ЧЛЕН ГРОМАДСЬКОЇ РАДИ ДОБРОЧЕСНОСТІ ЛЕОНІД МАСЛОВ: “З НАМИ, СЛАВА БОГУ, НІХТО НЕ ДОМОВЛЯЄТЬСЯ І НЕ НАМАГАЄТЬСЯ ЦЕ ЗРОБИТИ”

Після демобілізації з 92-ї бригади 50-річний розвідник увійшов в громадську раду доброчесності, головна задача якої – змінити суддів в Україні на таких, що будуть виконувати закони, а не збагачуватися на своїх посадах.

Леонід призначив мені зустріч у приміщенні, де кандидати на посади суддів Верховного Суду складали письмовий екзамен. Харків’янин, який тепер більше часу проводить у Києві, чим вдома, хотів на власні очі побачити, як відбудеться відбір, чи не буде порушень. Леонід – приклад того, як люди, які добровольцями пішли на війну, намагаються змінити країну і в мирній її частині, створити реформи, які справді почнуть працювати. Відслуживши рік на передовій, знищивши разом з побратимами не одну одиницю ворожої техніки, тепер Леонід увійшов у громадську раду доброчесності, яка контролює судову систему.

У чорному капелюсі, пальто та шкіряних туфлях Леонід схожий на шпигуна із англійського фільму. Він елегантний, багато усміхається. Спілкується винятково українською – і це його громадянська позиція. Його позивний викличе подив – Гіві. Леонід має його з 2008 року. Взяв, граючи у комп’ютерну гру для тролінгу російських окупантів Грузії. А ще у 50-річного бійця – четверо дітей. Двоє синів уже дорослі. А дві донечки – зовсім маленькі. Найменшій – півтора року…

“ НА ЖАЛЬ, П РАВОСУДДЯ НЕ Є НЕЗАЛЕЖНИМ”

– Ви за освітою…

– Математик. Але вже 17 років в судах займаюся податковими справами. Коли я став членом громадської ради доброчесності, про мене почали писати шалені речі. Виявляється, я мільйонер. І при цьому мав наглість взяти гроші за поранення і народження дитини. В моїй декларації вказані всі мої доходи – вони тільки від Збройних сил України. Після демобілізації я повернувся до своєї роботи. Компанія, завдяки моїм колегам, витримала всі економічні труднощі. Але я шукав собі щось більш епохальне, хотів присвятити себе суспільству, зробити щось масштабне. І тут мені телефонує суддя, який відслужив на війні снайпером, Саша Мамалуй. Каже: “Формується така організація. Але боюся, в ній не буде жодного бійця. Подавай документи”. Так я потрапив у цю раду. Може скластися думка, що я хотів помститися системі, комусь особисто. Ні. В мене інші мотиви. Для мене це – ще одна війна. Що таке війна? Відмова від певного комфорту. І фізичні навантаження, недосип, холод.

– З цим якраз проблем немає. Завдячуючи волонтерам та Міністерству оборони, їжа все ж таки є. Зараз у мене все так само, як тоді, коли я служив: родина в Харкові, я у Києві, не заробляю гроші, а займаюся волонтерською роботою. З 11 листопада минулого року я увійшов до ради.

Інформація Цензор.НЕТ:

Громадська рада доброчесності була утворена з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Громадська рада доброчесності складається з двадцяти членів. Рада збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє. Якщо рада у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами з шістнадцяти.

– Найближчими днями відбудуться найцікавіші події, – продовжує Леонід. – 21 березня оприлюднять результати письмових робіт кандидатів на посади у Верховний Суд. А 24 числа буде відкрита ця ж інформація, але уже персоніфіковано. І тоді виясниться, хто як пройшов іспит. Багато що стане зрозумілим…

– Наскільки вашій роботі сприяють?

