“Доведеться визнати себе російсько-українським літератором”
Вівторок, 23 лютого 2016
07:45
“Доведеться визнати себе російсько-українським літератором”
”50 відсотків рації” видало чернівецьке видавництво ”Книги-ХХІ”, яке вже опублікувало чотири книжки Олександра Бойченка. Збірка коштує 65 гривень
— У цих текстах постаті на 50 відсотків є реальними, а на 50 — вигаданими. Те саме з розказаними тут історіями: на 50 відсотків вони є літературними, а на 50 — журналістськими, на 50 — комічними, а на 50 — не дуже, — говорить публіцист і літератор 45-річний Олександр Бойченко про свою нову книжку “50 відсотків рації” на презентації 11 лютого в Києві. До збірки увійшли 50 текстів, 14 з яких вже опубліковані в “Аби Книжці” та “Більше/Менше”.
— Ця книжка, на відміну від попередньої “Більше/Менше”, а також від “Аби Книжки”, планувалася трохи заздалегідь. Десь рік тому я вже знав, що вона буде. Коли їхав до Німеччини на операцію, взяв із собою комп’ютер, вклав до однієї папки всі тексти. Людина перед операцією не має багато розваг. Вона навіть доведена до такого стану, що власні тексти може перечитувати, і цим я там займався якийсь час, — розповідає Бойченко. — Книжка починається з оповідання “50 відсотків рації”. У ньому згадується мій прадід, Друга світова війна, а закінчується текстом “Втеча, божевілля, смерть” — і це вже наша теперішня війна. Описане подвійне коло: від війни до війни. Але я старався відбирати веселіші тексти. Коли людина у лікарні, її тягне на веселе.
Олександр Бойченко — літературний критик, публіцист, перекладач. Автор шести збірок есеїстики. 2015 року отримав премію ім. Шевельова за збірку “Більше/Менше” “як кращий приклад модерної есеїстики”. Минулого року в публіциста виявили рак. Наприкінці 2015-го його успішно прооперували в Німеччині.
— Після Німеччини я не пишу і планую ще не пописати, скільки вдасться. Трагікомічно звучить, але настав щасливий період у житті. Не пишу — це не значить, що я не працюю. Коли приїхав, віддав цю книжку до друку, відредагував переклад Капусцінського й маю упорядковані дві книжечки — збірку оповідань Каті Бабкіної та збірку віршів Іри Цілик. Протягом місяця це все повиходить. До того ж я не знаю, що писати. Трохи розгублений. Приїжджаєш після Німеччини й бачиш, що не йдуть реформи — буксують, — розповідає Бойченко.
На презентації Бойченко зачитав декілька текстів, що увійшли до неї.
— Бачу, що повідбирав собі такі тексти, в яких російською доводиться говорити, — розповідає Бойченко, шукаючи оповідання для читання. — Я, хто постійно дискутує, що російською мовою — то не українська література, читаю якісь абзаци російською. Після цього вечора доведеться визнати себе російсько-українським літератором. А назва ще яка — “Арбайт махт фрай” (Праця робить вільним. — ГПУ). То це німецько-російсько-український текст.
“Ні, це не про Азарова. Хоч ніби назва виразно натякає саме на нього. Це — про мою малу батьківщину. Бо є такі, що називають Чернівці європейським містом. Причому не лише серед місцевої влади та її підбріхувачів: трапляються іноді й притомні люди. Правда, переважно не місцеві. Адам Міхнік, наприклад. Приїхав, обійшов довкола ратуші, зазирнув у пішохідну перспективу вулиці Кобилянської — і каже:
— Чоловіче, якої ще Європи ти хочеш? Та це ж вона і є!…”, — Бойченко починає зачитувати “Арбайт махт фрай”.
Похожие записи
Об авторе
