“Купатися просимось до знайомих. Дійшло до того, що почепив замок на туалет”

Четвер, 19 лютого 2016
00:45

Газета по-українськи

Скандали

“Купатися просимось до знайомих. Дійшло до того, що почепив замок на туалет”

 
Коментувати
Роздрукувати

Автор: ФОТО з родинного архіву Людмили Трошечкіної

Киянка Людмила Трошечкіна з донькою Софією. 2011-го купила однокімнатну квартиру на вулиці Жмеринській. За два роки колишній власник відсудив частину житла

— Моє життя перетворилося на суцільний кошмар. Раніше не мала жодних справ із поліцією, судами. Тепер регулярно оббиваю пороги, аби не опинитися з дочкою на вулиці, — каже киянка 47-річна Людмила Трошечкіна.

2011-го вона купила однокімнатну квартиру на вул. Жмеринській. Через два роки колишній господар 47-річний Олег Журавський поновив право власності на частину помешкання через суд.

— Раніше разом із 11-річною донькою Софією жили в двокімнатній квартирі на Нивках, яка дісталася від батьків. У мене виявили онкологію. На лікування потрібні були великі гроші. Набралася боргів. Щоб повернути їх, мусила продати квартиру. Звернулася до агентства нерухомості, яке підшукало цю однокімнатку на 19 “квадратів”. Ціна й місце розташування мене влаштовували. Поряд були школа, гарний дитячий майданчик, ліс. Жінка, яка продавала квартиру, сказала: їй терміново треба гроші на лікування сина. Ніби в нього теж знайшли онкологію. Не підозрювала, що мене обманюють. Нотаріус перевірив документи й запевнив, що все в порядку. Через два роки отримала повістку в суд. Перевірили договір купівлі-продажу квартири. Жодної тривоги це не викликало. Думала, якесь непорозуміння. Та за два тижні прийшла ухвала. Суд постановив вселити Олега Журавського, одного з колишніх співвласників квартири, в належну йому частину житла. Не перешкоджати користуватися нею. У мене був шок.

За кілька днів Журавський чекав на лавці під під’їздом. Сказав, має законне право на квартиру. Якщо не пустимо, звернеться до судових виконавців. Спочатку тиснув на жалість. Мовляв, його незаконно виселили. Довгий час не мав де жити. Ночував у машині, на лавочці в парку. Тепер радий, що суд повернув йому житло. Трохи було його шкода. Виділила ложку й миску. Спав на Соніному ліжку. Ми з донькою — на дивані. Коли оформив усі документи на право власності, почав виживати нас із квартири. Серед ночі голосно розмовляв по телефону, грюкав посудом. Покупається у ванній і виходить у самих трусах. Те, що в домі мала дитина, його не смущало. Останньою краплею стало, коли підійшов і вщипнув Соню за ногу. Попросила, щоб відселився в кухню. Бо жити в одній кімнаті ми точно не зможемо.

Поки була на обстеженні в лікарні, він поставив на кухні броньовані двері із замком. Газову плиту викинув у коридор. Повибивав конфорки, щоб не могла нею користуватися. Те ж саме зробив із пральною машинкою. Обмежив доступ до води. Щодня носимо з дочкою 5-літровими пляшками з колонки. Купатися просимось до знайомих. Замість душу в нас вологі серветки. Дійшло до того, що почепив замок на туалет. Попросила знайомого, щоб зняв його. Тепер у дверях — дірка.

Людмила Трошечкіна домоглася відкриття кримінальної справи за фактом шахрайства. Через два роки її закрили за відсутністю складу злочину.

— Журавський мені прямо каже: якби не твоя дочка, вже давно була б на вулиці. Я мовчу, боюся йому щось відповідати. Хто знає, що в нього в голові. Один час спала з невеличкою сокиркою під подушкою, — говорить Людмила Миколаївна. — Соня стала замкнута, часто плаче. Постійно питає: мамо, коли це закінчиться і ми житимемо вдвох, як раніше? А я не знаю, що відповісти. До неї ніколи не приходять подружки в гості. Їхні батьки знають нашу ситуацію, бояться пускати.

Олег Журавський родом із міста Шахтарськ на Донеччині. До столиці переїхав після одруження 1999 року.

— З кримінальної справи дізналася, що цю квартиру Журавський купив із дружиною Оленою. Прописався через вісім років, за два місяці до розлучення. Майно подружжя не ділило. За два роки квартиру відсудив батько Олени й продав своїй рідній сестрі. Вона через суд виселила звідти всіх прописаних родичів і швиденько перепродала квартиру мені, — розповідає Людмила Трошечкіна. — Зараз я всі гроші витрачаю на адвокатів. Яке мала золото, поздавала в ломбарди. Але толку поки що ніякого. Журавський каже, що в нього все схоплено. За те, щоб його вселили, суддям апеляційного суду нібито заплатив 10 тисяч доларів.

Від безвиході звернулася до соціальної служби у справах дітей. Та замість допомоги отримала проблеми. Опікунська рада сказала: в таких умовах дитині жити не можна. Тому заберуть Соню на 3–6 місяців до притулку, поки не вирішу житлове питання. Роблю все можливе, щоб цього не сталося. Якби мала до кого з дочкою піти жити, давно б це зробила. Мої батьки померли. В брата із сестрою — свої турботи. Дочка — єдиний сенс життя, який у мене лишився. Інколи нападає відчай. Та заради Соні стараюся тримати себе в руках. Думаю: якщо змогла здолати рак, то аферистів — теж зобов’язана.

Житло перепродували кілька разів

— Продаж цієї квартири відбувся за класичною шахрайською ­схемою. За короткий час ­змінилися кілька власників. Неодноразово було укладено договір купівлі-продажу, — говорить юрист 41-річна ­Олена Шилд. — Жінка, яка продала Людмилі Трошечкіній одно­кімнатку, не повідомила, що стосовно неї досі тривають судові спори. Нотаріус і працівники жеку також запевнили, що документи в повному порядку.

На час судових засідань щодо поновлення права власності Олега Журавського на частину квартири Людмила Трошечкіна значилася добросовісним набувачем і власником квартири. Однак її не долучили до розгляду справи. Це — процесуальне порушення.

Потрібно самому перевіряти — чи немає квартири, яку хочете придбати, в реєстрі судових рішень. Переглянути його можна в інтернеті. Доступ до нього — вільний.

Источник