Нова політична криза в Україні матиме п’ять негативних наслідків
Понеділок, 22 лютого 2016
13:04
Нова політична криза в Україні матиме п’ять негативних наслідків
Через два роки після перемоги Євромайдану та одразу після нещодавніх відставок і голосування за недовіру урядові важко стверджувати, що в Україні є проєвропейські “еліти”. Незважаючи на дві демократичні революції, українські “еліти” продовжують імітувати проєвропейську риторику, впроваджують реформи лише тоді, коли їх змушують, і надалі грають за старими правилами.
Колапс парламентської коаліції не міг відбутися у більш символічний період. Після тижня театральної вистави, в якій провідну роль відігравав президент Петро Порошенко, парламентська фракція “Самопоміч”, лідером якої є мер Львова Андрій Садовий, покинула коаліцію 18 лютого – рівно через два роки після початку розстрілів беззбройних протестуючих на Майдані. Розпаду коаліції передували відставки міністра економіки Айвараса Абромавичуса та заступника Генерального прокурора Віталія Каська.
Ви можете подумати, що українські лідери винесуть уроки зі своїх помилок. Однак це не так. Тім Еш, керівник відділу досліджень ринків, що розвиваються, банку Nomura, сказав мені: “Я був свідком непростих ситуацій всередині України. Однак нинішня політична криза є однією з найгірших і найскладніших серед тих, за якими я спостерігав. Не впевнений, що українські політичні лідери винесуть правильні уроки в умовах, коли на кону стільки грошей і влади”.
Українська історія пройшла ще один повний цикл. Ми повернулися до України 2006-2007 років з її “проєвропейськими” політиками, які постійно сваряться, олігархами, що знімають вершки, запальною Юлією Тимошенко, яка чекає свого шансу, і проросійськими контрреволюціонерами, що вимагають позачергових виборів.
Історія, як відомо, повторює себе спочатку як трагедія, а потім як фарс. Президент Порошенко і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, за словами журналіста і народного депутата Сергія Лещенка, здійснили “олігархічну контрреволюцію”.
Попри дві народні революції та понад 100 убитих протестуючих Україна продовжує перебувати в полоні олігархів-клептократів. Вони опиратимуться реформуванню гібридної системи, яка дозволяє їм заробляти величезні суми завдяки непрозорим угодам, державним закупівлям і довільному встановленню цін.
Хоча західні політики вимагають рішучих дій проти олігархів, їхні поради доволі суперечливі. Коли у 2005 році Тимошенко вирішила реприватизувати олігархічну власність, відомий шведський економіст Андерс Ослунд засудив її наміри як прояв “популізму”. Коли Володимир Путін ув’язнив олігарха Михайла Ходорковського, це також було піддано осуду на Заході.
Деякі західні так звані експерти, зокрема Адріан Каратницький, підтримували широкі коаліції олігархів і реформаторів та продовжують застерігати від радикальних кроків, спрямованих на боротьбу з корупцією. Європейські країни, у свою чергу, і надалі зберігають мільярди доларів, виведених з України та інших корумпованих країн Євразії, на своїх рахунках.
Нова політична криза в Україні матиме п’ять негативних наслідків.
Перший полягатиме в погіршенні іміджу країни та посиленні втоми від неї на Заході – як це було у 2007-2009 роках. Як українці хочуть переконати жителів Нідерландів, де 6 квітня відбудеться референдум, що вони – європейці, якщо не здатні навести лад у власній країні? Результати опитувань свідчать, що голландці, скоріше за все, проголосують проти ратифікації Угоди про асоціацію між ЄС і Україною. Це зашкодить єдності Євросоюзу у питанні санкцій проти Росії.
Другий може проявитись у продовженні циклу революції, розчарування і стагнації. “Український народ готовий до народних повстань, однак не готовий до революцій”, – написав нещодавно Bloomberg.
Загроза, однак, полягає в тому, що наступна революція може стати більш насильницькою і, зважаючи на велику кількість ветеранів війни та дешевої зброї на чорному ринку, вийти з-під контролю. Українці не відчувають справедливості. Як зазначив у своєму зверненні Касько, “вище керівництво Генеральної прокуратури перетворило її в орган, де панує корупція і кругова порука”. За його словами, “тут працює не право і закон, а свавілля і беззаконня”.
Порошенко тримався за Генерального прокурора Віктора Шокіна незважаючи на вимоги Заходу та українського громадянського суспільства звільнити його внаслідок відвертого саботажу кримінальних розслідувань.
По-третє, західні уряди хибним чином зосередили увагу на особистостях, а не на процесі. Побіжний погляд на строкаті біографії президента і прем’єр-міністра дозволяє переконатись, що вони ніколи не були справжніми реформаторами. Україна потребує технократичного уряду, незалежного від тиску віртуальних партій і жадібних олігархів.
По-четверте, українські виборці та громадські активісти набагато розумніші й рішучіші, ніж про них думають. Тому Порошенку та Яценюкові буде важко знову отримати свої посади на виборах.
Зрештою, російський президент Путін чекає, поки українці знову самі все зіпсують. Слабка комунікація уряду із жителями східних областей і вимушеними переселенцями, відсутність покарання бодай найодіозніших фігур і обмежені зміни, особливо в регіонах, породжують розчарування та популяризують погляд, що “всі вони однакові”. На фоні цього Опозиційний блок, якого підтримують колишні виборці Партії регіонів, може здобути друге місце на виборах.
Порошенко збудував свою бізнес-імперію протягом анархічних 1990-х років і був одним із засновників Партії регіонів та членом Кабінету міністрів Миколи Азарова перед Євромайданом. Він є давнім бізнес-партнером енергетичного магната Дмитра Фірташа та колишнього керівника президентської адміністрації Сергія Льовочкіна, який покинув Віктора Януковича у кінці січня 2014-го, коли зрозумів, куди дує вітер. У березні позаторік вони заключили угоду у Відні, результати якої стали очевидні цього тижня, коли олігархи врятували Яценюка від відставки.
Планування “контрреволюції” почалося ще під час Євромайдану, коли олігархи почали робити ставку на перемогу опозиційних лідерів, яку вони прагнули обернути на свою користь за допомогою Порошенка. Близько 2 років тому Фірташ хвалився, що саме він привів Порошенка до влади. Після виходу із коаліції Тимошенко заявила: “Ми мусимо констатувати, що коаліції демократичних сил, проєвропейської коаліції в цьому парламенті ніколи не існувало. Завжди існувала кулуарна, тіньова коаліція”.
Чи хтось тепер сумнівається у цьому?
Тарас КУЗЬО, науковий співробітник Альбертського університету, Канада
Похожие записи
Об авторе
