ заспівує ту пісню, котру потім підхоплюють кручі Дніпра, імперські руїни Хрещатика і Липок, віддалені ліси й монастирі.

Читайте також: В Киеве открыли обновленную Почтовую площадь. ФОТО

***
Насправді Поділ ніколи мене не обманював. Одного разу я ішов сквером, і зустрів – самого себе, з майбутнього. Це було вдруге в житті. Я слухав самого себе, пив з самим собою коньяк; той я, з майбутнього, розказував мені моє майбутнє – і всі слова виявилися правдою, життя зробило поліцейський розворот через осьову.
Я забув її, забув навіть мову, якою я говорив з нею.

Источник