БАНДФОРМУВАННЯ “ЛНР” ПІД ЧАС ЛІТНЬОЇ КАМПАНІЇ 14-ГО РОКУ

Кожен з нас, хто так чи інакше цікавиться війною в Україні, чув про такі підрозділи бойовиків, як "Оплот", "Сомалі", "Спарта" чи "Восток". Все це добре відомі з’єднання НЗФ, котрі воюють в Україні з весни-літа 14-го і, по суті, не змінюють своїх назв, лише частково "редагують" їх. І всі вони, що характерно, діяли в Донецькій області. Що ж творилося в Луганській області, секторі "А", практично ніхто не знає і не бажає в цьому розбиратися.
Розташування баз бандформувань на Луганщині

 Читаючи аналізи ГШ чи різних публіцистів, в тому числі і провладних, надзвичайно рідко згадують Луганську область періоду літньої кампанії і тих, хто там воював та помирав. В даному матеріалі буде незвична тема для висвітлення в українському соціуму (йдеться про той соціум, як я вже казав, котрий так чи інакше задіяний в цьому), а саме про тих, хто протистояв українській армії в Луганській області як на півночі, район міста Луганськ, так і на півдні в прикордонній смузі.

З початком АТО в майбутніх “ЛНР” та “ДНР” почали формуватися різні загони та підрозділи НЗФ. Практично завжди вони називалися “сотнями” чи “батальйонами”. По факту, станом на квітень-травень, лише низка таких формувань мала відчутню кількість особового складу. Це були бойовики зі Слов ’янська-Краматорська (назвемо їх “Слов’янською бригадою”) та сепаратисти з “Призрака”. Спробую розглянути формування НЗФ в Луганській області максимально обширно. Вкажу на техніку та озброєння, котре вони мали, та кількість особового складу, і як вона змінювалася.

“Призрак”

Напркінці весни закінчилося формування батальйону “Призрак”. Їм вдалося захопити 3 БМП-2 (дві дісталися їм) під час засідки на колону 2 БТГр 30 ОМБр, котра сталася 22 травня. Частину техніки (БРДМ з ПКТ та авто техніка) в частині МНС. Декілька КамАЗів було захоплено у військоматах. Бойовики розташувалися на території туристичної бази “Ясени” під Свердловськом. 27 травня 2014 року український Су-24М знищив дану базу та частину боєкомплекту. Але за збігом обставин, на той момент на території бази знаходилося лише 30 бойовиків та Мозговий, котрий ще не був командиром батальйону. В результаті удару поранення зазнав один член НЗФ. Більшість о/с була відправлена в Лисичанськ, Ямпіль та Сіверськ. Саме в Ямполі вони зазнали перших втрати загиблими. Командував батальйоном Костін Олександр Вікторович. Станом на початок червня в батальйоні було 350-400 бойовиків. В кінці липня Костін отримав поранення та вирушив до РФ на лікування. Внаслідок наступу ЗСУ було звільнено Лисичанськ де був штаб “Призрака” і бойовики відступили до Алчевська вже під командуванням Мозгового. Особовий склад налічував вже 600 бойовиків. Найбільших втрат за літню кампанію “привиди” зазнали під час боїв за Лисичанськ. А точніше за його передмістя, коли бронетехніка 24 ОМБр (танки, БМП) раптово виїхали на позиції бойовиків та знищили їх. В результаті бою загинуло понад 20 озброєних сепаратистів.

Бойовики “Призрака” під Рубіжним. 22 травня 2014 року

“Заря”

