“ПІСНЯ “БРАТТЯ УКРАЇНЦІ” БУЛА НАПИСАНА ЩЕ ДО ПОДІЙ НА ДОНБАСІ, А САМЕ ЇЙ НАДАЛИ СТАТУС ГІМНУ АТО”, – ЛІДЕР ГУРТУ “ШАБЛЯ” ВОВА ГЕЙЗЕР

admin | 19.04.2017 17:38 | Украина | Комментариев нет

Зараз для мене першочергове питання – це мій проект "Браття Українці". Головна мета – піднімати бойовий дух і солдатам, і тим, хто тільки вчиться на військового, і просто ще раз нагадати людям, що відбувається у нас в країні.

Моя родина по батьківській лінії була репресована і до 1956 року знаходилась на спец-поселенні в Сибіру, а потім вони переїхали до Казахстану. Там я і народився, але виріс на Західній Україні, на Рівненщині. Мій тато – німець, а мама – українка. Родину по маминій лінії розкуркулили після 1917 р. Тому, враховуючи життя дідів та прадідів, моя “любов” до Радянської влади і до російського агресора тягнеться з дитинства.

Ще в школі я дізнався, що таке Rock-and-roll, Beatles, Rolling Stones і так далі. Пам’ятаю, як купив за 6 карбованців джинси і тер їх цеглою, щоб вони були схожі на такі, які носили “Бітли”. А на гітарі мене навчив грати мій вітчим, коли мені було 11 років. Він знав майже всі пісні Висоцького. То був, напевно, його кумир, і я, поки не виріс, і не зрозумів тих віршів, ненавидів цю музику, бо вдома постійно її слухали. Зараз, дякувати Богу, я зовсім по-іншому ставлюся до цієї музики.

Коли я прийшов з армії, 1989 року, виводились війська з Афганістану. Але поки я служив, нас якраз практично готували до того, що можемо піти туди воювати. “Учєбку” я проходив у Сибіру, в місті Канськ-Єнисенський, Іркутської області. І за військовим фахом я повітряний стрілок-радист третього класу дальньої авіації. Але я все життя займаюся музикою. Грав у різних стилях – від треш-панку і до російського року, і ще купу всілякої файної музики.

Зараз я пишу нові пісні, окрім того, є ті, які були написані ще до подій Революції Гідності, також ми проводимо репетиції з оркестром.

Гімн АТО “Браття Українці”

Назва мого гурту “Шабля” виникла на мій день народження, 24 вересня 2013 року. До того я перебрав дуже багато назв і довго вагався. Деякі пісні з альбому “Браття Українці” я написав ще до Революції Гідності, а потім, як з’ясувалося, вони виявилися пророчими. Щоб зрозуміти, про що я говорю, треба їх послухати. Пісня “Синку мій, синку” також була написана ще задовго до подій на Майдані. Згодом ми її записали зі всесвітньо відомим скрипалем Василем Попадюком, він проживає та працює в Канаді. Це одна з пісень, які я декілька років писав “в стіл”. Після подій на Революції Гідності її почали розповсюджувати люди по соцмережах.

Так само і з піснею “Браття українці” – вона була написана ще до захоплення Криму та подій на Донбасі. А вийшло так, що саме їй надали статус офіційного гімну АТО. Саме про цей статус мені повідомили на всеукраїнському форумі воїнів та ветеранів АТО в 2015 році. Я тоді виступав після промови президента, і через деякий час мені подзвонили з адміністрації і вручили документ, що пісню офіційно визнано гімном АТО. Одразу почалася увага з боку медіа саме довкола пісні “Браття Українці”, хоча в мене є багато інших, як на мій погляд, непоганих напрацювань.
Загрузка видео…
Ми граємо пісні не тільки патріотичного характеру, є й соціального напрямку, а є й досить веселенькі. Якось пісню “Славік” хтось викинув в мережу в дуже поганій демо-версії, але вона навіть в такому варіанті пішла у світ, і я зрозумів, що сьогодні, та і взагалі, людям це потрібно.

