ВИРОК ДЛЯ ГЕНЕРАЛА НАЗАРОВА. РЕПОРТАЖ ІЗ ЗАЛИ СУДУ

Генерала Назарова засудили до 7 років позбавлення волі за халатність, що призвела до збиття літака ІЛ-76 і смерті 49 військовослужбовців.27 березня Павлоградський райсуд Дніпропетровської області виніс вирок генерал-майору Віктору Назарову. Рішення ще не набуло юридичної сили. Протягом 30 днів на нього можна подати апеляцію, і Назаров вже заявив, що скористається цим правом.

Але вже зараз очевидне значення цього вироку: судити військових чиновників високого рангу в Україні можна.

Військова прокуратура змогла зібрати докази. А суддя Наталія Самоткан не побоялася винести суворий вирок. Це в умовах активної інфомаційної кампанії на користь Назарова і тиску на військових, які залучались до експертизи у справі.

Підкреслимо, що тодішній начальник Назарова – керівник АТО Віктор Муженко – його дій не засудив, бо, на його думку, інформація СБУ про загрозу теракту не могла бути причиною для скасування польотів.

Опонентам генерала ще рано святкувати перемогу. Але найважливіше зроблено.

Адже події 27 березня були тільки верхівкою айсберга. За 2,5 роки прокуратура і суд провели десятки допитів, дослідили численні документи.

“Я СЫНА ПО КУСОЧКАМ ХОРОНИЛА”

У Павлоградському суд і 27 березня людно. Засідання призначено на 11 годину. Але місця в залі починають займати за годину наперед. І небезпідставно. Родичі загиблих десантників бояться, щоб зал не зайняла “група підтримки” Назарова.

Майже всі потерпілі прийшли в суд з портретами загиблих десантників:

Батько Анатолій Горди не може відірвати очей від фото загиблого 18-річного сина. Після звістки про смерть сина дружина перенесла інсульт.

Анатолій Горда

Вперше за півтора року, поки справа слухалась у суді, у військовій формі з’являється і сам Назаров. Каже, що чекає для себе виправдувального рішення. Раніше він неодноразово казав, що його зробили крайнім у цій справі і “козлом отпущения”.

Генерала засипають образами і запитаннями.

– А Ви не хочете щось сказати родичам загиблих? Вибачитися?

– Я все сказав у своєму останньому слові.

– Не бреши, сволочь!

Зі стриманого і неговіркого генерала люди переключаються на інших військових, які намагаються потрапити в зал, щоб підтримати Назарова.

“Приехали шакалы! Минимум два десятка. Чогось на передовій ми вас не бачили! Дітьми прикриваються!” – вигукують в залі.

Мати одного з загиблих не витримує: “Я сына хоронила по кусочкам! Вышли отсюда, твари!” Жінка кидається на військових. Її відтягують і заспокоюють.

Товариші Назарова займають місце при вході. Пресу закликають знімати їх крупним планом.

“Із всіх допитуваних генералів тільки два попросили вибачення. А більше ніхто. Решта казали, що нічого не пам’ятають”, – розповідають потерпілі.

Один із військових намагається говорити з людьми.

– Мені 63 роки. Шановні батьки, ми щиро вам співчуваємо.

– А заслуговують ув’язнення ті, хто вбив наших дітей?

– Заслуговують ув’язнення ті, хто збив літак.

– А давайте ми зараз вас посадим, і ви теж полетите туди на літаку!

Пізніше прихильники генерала таки виходять. Окрім Назарова, єдиний у військовій формі, кому потерпілі дозволили лишитись, це чоловік на ім’я Вадим, який стверджував, що він доброволець АТО і підтримує обвинувачення Назарова.

Засідання затримується майже на 2 години. Суддя Наталія Самоткан спізнюється.

У залі наростає втома і обурення. Люди починаються підозрювати недобре.