Практично вся бронетехніка бойовиків, котра знаходилися на півночі Луганська та в самому місті, перебувала в руках сепаратистів з батальйону “Заря”. В кінці червня на початку липня отримали перші БМП-2 з Росії, а вже в липні пішли БТР-80 та танки. Вдалося, на мою думку, практично повністю зібрати фотографії бронетехніки, котра перебувала в даному батальйоні. З даного дослідження випливає, що в “Зарі” було 5 БМП-2, одна БМД-2 та 10 БТР-80. Також було 13 танків та мінометні батареї (120 та 82 мм). Весною 14-го батальйон очолив Плотницький. Кількість особового складу в липні-серпні коливалася в районі 600 бойовиків. Це найбільший підрозділ сепаратистів, котрі оборонялися в районі Луганська. 17.06.14 маючи 3 міномети 120-го калібру разом з Станично-Луганським ДШБ (НЗФ) вели бій під Металістом. Також брали участь в обороні частини РЛС в н.п. Олександрівськ, передмістя Луганська. Де разом з казаками та взводом Че Гевари (до них ми ще повернемося) тримали оборону з червня по 10 липня 2014 року. Розташовувався батальйон на території військомату. Хоч батальйон і мав найбільше техніки та людей, але на моє глибоке переконання, його старалися зберегти (в плані техніки та людей), якби ЗСУ раптом пішли б на штурм міста. Адже “Заря” окрім Металіста, Олександрівська, Хрящуватого (14.08.14 контратака на даний н.п. з боку бойовиків), частково Вергунки та поодиноких виїздів для обстрілу луганського аеропорту, ніде більше і не воювали. Щастя обороняли інші бойовики. Георгіївку 2-й казачий батальйон (про нього згодом), Лутугіно – “сотня” Че Гевари та деякі поодинокі казаки. Станицю-Луганську – казаки (в тому числі і РИМ). Новосвітлівку та Хрящувате – також інші підрозділи.

Дещо про ситуацію в самому Луганську. Відомий всім Плотницький влітку 14-го прийшов на заміну Болотовому та став міністром оборони. Сам Ігор Венедиктович був не просто майбутнім лицем “молодої республіки”, а офіцером радянської армії, котрий закінчив артилерійське училище і мав прекрасне уявлення про те, що таке армія. Заступником міністра оборони був житель міста Ровеньки, українець, Бугров Олег Євгенійович, котрий мав відношення до транспортування російського ЗРК “Бук-М1” в Донецьку область. Пан Олег являвся також командиром батальйону “Заря”. Безпосередньо Бугров був відповідальний за безпечне проходження ЗРК в Луганській області. В кожній армії є міністр оборони, котрий, мабуть, все таки являється менеджером в армії і в розробці та плануванні операції не приймає участі (Плотницького справи менеджера не стосувалися), а є і начальник генерального штабу, котрий разом з іншими офіцерами розробляє план операції. Був такий НГШ і в “ЛНР”. Позивний його Оріон. Саме з ним Бугров вів телефонні переговори щодо “Бука”. Але хто такий Оріон? Вдалося встановити, що це російський військовий радник, а саме генерал-майор/лейтенант (точніше на даний момент невідомо), котрий відповідав за оборону міста Луганськ. Оріон – Андрій Іванович. Після України був направлений в Сирію. Будь-яке сузір’я складається з багатьох зірок. Очевидно, що сам Андрій Іванович не міг керувати і в нього було коло офіцерів (також з ЗС РФ), котрі йому допомагали. Все-таки штаб не складається з однієї людини. Якщо Оріон був головним в цьому всьому, то Козлов Сергій Іванович, заступник Андрія Івановича, був його правою рукою і командуючий НМ “ЛНР” до того, як передав свої повноваження першому “Тамбову”, він же “Ігнатов”, – російському генерал-майору Кузовльому Сергію Юріювичу. Російські офіцери влітку 14-го спочатку розташувалися в ППД “Зарі” (військомат), а потім переїхали на територію онкологічного центру. Бойовиками також були зайняті низка підприємств та поліклінік, до прикладу шахта в Ювілейному та психдиспансер в Луганську.

Сам по собі Луганськ кардинально відрізнявся від Донецька. В передмісті була об лаштована серія укріплень (ВОП назвати це не можу, надто мало людей та техніки знаходилися на них). Так, в н.п. Тепличний та Ювілейне розташувалися бойовики Лешого.

Тамбов, він же Сергій Вікторович, він же Ігнатов, а по факту російський генерал-майор Кузовлєв Сергій Юрійович

Танк “Зарі”. Луганщина

“Леший”

Командир батальйон – Павлов Олексій Анатолійович. Позивний Леший. Народився в місті Стаханов. Активно вступили в бойові діх в липні місяці, коли українська армія пробивала коридор до луганського аеропорту, де перебували підрозділи 1 ОТБр, 25 ОПДБр, 80 ОАЕМБр. Даний батальйон доволі добре висвітлений в інтернеті, зазначу лише те, що станом на 28.07.14 в батальйоні було 450 бойовиків, міномети 120-го та 82-го калібру. На початок липня в батальйоні було 400 бойовиків. Жодної бронетехніки не мали, лише стрілецьку зброю та згадані міномети.