Альбом “Браття Українці” ми записували на кіностудії ім. Олександра Довженка, там є студія звукозапису. І кліп також знімали там. До зони АТО я або з гуртом, або один їжджу з осені 2014 року. Інколи графік бував дуже щільний. Якось за два дні ми дали 8 концертів і дуже втомилися. І коли треба було виїжджати з одного населеного пункту, я проспав, а мене всі шукали і не могли знайти. Щодо бійців, мені подобається, що вони не жаліються на життя. Приємно, коли кажуть, що чекали на наш концерт. В поїздках ми багато спілкуємося на різні теми, в основному говоримо про звичайне життя після концертів. Часто довго засиджуємося з гітарою, фотографуємося, жартуємо. Якщо казати про дружбу, то в мене, на щастя, багато друзів серед хлопців, і вони всі для мене Браття Українці.

Проект “Браття Українці”

Зараз для мене першочергове питання – це мій проект “Браття Українці”. Головна мета – піднімати бойовий дух і солдатам, і тим, хто тільки вчиться на військового, і просто ще раз нагадати людям, що відбувається у нас в країні. Тобто, як на мене, важливо розворушити суспільство.

Я постійно спілкуюся з бійцями, і хоча я не на фронті, в мене таке враження, що я там. А ще так сталося, що пісню “Браття Українці” багато хто співає з бійців і у багатьох вона стоїть на рінгтоні. Все це мене підштовхнуло на те, щоб придумати такий проект і втілити його в життя.

А бачу я його так: по-перше, ми їдемо з духовим оркестром, козацькими маршами і з програмою гурту “Шабля” – “Браття Українці” – в концертний тур до хлопців на Схід. Там паралельно знімаємо документальний фільм про події, про солдат. Потім цей фільм монтується, ми відпочиваємо і знову їдемо з концертами, але вже військовими частинами і ліцеями України. Молоді показуємо фільм, щоб вони розуміли і бачили, що там відбувається, і паралельно знімаємо документалку про майбутніх військових.

Мені б хотілося ще торкнутися проблем військових. Тобто залучити до всіх цих подій атошні і волонтерські організації. Я вважаю, що дуже важливо, щоб вони об’єдналися, а не сварилися, як це зараз часто відбувається. Я певен, що і концерти, і інші заходи, які ми будемо проводити серед військових, будуть піднімати пацанам бойовий дух, і вони будуть розуміти, що разом ми – сила, і що ми їх не кинули.

Наступний крок – це проведення міжнародного фестивалю патріотичної пісні серед дітей та юнацтва, який пройде, наприклад, у Києві на Співочому полі. Мета – об’єднати діток із Донбасу і зі Львова, щоб вони почали товаришувати. А на фестивалі кожен із них ще б міг себе проявити. Окрім того, в мене вже є домовленість із Юрієм Кравченко – це президент самоврядування українців в Угорщині – про те, що приїдуть діти з Угорщини. Можемо запросити дітлахів із Канади і не тільки. Хотілося б, щоб цей фестиваль ми зробили до Дня Незалежності України. А далі ми з туром їдемо університетами України і показуємо наші фільми студентам. Всі концерти, без виключення, безкоштовні.

Єдина проблема, щоб проект почав жити, – це його фінансування, бо до цього всього треба серйозно готуватись. Я хотів би бачити в цьому проекті професіоналів. Мені б дуже не хотілося, щоб коли люди прочитають про мій проект, почали діставати останні копійки і слати їх мені. Я шукаю партнерів серед бізнесменів, меценатів, які розуміють, навіщо це все робиться, і готові підтримати мою ідею грошима, а не пустими балачками.

Проте, поки що багато хто щось обіцяє, але всі морозяться. Я сподіваюся на гранти, на те що це буде цікаво державі. Щоб моя ідея ожила, потрібна єдина команда професіоналів, яка буде робити спільну справу і не красти. Важливо, щоб бухгалтерська система була прозора і всі розуміли, куди і скільки грошей витрачено.

Я хочу зробити так, щоб все було організовано, щоб люди були нагодовані і кожен за роботу отримав свою копійку, бо в кожного вдома є сім’я. Я не розумію отих проектів, які починають робити, не маючи фінансування, і потім скрізь ниють, що немає за що. Тоді навіщо його взагалі робити? Щоб всі мучились?

Окрім всього, зараз ми ведемо перемовини зі всесвітньо відомим гуртом (поки що не хочу розкривати таємницю з ким), щоб спільно з ними зіграти гімн АТО “Браття Українці” у рамках цього туру. Це робиться для того, щоб світ ще раз почув, що в нас іде війна і гинуть хлопці.