Їхнє ставлення до суду можна описати словами: “Хочемо справедливості. Але у справедливий суд не віримо”.

Згідно з розкладом суду, на 27 березня, перш ніж приступити до вироку Назарову, суддя Самоткан мала ще розглянути 15 інших справ про порушення правил дорожнього руху, дрібне хуліганство та ін.

Співробітники суду, які стежать за порядком у залі, переконують, що суддя в нарадчій кімнаті, і її час перебування там необмежений. Тому треба чекати.

В залі присутня дружина генерала – Оксана Назарова, яка працює у Вищій кваліфкомісії суддів.

Дружина генерала сидить на лавці у першому ряду.

 Її не всі знають, але ті, хто впізнають, відкрито не зачіпають. Хоча говорять достатньо голосно, щоб вона могла почути. “Немезіда-Немездіта!” – так люди кепкують з імені, під яким дружина генерала зареєстрована у Фейсбуці.

Нарешті о 12.48 суддя Самоткан з’являється в залі і одразу починає зачитувати вирок.

ЯК ГЕНЕРАЛ НАЗАРОВ НЕ ПОВІРИВ У ТЕРОРИСТІВ

Суддя нагадує учасникам суду про подробиці подій 13 червня 2014 року.

Того фатального дня Генштаб ЗСУ виділив керівництву АТО 25 Дніпропетровську повітряно-десантну бригаду. Це робилося за особистим запитом генерала Назарова.

Раніше, 11 червня штаб АТО під керівництвом Віктора Муженка і його заступника – Віктора Назарова, розробив замисел (Задум операції (бою) – головна ідея в змісті рішення командувача (командира) на майбутні бойові дії, – Ред.) стосовно застосування ЗСУ та інших військових формувань щодо прикриття військового кордону.

Керівництво АТО вирішило перевезти додаткові сили і засоби повітряним транспортом в аеропорт Луганська для посилення дислокованої там групи “Славутич”. В ніч з 13 на 14 червня з Дніпра до аеропорту Луганська було заплановано виліт 3 літаків з військовослужбовцями і майном.

Як установив суд в ході допиту свідка Дмитра Овсяннікова, він як співробітник СБУ вранці, 13 червня, прослухав телефонну розмову двох чоловіків, один із яких, судячи з контексту, – ватажок “ЛНР”, Ігор Плотницький. Обговорювалася поява українських літаків в аеропорту Луганська. Особа, названа Ігорем Венедиктовичем, заявила: “Уже вторая группа вышла. Сейчас будем сбивать тех, кто взлетает и тех, кто садится”.

Есбеушник Овсянніков повідомив суду, що слухав цих осіб і раніше і знав, хто вони і що в них є переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК). Зрозумівши загрозу, він одразу передав інформацію керівництву.

На основі цих даних було складно 2 довідки про оперативну обстановку в зоні АТО, які Назарову начебто передали з Антитерористичного центру при СБУ. Ще одне повідомлення, за версією обвинувачення, генерал отримав від розвідки при Міноборони.

У суді генерал Назаров заперечував отримання інформації. Водночас в деяких епізодах допиту казав, що довідки були погано складені, не мали юридичної сили, і він взагалі мав право не звертати на них уваги.

Військова прокуратура забезпечила явку в суд групи свідків, які стверджували про передачу Назарову і штабу АТО даних про загрозу теракту. І не тільки. З їхніх показів випливає, що ситуація в аеропорту і раніше була настільки тяжкою, що посилати туди літаки було вкрай ризиковано.

Як відомо, станом на 13 червня 2014 р. аеропорт Луганська був без персоналу і знеструмлений. Українські літаки там приймала дислокована група “Славутич”, яка запускала освітлення посадкових смуг для наших літаків від дизель-генератора. Літаки приземлялися вночі або рано-вранці, щоб їх не помітили, з вимкнененими вогнями.