Одесса. Він же Ізмаїл

Командир батальйону – Олексій Фомінов. Позивний Фома. Станом на першу декаду липня в “батальйоні” було 150 бійців. Особовий склад постійно прибував, але доволі часто відсіювався як до боїв, так і під час них. Активно діяли в районі аеропорту та Переможного. Брали участь в розгромі колони 1 ОТБр, котра висувалася в район населеного пункту Красне. 31.08.14 брали участь в штурмі аеропорту зі сторони Переможного разом з 74 ОМСБр ЗС РФ. Станом на кінець серпня мали 300 бійців. Окрім стрілецької зброї були і 82 мм міномети. Жодної бронетехніки.

Окрім цих підрозділів в районі міста Луганськ діяли безліч різних казачих формувань з “Війська Донського”. Також були і свої розвідувальні групи, котрі потім склали основу ОРБ “ЛНР”. А саме групи “Грека”, котрі мали два БТР-80 та різну автотехніку. Діяли як під Луганськом, так і в прикордонній смузі. Також була і група швидкого реагування (ГШР) під командуванням відомого “Бетмена” Беднова. Мали один БТР. До розвідників також можна віднести і взвод “Мангуста” (Олександр Стефановський, громадянин РФ. Ліквідований 08.08.14 в бою за Вергунку), котрим з батальйону передали один БТР. Оцінити сили противника в липні 14-го на півночі Луганська можу в 1,5-2 тисячі бойовиків, 15 танків, понад 10 БТР-80, декілька БМП-2. Безпосередньо в самому Луганську розташувалися артилеристи бойовиків зі зведених артилерійських груп.

Позиції бойовиків Лешого в н.п. Тепличне

“Тайфун”

Плотницький доволі швидко піднімався кар’єрною драбиною та доволі скоро очолив артилерійський підрозділ бойовиків, котрий розташувався в Луганську, і отримав назву “Тайфун”. В їхньому розпорядженні було 9 БМ-21 та 4 САУ 2С1 “Гвоздика”. Перший обстріл з “Градів” під Луганськом зробили саме артилеристи даної групи. Так, 5 липня 2014 року дві БМ-21 здійснили обстріл позицій ЗСУ під Металістом та в Луганському аеропорту. Виїжджали на завдання аж в район міста Ровеньки. Також недовгий період 4 БМ-21 стояли в Суходольську звідки виїжджали на завдання та, скоріш за все, працювали по 72 ОМБр, котра стояла на кордоні з РФ. Також в ці дні по аеропорту працювали і Д-30 бойовиків з “ОБОН”.

БМ-21 “Тайфуна” в Луганську

“ОБОН”

Ще одним артилерійським з’єднанням НЗФ, котре розташовувалося в Луганську, були артилеристи з ОБОН. На озброєнні мали 8 Д-30 (дві батареї). Більше детальної інформації мені не вдалося знайти.

Це всі головні формування бойовиків, котрі діяли в інтересах Оріона під Луганськом (Алчевськ та Первомайськ сюди не входять), але ситуація складалася для бойовиків невтішно. Навіть не зважаючи на те, що командування сектору “А” не було рішучим та допустили критичних помилок. В червні місяці бойовики під Луганськом диктували свої умови ЗСУ. Але маючи колосальну перевагу в техніці, людях та артилерії, ЗСУ все таки просувалися вперед і командування росіян потребувало підкріплення.

“ДШБ”

Десантно-штурмовий батальйон. Сформувався в Станиці-Луганській 16 липня 2014 року. Кількість особового складу була критично малою – орієнтовно 50-70 бойовиків. Мали один Т-72Б, котрий втратили 14.08.14 під час атаки на Новосвітлівку зі сторони Вишневого Долу.