– До цих пір ми не отримали доступ до досьє кандидатів, хоча нам надати їх повинні були ще 30 листопада 2016 року. А це в перевірці доброчесності майбутніх суддів грає ключову роль. Тільки з досьє ми можемо отримати дані, в якому вузі навчався кандидат. І тоді подивитися його залікову книжку, поспілкуватися з сокурсниками. Все це, погодьтеся, допомогло б вияснити так би мовити підноготну людини. І до цих пір ми не отримали цих даних. Вища кваліфікаційна комісія знаходить відмовки, аби досьє нам не надати. Також ці дані дали б змогу перевірити, хто з суддів вступав до комуністичної партії. А цей факт, вважаю, відразу говорить про неможливість займати людиною пост у Верховному Суді нашої країни.

Суперечки з Вищою кваліцікаційною комісією у нас розпочалися після того, як ми зробили зауваження щодо змодельованих справ, по яким треба було прийняти рішення під час іспитів. Виявилося, що комісія, не перероблюючи навіть деталі, взяла вже існуючі справи і запропонувала кандидатам винести по ним рішення. Так от. Деякі кандидати отримали — вже не знаю, випадково, чи не зовсім — справи, по яким саме вони і виносили рішення. Це надало їм перевагу, бо вони знають, як була вирішена справа. Але стало відомо нам і про зовсім цікавий факт. Один з кандидатів, отримавши на іспиті справу, по якій виносив рішення, в результаті не здав роботу, а з іспиту пішов із словами: “Не пам’ятаю, хто зі мною домовлявся і на чию користь прийшлося працювати”… Коли ми зауважили Вищій кваліфікаційній комісії, що варто було б змінити хоча б деталі справ, нам відповіли, що це не принципово. Ми з цим не згодні. З цього й почалися наші суперечки.

– О! Дехто не приховував любов до окупантів, дехто готувався до вторгнення Росії. Є ті, хто люблять СРСР, Путіна. Як кримські судді перейшли, так і харківські були готові працювати на наших ворогів. Вони вже вивчали російське законодавство. І от вони знову хочуть потрапити у Верховний Cуд.

Серед цих кандидатів багато членів Комуністичної партії Радянського Союзу. Ми всю інформацію перевіряємо і складаємо у папочку. Будемо робити все, щоб поставити хрест на кар’єрі такого судді. І у нас є для цього повноваження.
До речі, ми просимо всіх, хто має інформацію про суддів, залишати її на нашому порталі. Завдячуючи отриманим даним ми зможемо забанити будь-якого суддю. Саме там можна викласти інформацію про недоброчесну поведінку осіб. По боргах не платить, кинув дружину з дитиною – це маркери ймовірно недоброчесної людини, а недоброчесна не мусить потрапляти в суд. Такі не мусять судити інших, якщо самі поводяться таким чином.

На жаль, правосуддя не є незалежним. Ця система хвора не більше, ніж інші. Ми хочемо, щоб суд був справедливим, коли не ми є учасниками процесу. І весь пафос зникає, коли ми потрапляємо у таку ситуацію. Я так багато разів чув від своїх чесних клієнтів: скільки дати, щоб відмазатися. На аргументи: поясни, доведи, надай документи, чую одне й те саме – ні, скільки буде коштувати правосудне рішення? Звісно, в таких умовах система буде хворіти.

Крім того, одна хвороба накладається на інші. Перш за все – суди залежні. Судді кажуть, що не можна сваритися з СБУ, прокуратурою. Корупція починається з політичної корупції. Спочатку судді подзвонили, дали наказ, яке винести рішення. Потім суддя починає робити те саме, але за гроші.

Корупція призвела до того, що в нас не вірять як в країну, не роблять інвестицій, підхід до законів дуже формальний. Досі податкові штрафи нараховують не по суті, а за формальними ознаками, наприклад, не за ухилення від виплат, а за підписи, помилки, коми.

Знімок зроблений під час конкурсу на посаду суддів Верховного Суду у Києві

– Ви ж таким чином наживаєте власних ворогів.

