Пісня Джамали “1944” не те щоб менш вдала, але більш скромна як твір мистецтва
Понеділок, 22 лютого 2016
16:16
Пісня Джамали “1944” не те щоб менш вдала, але більш скромна як твір мистецтва
21 лютого завершився національний відбір пісенного конкурсу Євробачення.
– Хорошим молодим українським артистам треба атакувати будь-які конкурси, за якими стоїть медіаресурс, – каже музичний критик, шеф-редактор порталу Cultprostir.ua Ігор Панасов, 40 років. – Гидувати – нерозумно. Якщо є кураж і можливість прозвучати, горлянку не передавлюють форматом, варто йти. Телебачення відступає перед Інтернетом, але повільно, і в Україні це, як і раніше, майданчик, де тебе бачать мільйони. Мільйони, які тебе ще не скоро побачать в Інтернеті.
Тому облагородити телевізор подібним шоу і поставити під питання монополію вульгарності – цілком собі заняття. Це так само важливо, як і, наприклад, організувати контроль суспільства за витратою держбюджету. Телеефір, як і будь-який інший інформаційний канал, повинен бути засобом спілкування найобдарованіших людей країни з великою аудиторією.
Напередодні фіналу, ще не знаючи результату, Ігор Панасов склав особистий рейтинг пісень, які прозвучали в прямому ефірі.
1. Pur:Pur, “We Do Change”
Якщо дивитися крізь призму твору мистецтва, то це найкраща пісня, яка прозвучала в фіналі. З усіх шести його учасників для Pur:Pur це найбільша творча удача. Мелодія дуже тонка, точно підібране аранжування і композиція загалом зроблена в характері цієї групи. Пісня дуже концентровано презентує гурт. Якщо хтось раз усадить себе в крісло і примусить послухати “We Do Change”, йому неминуче має сподобатися. Голова журі Костянтин Меладзе був у повному захваті і я повністю з ним погоджуюсь. Це дуже чиста пісня, вона несе те, що мистецтво має нести, розуміння чогось більшого, ніж переживання ритму, коротких емоцій.
На Cultprostir.ua взяв її в колекцію кращих українських пісень 2015-го. Досвідченого продюсера Меладзе дуже вразило, як харків’яни самостійно, без професійної руки створюють таку музику. Він, можливо, не дуже посвячений у творчість Pur:Pur. Не знає, що ще кілька років тому група починала з напівакустичних концертів. Музиканти рухаються усі ці роки від альбому до альбому, від кліпу до кліпу, від експерименту до експерименту, співають, наприклад, з оркестром, до більш насиченого звуку.
Якщо продовжать в тому ж дусі, то ще за п’ять років можуть стати групою для ширшої аудиторії.
2. Джамала, “1944”
Джамалу поставлю на друге місце просто тому, що пісня “1944” не те щоб менш вдала, але більш скромна як твір мистецтва. Хоча контекст історичний, соціальний, який в ній є, і те, як кримська татарка Джамала його переживає під час виконання, це, звичайно, та характеристика, якої не було більше ні в нікого в фінальній шістці. Пісню про депортацію свого народу сталінським режимом присвятила бабусі, яка під час етапування втратила дитину і навіть не змогла її поховати.
Сподіваюся, що це не пік виконавської форми Джамали і вона ще вище підніметься. Співачка останні півтора роки перебуває в потужному артистичному тонусі. Її пісня “Шлях додому”, також про депортацію татар, мені більше подобається, вона більш витримана, тонка, багатошарова як твір мистецтва. Але Джамала своєю манерою, зануреністю в тему при спогляданні її на сцені справляє дуже сильне враження. Перші 40 секунд навіть здається, що чуєш знову таки “Шлях додому”. Але це той випадок, коли це не самоплагіат артиста, а в іншому ракурсі повернута тема. Свої композиції Джамала пише сама, до саундпродюсера Євгена Філатова приносить готові пісні з гармонією і музичним малюнком. “Манекен”, як називають Філатова в музичних колах, чи не найкращий аранжувальник України, на основі цього матеріалу шукає музичний образ. Між ними вже півтора року існує дуже сильний взаємозвязок.
3. The Hardkiss, “Helpless”
Мені сподобався цікавий перехід від англіського тексту до української мови в приспіві. Вийшло неформально. Вокалістка гурту Юлія Саніна емоційно по іншому вмикається в приспіві, додає обертів, згущує емоції. В тому, що це звучить українською, є цікава художня думка, вона правильно і точно реалізована, хоча могло і штучно виглядати. The Hardkiss і кліп випустили на цю пісню дуже симпатичний, знятий в Карпатах. “Helpless” поєднує з одного боку середньої руки європейський поп-рок, але з ексклюзивним драйвом. Щось в композиції є таке, що важко пояснити. Може пов’язано зі станом Саніної, в кліпі вона фігурує вагітною, співачка нещодавно народила дитину, для неї незвичні нові відчуття жінки, ось це мені здається вплинуло на пісню, проявилося, свій характер додало.
Запал і потенціал у The Hardkiss очевидний. Своєю біографією доводять, що є можливість адаптувати англомовний репертуар для українського слухача.