На суді представник українського підрозділу “Славутич” Маленко пізніше свідчив, що в аеропорту Луганська вони були оточені бойовиками і регулярно обстрілювався. Фактично група “Славутич” не могла створити умов для безпечного приземлення українських літаків в аеропорту Луганська. А командир літака Мимриков, який летів у ніч з 13 на 14 червня у складі трьох літаків і якому пощастило за кілька хвилин до збиття ІЛ-76 приземлитися у Луганську, так описав ситуацію на місці: “Мы попали в ад”.

Тому суд вирішив, що 13-14 червня 2014-го ситуація в аеропорту Луганська була справді небезпечною. А генерал Назаров, маючи інформацію про підготовку теракту, не вжив жодних заходів щодо ліквідації загрози чи захисту літаків.

“Суд… спростовує твердження обвинуваченого Назарова… що військового противника і бойової обстановки в районі луганського аеропорту станом на 13 червня не було”, – сказала суддя Самоткан.

“Обвинуваченим скоєно тяжкий злочин з непрямим умислом”, – повідомила суддя.

Водночас у вироку підкреслюється, що суд не встановив жодних порушень з боку екіпажу ІЛ-76, які могли би стати причиною катастрофи літака.

Суд вирішив покарати Назарова за ч.3 ст.425 ККУ – недбале ставлення до військової служби в бойовій обстановці, що призвело до тяжких наслідків, за якою перебачено 5-8 років позбавлення волі. Суддя Самоткан дає Назарову 7 років.

Суд залишив Назарову звання генерал-майора, зважаючи на його нагороди і позитивні характеристики по місцю служби.

Із промови судді стає відомо, що після катастрофи ІЛ-76 у родичів загиблих суттєво погіршилось здоров’я. Дехто з родичів помер. Інші змушені звертатися до психолога.

“Загибель рідних людей спричинила потерпілим значні емоційні страждання. Всі загиблі були молоді здорові чоловіки. Відчуття їхньої безповоротної втрати викликає у потерпілих душевні страждання і почуття безмежного горя”, – зазначила суддя Самоткан.

Тому суддя задовольнила позови рідних про стягнення з Міноборони моральної шкоди.

Відповідно до Цивільного кодексу, моральне відшкодування отримують чоловік або дружина, а також особи, що проживали із загиблим однією сім’єю. Тому суд відмовив у позовах щодо стягнення моральної шкоди для сестер загиблих. Всього суд задовольнив 39 позовів по 500 тис. грн кожен.

“Я НЕ БУДУ ПРОСИТИ ПРО ПОМИЛУВАННЯ”

Оголошення вироку генерал-майору Назарову зайняло понад 4 години.

В кінці Назарову роз’яснили вирок. Він має право просити про помилування, а також протягом 30 днів подавати апеляцію. До оскарження в апеляції вирок не набув законної сили.

На генерала не надівають наручники. Він може повертатись додому. Щодо нього діє раніше встановлений запобіжний захід у вигляді 97 тис. грн застави, яку вже сплатили.

“Я не буду просити про помилування. Ми їдемо додому і будемо готуватися до апеляції”, – сказав Назаров журналістам після винесення вироку.

На вулиці під приміщенням суду чекає група людей у камуфляжній формі. Представлятися не хочуть. Але нашивки на одязі свідчать, що вони з Повітряних військ Збройних сил України.

“Рішення прийнято не по Назарову. Рішення прийнято по кожному із них, – каже чоловік, показуючи на своїх товаришів.

“Я что, теперь должен документы боевые не подписывать?” – підключається інший.

Родичі загиблих зі своїм адвокатом також чекають під судом, щоб отримати копію вироку по Назарову – 65 сторінок. Перемога не остаточна. Попереду ще апеляція. Але, нарешті, за майже три роки з моменту трагедії у них з’явилася надія на те, що за смерті їхніх близьких буде когось покарано.

Ірина Салій, “Цензор.НЕТ”
Київ-Павлоград-Київ


Источник