– Я не сильно їх боюся. У мене щеплення у вигляді 152- та 122-міліметрових снарядів, які прилітали прямо до мене. Один розірвався на відстані витягнутої руки. Добре, встигнув відплигнути.

– Ви вірите, що все можна змінити?

– Еволюційним шляхом – так. Я вважаю, що все могло відбуватися швидше. Але у багатьох людей немає бажання прискорювати ці процеси, бо їх усе задовольняє. Навіщо ж тоді кудись рухатись? І більшість людей сьогодні хоче залишити все, як є. Але я маю гарні приклади: під час загострень на Майдані ті, хто себе не проявляв раніше, вийшов воювати і тим самим почав щось змінювати навкруги себе.

Зрадники завжди були. У мене є власна велика образа на суспільство. Військові прокурори ніколи не наближалися до передку. Вони приїжджають, за п’ять кілометрів зупиняться і викликають на розмову солдата. “А чому ви не поїдете до нього?” – “Нам не можна”. Стоять в бронежилетах там, де ніхто їх не носить, бо ніяких загроз немає. Герої! Такі обвинувачення по справі Ендрю висували! Фантастичні. Колумбійська мафія везе наркотики через Луганську область в Україну. І допомагає у цьому розвідка 92-ї бригади. Коли брехня жахлива, в неї легше повірити. Так ще Гітлер сказав. І прокурори цим словам слідують.

Ні для кого не може бути окремих законів. Але якщо розслідують мою справу, то це має робити бездоганна людина. Щоб змінити систему, щоб навести лад, ми у раді прийняли для себе такий регламент, що можем спілкуватися з оточенням кандидата у судді, але не з ним напряму. І це таємниця – хто про кого збирає інформацію. Тут, під час іспитів, бачу “своїх” кандидатів, що за мною закріплені при розподілі, я знаю про них дуже багато, а вони не знають, чого від мене чекати. Я тут – щоб подивитись, чи є мухльож, чи працюють списки Грановського-Кононенка, чи заздалегідь все вирішено, як це було раніше. Наперед можу сказати, що з нами, слава Богу, ніхто не домовляється і не намагається це зробити.

“НЕВЖЕ МИ НЕ ЗНАЙДЕМО НА ВСЮ КРАЇНУ 120 НЕЗАПЛЯМОВАНИХ ЛЮДЕЙ ДЛЯ ВЕРХОВНОГО C УДУ?”
– Що входить до ваших обов’язків?

– Кандидати склали екзамен. Впевнений, що навіть добре. Але ми почнемо їх банити. Давати висновок, чи може така людина бути суддею чи ні. Кваліфікаційна комісія 11 голосами з 16 може цей висновок подолати. Всі висновки будуть оприлюднені. Ми нікого не караємо. Тільки кажемо: ти недостойний. Ти не розрахувався із своїм сусідом за те, що його залив. А ще й використовував своє службове становище, щоб його зробити винним. Якщо поліцейський витягнув тебе п’яним з-за керма, ти не мусиш розмахуватиисвоєю корочкою. Якщо ти виносив рішення проти майданівців, а тут десяток таких точно є, виникає питання: ти доброчесна людина чи ні. Коли справи автоматичною системою дивним чином розподілялися за конкретними суддями, про це хіба не знали? Можновладцям треба, щоб таким людям все пробачили і знову дозволили судити. Їм потрібні заплямовані. Такі як Матіос – він був заступником начальника Головного контрольного управління апарата президента Януковича, тобто контролював правоохоронні органи.

– А де ж взяти людей з чистою репутацією?

– Невже ми не знайдемо на всю країну 120 незаплямованих людей? Це в Верховний Суд стільки потрібно. А суддів взагалі – сім тисяч.

– Але якщо у них не буде досвіду?

– Молодий з нормальним рівнем IQ, освічений кандидат має більші переваги порівняно зі старим суддею, який не вміє користуватися комп’ютером. Це значить, що у нього немає інструментів, інший світогляд, він не знає, що таке вилучення серверів, у нього інша шкала цінностей. Я не маю на увазі нікого конкретного і не упереджений проти людей з досвідом. Я проти тих старперів серед суддів, які створюють міф про досвід, щоб виправдати власну непорядність. Це все колишні члени КПРС, люди минулого.