В жовтні 2014-го року в київському клубі “Стереоплаза” був концерт і я написав, що цей гурт є ключовою альтернативою тій естраді, яка усім, хто хоче чогось свіжого і нового, набридла. В The Hardkiss є яскравість, увага до зовнішнього вигляду, побудови образу, вони використовують усі засоби світового шоу-бізнесу. При цьому несуть для нашого середовища свіже звучання. Корисну річ для української сцени роблять.
4. SunSay, “Lovemanifest”
Пісня симпатична, не викликає ніяких поганих відчуттів. Але якщо відволіктися від манери і тієї харизми вокальної, яка є в Андрія (справженнє імя СанСея – Андрій Запорожець – “Країна”), то “Lovemanifest” достатньо посередній продукт. Європейські артисти не найвищого пошибу такий дуже спокійно беруть в репертуар і виконують. У цій пісні гарне обрамленння, добротне аранжування того ж Манекена. Є притягувальність голосу СанСея, бо це кращий чоловічий вокал в Україні. Має діапазон, легкість, гармонійність, при цьому артист розкутий, по-хорошому хуліганський навіть. Він не голосить, а живе голосом, і все це втілилося в пісні.
Виконання Андрія, як і взагалі його присутність в конкурсі, воно облагороджує Євробачення. “Lovemanifest” звучить трохи інакше, ніж би звучала з вуст стандартного співака з типовим вокалом. Сама поява на сцені СанСея в костюмі, як він забавно крокує, наче Робі Вільямс якийсь, які пози вибирає – все це природньо, в ньому немає закутості, він розслаблений, тому що він не перемагати прийшов, а як сам сказав просто перевірити, а що буде, якщо отак зробити. Тому що Андрій людина, яка постійно якісь горизонти відкриває для себе, не за славою він прийшов, а за новими емоціями, новими враженнями, які допоможуть йому щось зрозуміти в собі, світі, музиці.
5. Brunettes Shoot Blondes, “Every Monday”
Прозвучить може образливо для Brunettes Shoot Blondes, але в моїй уяві їх пісня і річ “НеАнгелів” приблизно однакового характеру.
Зрозуміло, що “НеАнгели” більш заточенні під Євробачення, зрозуміло, продюсер Юрій Нікітін попрацював, а він знає як робляться подібні хіти. Криворіжці ж просто вийшли і заспівали приємну пісню, яка в них народилась без особливих стратегій перемогти. Думаю для них самих був сюрприз опинитися в фіналі.
А схожість між цими піснями ще в тому, що це такі собі відходи в ретро, в музику іншого часу. Від Brunettes Shoot Blondes для мене особливо пахне бітловським. А від “НеАнгелів” усієї шведською попмузикою 1990-х , до того ж пісню їм написав Александр Бард, що в свій час приклав руку до успіху Army of Lovers, Vacuum. І те й інше не погано і ті інші музиканти чудово розуміють цю мову, епоху, з якою пересікається їх творчість.
У Brunettes Shoot Blondes пісня по духу з 1960-х, хоча сучасно подана, аранжована. Новаторства якогось не бачу в ній, лише щось ностальгічне. Не вистачає характеру особистого, індивідуального. Розчиняється серед багатьох тихих душевних пісень, які часто виявляються безликими.
Не видно в “Every Monday” якогось маленького власного прориву, що як гачок слухача чіпляє. У вересні 2014-го перший кліп “Knock Knock” цього гурту, знятий за допомогою 14 смартфонів, за 10 днів подивилися понад 5 млн глядачів. В такому успіху група лише на 30 відсотків має завдячувати саме музиці. Загалом Brunettes Shoot Blondes дуже сипатичний проект, радий, що він є і його помітили. Виявився життєздатний, але все-таки він більш нішеве явище, більш скромне, ніж СанСей і Джамала
6. НеАнгели, “Higher”
Жіночий дует з десятирічною історією, в якому, безумовно, іде робота над звуком, подачею, пророблений вокал. Рух очевидний, ну бо є технології світові, на які поп-артист зобов’язаний звертати увагу, аби триматися на видноті. Вмикав їх останній альбом – не дослухав. НеАнгели явище, яке корінням іде в ту саму стару естраду, де артист виходить на сцену, подає не стільки себе, скільки продуманий вигідний образ. Образ, в якому дуже мало мистецтва, бо Леді ҐаҐа теж образ виносить, але там багато мистецтва, і Девіда Боуї можна згадати, є ще багато артистів, які створили свою особисту міфологію, виходячи на сцену. В цьому для мене головна відмінність між НеАнгели й іншими фіналістами. В них нема мистецтва.
Дует з того середовища, яке оперує якимись шаблонами, що приміряються на артистів для того, щоб скласти очікуване враження на публіку. Тому їх виступ і пісня в цілому працюють за перевіреними схемами, які приносили удачу багатьом артистам. Правильно вскинути руки, розвернутися, стати спина до спини – скільки вже артистів так робило. Я вже не кажу про правильно продуману глибину декольте. Але найголовніше в цьому всьому – ми ж про пісню говоримо, матеріал такого роду прожив свій час до початку 2000-х. НеАнгели не додають нічого нового абсолютно. І Меладзе їм сказав: вішеньки на тортику не вистачає. А це і є індивідуальність, ексклюзивність. Яких нема в їх номері і через це він стає менш цікавим, нудним, пересічним.
Похожие записи
Об авторе