Артилерійські позиції Д-30 “ОБОНу” в Луганську

“РИМ – Родина. Идея. Мужество”

Але на цьому формування бойовиків в Луганській області не закінчуються. Бойовики воювали на два фронти – північ та південь. Цілком зрозуміло, що для командування росіян було надзвичайно важливо вибити українську армію з кордону аби без проблем постачати техніку та боєприпаси. В Свердловську розташувався загін РИМ. Першим командиром був Стас Сінельников, котрий загинув. Ті казаки, котрі були в РИМі, підпорядковувалися атаману Козиціну. Після нього командував “Кореєць”, але після того, як Гайден Олександр Петрович вкрав автомобіль “Хаммер” та подарував його Козиціну, той, в якості подяки, назначив його командиром батальйону. Якщо в червні під Луганськом нам диктували умови, то на кордоні з РФ в цей період, ЗСУ почували себе впевнено, а НЗФ робили невдалі вилазки та доволі часто потрапляли в наші засідки. В липні ситуація кардинально змінилася в сторону бойовиків. 12.07.14 70 бойовиків на двох БМП-2 за підтримки 120-го міномету атакували жіночу колонію в Червонопартизанську, де оборону тримали бійці 72 ОМБр (ця колонія переходила з рук в руки більше чотирьох разів). Противнику вдалося її зайняти на деякий період. Підійшло підкріплення з РФ. Серед поповнення був і Федір Алферов, майбутній офіцер даного з’єднання. Відповідав за підготовку особового складу. Як я вже згадував, ні півночі фронт тріщав по швах, і Оріон запросив підкріплення. Потрібно було обороняти Станицю-Луганську. Було відправлено два взводи з РИМу, котрі там зустрілися з казаками “Війська Донського”. Станом на першу декаду серпня в батальйоні було понад 150 бойовиків та 6 БМП-2. Стрілецька зброя, міномети.

“Вітязь” та “Бобри”

28.06.14 з Урало-Кавказу (Луганська область) заходить колона з 6 Д-30 з обслугою та авто технікою. 01.07.14 в засідку потрапляє один “Урал” з однією іменною Д-30 “Берта”. В машині їхало 13 бойовиків. Один загинув та ще один отримав поранення. Даний підрозділ підпорядковувався іншому підрозділу НЗФ – “Вітязю”. Розмістилися вони в Краснодоні. Саме “Бойові бобри”, так себе називали артилеристи, першими отримали дані гаубиці з-поміж усіх частин НЗФ. Дислокувалися вони в Краснодоні. “Вітязем” – командував батальйон житель міста Краснодон Олександр Гуреєв. В “батальйоні” було 150 бійців в липні місяці. Мали батарею 120 мм мінометів, 3 САУ 2С9 “Нона” та один БТР-80. В другій декаді липня в батальйоні з’явилися 4 танки Т-64БВ, котрі в подальшому брали участь у боях за Новосвітлівку, Слов’яносербськ, Веселу Гору.

 Танки батальйону “Вітязь” під Новосвітлівкою

“2-й казачий батальйон”

Командир батальйону – Олександр Конкін, позивний Фотон. Громадянин РФ. Розташувалися в місті Ровеньки на території комбікормового заводу. В прикордонній смузі це буй найбільший батальйон, мабуть, аналог “Зарі”. В кінці червня на початку липня отримали Д-30 (скільки зайшло перший раз, а скільки привезли згодом, і чи привозили взагалі, невідомо. Але в батальйоні було 7 гаубиць Д-30). Станом на кінець липня кількість особового складу перевищувала 500 бойовиків (кінець серпня початок вересня – більше 700). В батальйоні було 13 БМП-2, 3 БТР-80, 4 МТ-ЛБ, один ЗРК “Стріла-10” та 3 Т-72Б (бойовики отримали їх з РФ в кінці серпня). В липні, окрім РИМу і Станично-Луганського напряму, “Оріон” запросив підкріплення в другого батальйону аби прикрити Георгіївку. Тому “Фотон” відправився в Георгіївку взявши із собою дві БМП-2, 3 Д-30 та 70 бойовиків. В ході бою 21.07.14 одна БМП-2 з номером “7” потрапила в руки ЗСУ в якості трофейної. Також на дорозі, котра веде через Розкішне на Луганськ, було покинуто три Д-30 на нейтральній території. Там вони і простояли до початку вересня.
28.07.14 в Лутугіно зі сторони бойовиків був взвод Че Гевари (40 бойовиків) та маргінали з “батальйону імені Олександра Невського” (декілька бойовиків), котрі прибули з Алчевську. Даний загін влився в “Призрак”, коли той зайняв оборону в Алчевську та Первомайську.