– Ваша дружина, мабуть, зовсім невдоволена всім, що відбувається. Чоловік рік воював, тепер вдома вас не буває через участь у реформуванні суддівської системи…

– Невдоволена, звичайно. Але вона мене любить. І багато чого прощає. А я вважаю, що мушу подавати приклад своїм дітям.

Леонід із дружиною та семирічною донькою

З найменшою дитиною під час виписки із пологового будинку

“МИ ЗАВЖДИ СТАВИЛИСЯ ДО ПОЛОНЕНИХ ТАК, ЯК ХОТІЛИ, ЩОБ СТАВИЛИСЯ ДО НАС. ЧИ ДО КОГОСЬ З НАШИХ”

– Ви саме та людина, яка надала розголосу затриманню під Щастям Александрова та Єрофеєва…

– Ми бачили, що це затримання хочуть втаємничити, а затриманих нами росіян приписують собі вже інші люди. Тому й було вирішено зробити розголос. Комбриг їхав у Київ на секретну нараду, а приїхав на прес-конференцію. Я в цей час скинув відео допиту Борису Філатову, і воно отримало більше ніж мільйон переглядів за перший день. Це стало відомо широкому загалу. Приховати нашу роботу вже було неможливо.

Нагадаю, як все було. Піхота бригади затримала двох ворогів, а розвідка приєдналася, аби дістати третього. Насправді їх було більше. Але бачили, що тікає ще один боєць. Під час переслідування група розвідників з комбригом нарвалися на мінометний відсікаючий вогонь. Були поранені наші бійці Кірилич та Ольха. Легке поранення отримав і комбриг Вітер. Решта розвідників доставила затриманих у шпиталь, який знаходиться відразу за мостом. До нього менше кілометра з передової. Були перестороги, що цих кадрових офіцерів будуть намагатися витягти. Про те, що вони офіцери російської армії, обидва сказали відразу, коли до них, поранених, підійшли. Командир роти розказував: ” Я з автоматом підхожу, а воно відразу кричить: “Не стреляйте, я офицер вооруженных сил России”.

Допит Александрова проводили Змєй і Крим. А комбріг – Єрофеєва. Саме допит Александрова мені й передали. Потім навіть контррозвідка мене допитувала: хто дозволив розголосити? Ми тоді відразу почали говорити, що цих полонених добре було б обміняти на Савченко. Так згодом і сталося. Але мені найбільше хотілося, щоб вони відповіли за те, що вбили нашого бійця. Чому вони приперлися? Розповідали, что до них дійшла інформація, що між нами і 80-ю бригадою був бій. І ми тут одне одного навбивали, тіла лежала купами. От вони й полізли подивитися. Російські канали передивилися, чи що? Але вони не очікували нарватися на Жука, який знаходився на посту в окопі. Він передавав тоді, що група побігла, як кабани. Їх було далеко чутно. Він і відкрив вогонь по силуетах, бив влучно, по кінцівках, поранив двох. Полоненим відразу ж надали допомогу.

Єрофеєв просив, щоб йому операцію робили без наркозу. Боявся, що нирки виріжуть. Цю дурню про українських лікарів-м’ясників, що розбирають на органи, ми почули ще від одного диверсанта, якого зловили. Це був єдиний випадок, коли вояк був з українським паспортом. Луганчанин. Потім батько його телефонував, дякував, що сина не добили на місці. Йому в лікарню принесли необхідні білизну, речі, а він після операції питав: “Хлопці, які органи у мене забрали? Правду скажіть”. Ми відповіли: можливо, мозок… Його у нього явно не було, якщо пішов воювати за ополченців та ще й такі дурні питання задавав. Ми завжди ставилися до полонених так, як хотіли, щоб ставилися до нас. Чи до когось із наших.

