Ніхто не любить слабких. Тільки українська армія захистить українські інтереси
|
Зараз будуть виключно мої емоції, а не думки фахівця.
Черговий раз ми побачили, чим небезпечна толерастія головного мозку. Суд задовольнив виключно ті вимоги, що стосувалися сакральної расової дискримінації.
Й цілком очікувано вирішив, що Україна не надала достатніх доказів фінансування рашкою диниришних терористів.
От не дивує ні граму. Потриндіти в стані глибокої бентеги про порушення прав людини – це все, на що вистачає сучасних європейців. А тероризм – та ну, ви що, нам ще з москвою бабос робити.
От якби про геїв би питання було – от тоді б ООН ого-го яке суворе рішення винесло. А якісь там українці – та таких як бруду по світу. Он в Сирії й пожорсткіше зараз.
Так, впевнений, що це – не кінець, що фахові юристи пояснять, що не все ще втрачено, що це ще навіть не рішення, а проміжний етап, що міжнародна юриспруденція – справа довга й марудна. Й що важливо не опускати руки й протидіяти рашці всюди, де можна.
Однак вже можна зробити один простий як двері висновок. Власне, вже давно це зрозуміло.
В світі так само як і тисячу років тому, поважають силу. “Перемога за великими батальйонами” (с)
Ніхто не буде й не має захищати наші права та інтереси.
Ніхто не любить тих, хто просить та жаліється.
Ніхто не любить слабких.
Тільки українська армія захистить українські інтереси.
Все решта – тлін та болтологія.