Деякі політики пропонують допомогу, бо є такі, що хочуть пропіаритися, хоча я певен, що серед них теж є порядні люди. Проте, я взагалі не хочу пов’язувати проект із політикою. Їздити з усіма цими концертами я буду, перш за все, не через партії, гроші і амбіції, а для того, щоб почули отой інформаційний меседж, який буде нести в собі проект. Слово – це велика зброя, і її потрібно використовувати, нам усім потрібно діяти і кричати “SOS”.

Коли я це все придумав, просто зрозумів те ж, що кажуть хлопці, коли йдуть на війну: “А хто має це робити, як не я?”. Весь цей проект, як і мої концерти, – це інформаційна війна проти агресора. З часом я відійшов би від цієї тематики, але зараз кожному зі свого боку потрібно працювати на перемогу, і я роблю це в тій сфері, в якій вмію і можу.

Бажання йти воювати в мене не виникало, і я поясню чому: не скажу, що мені не страшно – страшно. Але і не скажу, що так страшно, щоб не йти. Просто я музикант і для мене вбити людину – досить травматично. Думаю, якщо зроблю це, тоді вже кривлятись на сцені не зможу. Я вважаю, що кожен має займатись своєю справою. Навіть зараз багато хто серед бійців не повинен стояти там, на Сході. Мені здається, що потрібна контрактна армія, але кожна людина має знати військову справу, щоб на випадок сильного загострення усі до цього були готові, і кожен зміг піти захистити свою Батьківщину. Тому я вважаю, що було б непогано, щоб усі чоловіки пройшли якусь спецпідготовку. І я – не виключення. Хоча насправді, я непогано стріляю з АК. А ще в мене на балансі у військовому квитку є ПМ. Тобто я маю хоч якийсь багаж знань і вмінь у цьому сенсі, а є ж і такі люди, хто взагалі не розуміє, що і до чого.

Патріотизм, він або є в людини, або його немає. Мене дратують люди, які стосовно подій у країні кажуть: “Та зачем оно мне все надо? Вот я вчера набухался, снял телок”. Зазвичай я на таке відповідаю, що поки ти, скотина, бухаєш і “знімаєш тьолок”, там пацани гинуть в окопах. В мене є сусіди, з якими починаєш на тему війни говорити, а вони її уникають. Я одному такому, який щодня вигулює свою собаку, розказав, що про нього думаю. Ця людина має такі настрої, що якби зараз сюди прийшли росіяни, він би перший вийшов на вулицю з російським прапором. Я коли почув його точку зору, то попередив, щоб краще йшов додому, а то зараз, згідно з російською пропагандою, ще з’їм його собаку і просто наб’ю рило. От таких треба саджати в тюрму одразу, не вагаючись.

Теж саме стосується і музикантів: я вважаю, що їздити виступати до Росії зараз – це неприпустимо. Те, що я досі люблю творчість класиків російського року: Цоя, Башлачьова, Мамонова, Висоцького, – не означає, що треба їздити в гості до агресора. Хоча є ті, хто їздять за бабло. Але в мене це в голові не вкладається! Коли тут на Майдані хоронять пацанів, а воно їде в Сочі, тому що там якась тусня. До таких людей у мене одне запитання: “Кого ти їдеш веселити? “Батюшку Царя?””. А ті, що їдуть до Росії ще й за бабло, то це подвійні продажні г#ндони. До таких людей треба застосовувати конкретні дії. Одне поїхало чудо, друге, третє, четверте – хай там залишаються, живуть і співають.

А от адекватним росіянам, таким, як Макаревич, – у нас має бути відкрита дорога, бо це борці за свободу. Нормальні люди є скрізь. Так склалося, що я знаю багатьох зі Сходу. Наприклад, мій альбом зводив звукорежисер із Донецька. У нього там свого часу була одна з найкращих студій. Ця людина – патріот, яка в Донецьку втратила все: житло, роботу. Він переїхав сюди. Операцію мені минулого року також робив лікар із Донецька, а стригтися я ходжу в перукарню до дівчини, яка приїхала зі Щастя – ось такі мої друзі звідти. Я навіть у таксі нещодавно їхав – а таксист виявився теж донецьким. Говорить російською, але завжди був за Україну, бо її любить. Так само і для мене – тут народилася і похована моя мама, мої діди і прадіди, тому для мене Україна – це моя матір.