Бойовики 2-го батальйону під час лбстрілу міста Лутугіно. 31 серпня 2014 року

“Єрмак”

Доволі цікавим формуванням бойовиків липня 14-го був підрозділ “Єрмак”. Як вже згадувалося раніше, для російського командування було необхідно розчистити “0” для безпечного і регулярного проходження колон бронетехніки для НЗФ. Тому практично вся увага бойовиків “ЛНР” була прикута до кордону з РФ. Черговим формуванням сепаратистів була рота “Єрмак”. Особовий склад налічував близько сотні бійців, три Т-64БВ, три БМ-2, три САУ 2С9 “Нона” та “Урали”.

Командиром роти був росіян з позивним Терек. Діяли в районі Червонопартизанськ-Свердловськ. На початку серпня рота була розформована, а бронетехніку передали бойовику з позивним Сталкер, котрий сидів в Краснодоні. Варто зазначити, що особовий склад даної роти був добре навченим. В ньому служило доволі багато росіян з “Інтербригади”, котра розпалася в червні 14-го. Бійці даного з’єднання (“Єрмак”) були настільки важливими для росіян, що їхніх полонених забирали російські Мі-8 з “нуля”.

Танки “Єрмака” під час обстрілу позицій 72 ОМБр ЗСУ. Липень 14-го

“Амур”

Після того, як казаче формування “Степь” в Донецькій області понесли відчутні втрати в бою на кордоні 22.07.14, їх вивели в РФ. Командира з позивним Самурай було знято з посади, а очолив наступне формування НЗФ, в котре влилися бійці “Степи”, росіянин з позивним Дикий. 17.08.14 заходять на територію України в Луганській області. Розташовуються в місті Ровеньки. 22.08.14 беруть участь в забезпеченні безпечного проходу гуманітарного конвою росіян. 26.08.14 беруть участь в штурмі Хрящуватого. 28.08.14 черговий та фінальний штурм Хрящуватого. 31.08.14 – штурм луганського аеропорту.

В батальйоні було 180 бійців, 10 танків Т-72, 2 БМП-2, 3 МТ-ЛБ, один ЗРК “Стріла-10”. З артилерії мали три гаубиці Д-30 та три 2Б16.

Танки батальйону “Амур” під Луганськом. Осінь 14-го

Я розглянув всі формування бойовиків “ЛНР”, котрі могли протистояти ЗСУ. Були також дві групи чеченців, котрі розташувалися в Краснодоні – група “Маги” та група “Дикого”. Були також осетини. Взагалі, ще до війни в Луганській області було надзвичайно багато казачих формувань і встановити хто і кому підпорядковувався влітку 14-го доволі складно. Фронт був доволі великим. Від Дебальцево (зі сторони Луганської області) до Стаханова. Від Алчевська до Луганська. Від Луганська до Краснодону. Від Краснодону до Ровеньків та Антрациту. Був “Вагнер” (і придані БТРи). Була “Лавина”, котра в період з 03.08 по 15.08 знаходилася в Луганській області, практично на межі “ДНР” та “ЛНР” під Красним Лучом. Але вони виконували зовсім інше завдання, тому їх не рахуємо. Так, станом на 17.08.14 в “ЛНР” було (потрібно розуміти, що після того, як ЗСУ були вибиті з кордону з РФ, всі “прикордонні” бойовики, їхня левова частка, діяли вже на півночі) щонайменше 31 танк, понад 20 БМП-2. БТР-80 також було відносно багато, близько 30. Декілька МТ-ЛБ та БРДМів. З артилерії було орієнтовно 15 “Градів”, 4 2С1, 20 Д-30. Міномети. Безумовно, була певна кількість трофейної бронетехніки, але її кількість була незначною (декілька танків та ББМ). Тобто ми бачимо, що вся техніка “ЛНР” навіть не дотягувала до штату механізованої бригади. І потрібно врахувати, що всі вони були розкидані по різних фронтах і не могли завдавати удари бронетанковими з’єднаннями.

Детальніше про “Єрмак” та “РИМ” напишу, коли розгляну бої під Червонопартизанськом за жіночу колонію.

Дмитро Путята, для “Цензор.НЕТ”

Источник