– В зоні АТО ви відслужили рік?

– Так, звільнився, бо війна ввійшла в якусь таку фазу – війна-не війна. Якби був професійним військовим, приніс би більше користі. За віком вже міг би бути полковником, але я – солдат. Мені не довелося вести безпосередні бої… Лише один раз стріляв по силуету. Але найменша відстань, яка була між нами, – це зазвичай метрів шістьсот. Хоча, бувало, ми були і за двадцять метрів від ворогів. Одного разу ми накрили позиції противника, корегуючи їх роботу по безпілотнику. Я якраз цим займався. Це дуже мотивує, коли ти бачиш розриви, ще до того, як звук прилетів. Розумієш, що сталося, наскільки точно влучили. В основному ми працювали на нейтралці біля річки, також залягали спостерігачами на даху ТЕЦ. Я погано переношу холод, тому це мені було неприємно. Вітер сильний. Ще й стріляли по нас…

От що написав про групу Інтелігентів – так називали розвідників, до яких належав і Леонід Маслов, Дмитро Булатов, який в той час так само служив у 92 бригаді:

“Чуть меньше чем за год на передовой Интеллигенты произвели 246 полетов БПЛА – общим расстоянием более 12 тыс. км – и получили более 110 тысяч (!) фото территории фронта – от Станично-Луганского до Кряковки, на глубину до 25 км от условной линии размежевания (по Сиверскому Донцу). Сфотографировали в анфас 160 танков, более 200 БМП и БТР, больше 500 военных грузовиков и автоцистерн, десятки единиц артиллерии, РСЗО и ЗРК. Многие фото переданы в ОБСЕ – для подтверждения действий противника после Минска-1 и 2. Задокументировали более 20 опорных пунктов противника. Идентифицировали новые системы радиоэлектронной разведки, радиоэлектронной борьбы и машины управления БПЛА, которые на сегодняшний день пребывают на вооружении только РФ. (И это – не считая выполнения функций обычной разведки: на Фасаде, на ТЭЦ, на Нижнетеплом.) Так что награждают Интеллигентов по сути, за то, что они дают всем миру четкий ответ на вопрос: Кто воюет с Украиной на Донбассе?”

– Як ви потрапили у 92 бригаду?

– Колись я служив у Радянській армії. Але коли почалася війна в Україні, прийшов добровольцем. Мене визнали непридатним. В 40 років мене зняли з обліку, про що був запис у військовому квитку. Декілька місяців, поки не вийшов закон про подовження віку, я намагався стати на облік. І мені це вдалося. Наступного дня я вже був у армії. Це було 18 серпня 2014 року. В 92 бригаду попав випадково. Але дізнавшись, що мене розподілили саме в цей підрозділ, попросився в розвідку, бо там служив мій товариш. Під час служби я познайомився з великою кількістю дуже класних людей. Раніше у мене не було такого кола друзів. Я пишаюся знайомством з ними. Це і наш комбриг, і Народний Герой України Кірил Кірилич, мої розвідники, які зі мною воювали. Частина з них підписали контракт і служать далі. Хтось повернувся до своєї цивільної професії. Був у нас боєць, який воював, хоча водночас по ньому йшло слідство. Він наймав дівчат для роботи в стриптизі за кордоном. Йому приписали торгівлю людьми. І дали десять років. Це була абсолютно фейкова справа. Вже відбуваючи строк в тюрмі, він отримав державні нагороди. Указом Президента був помилуваний.

– Ви бачите багато людей, які готові щось робити, змінювати в країні?

– Всі, хто воював і демобілізувався, зараз займаються волонтерством. Хто активніше, хто спокійніше. Але себе проявляють. Принаймні ті, хто зі мною служив. Дехто займається і громадською діяльністю. І це говорить лише про одне: ми обов’язково переможемо. Питання тільки – як швидко досягнемо перемоги.

Віолетта Кіртока, “Цензор.НЕТ”

Источник