Новий порядок денний для реформаторів, або Якої коаліції насправді конче потребуємо

Про правила гри для реформаторів, актуальні зі вчорашнього, 16 лютого, вечора.

Сталість реформ за останні два роки значною мірою забезпечувалася спроможністю громадянського суспільства змінюватись, розвиватись, модифікувати себе, якщо подобається – мутувати швидше, ніж корупційні еліти. Фактично, це було протистояння місій, пасіонарності і невидимих капіталів (соціального, наприклад) з одного боку і великих грошей та найнятих юристів і піарників з іншого. 

Невідставка уряду стане стрес-тестом на спроможність громадянського суспільства досягати здійснення реформ в межах нової, олігархічної коаліції. Ймовірно, кількість реформаторських законопроектів, які вдаватиметься приймати, значно зменшиться, а кількість необхідних зусиль значно зростатиме. Блокуватиметься вповадження вже прийнятих норм, відбуватиметься непряме саботування місій реформ.

В нових умовах підхід широкого тиску по всіх фронтах більше не буде продуктивним, а ключовою спроможністю для успіху стане вміння управляти порядком денним. Коли мало ресурсів, а цілей багато, треба вміти обирати головне.

Спроможність формувати й узгоджувати порядок денний – це функція дорослості, зрілості, яка мусить сформуватися в громадянському суспільстві зсередини. Покладатися на донорів можна в рамкових питаннях цінностей і місій, але не пріоритетів, бо пріоритети донорів переважно сформовані виходячи зі внутрішньої логіки країн їхнього походження, а не з розуміння українських оперативних контекстів.

Це фактично означає, що реформи продовжаться, якщо громадянське суспільство зможе порозумітися і піти далі в стратегічному партнерстві з некорупційним (таким, що базується на створенні доданої вартості, а не споживанні ренти) бізнесом. Такий бізнес – це єдиний вид організацій, що постійно існує в умовах прикладної меритократії. Бізнес вміє швидко ухвалювати рішення, ефективно використовувати ресурси – те, з чим у громадянського суспільства складніше.

Але головне в іншому. Бізнес працює на результат. Відсутність результату – це смерть бізнесу. В цьому сенсі найважливішою цінністю для громадських організацій є не гроші – кров чи кисень бізнесу. Цією цінністю є свідомість власників, які вміють досягати результату і залишатися при цьому інституційно цілим. Це свідомість, яка відкидає самовбивчу матросовщину чи форми організаційної прокрастинації.

Громадянське суспільство мусить навчитись бачити в бізнесі, точніше, у власниках бізнесів, партнерів, а не ресурсну базу. Мусить уміти чути їх та їхні підходи. Мусить уміти відстоювати непорушність червоних ліній своїх місій – бізнес настільки ж інфантильний у справах суспільних, як громадський сектор – в управлінських. Для бізнесу така співпраця – це участь у створенні правил гри, перехід від виживання до розвитку. Це розумітимуть далеко не всі власники, але активними є також далеко не всі громадяни.

Коаліція громадянського суспільства і бізнесу має прорости знизу – через конкретні приклади спіпраці вже переважно знайомих між собою активістів та бізнесменів. Там, де відносин немає чи вони неглибокі, найбільшим дефіцитом буде довіра. Саме тут роль посередників могли б відіграти міжнародні донори, внісши у співпрацю свої стандарти, процедури, засоби моніторингу, а деколи – просто статус чи нейтральну територію для зустрічей.

Ресурси не можуть бути головною темою співпраці, та вони важливі. Громадські організації, чиї доходи на 10-20-30% формуватимуться зі внесків громадян чи підприємців – набагато самодостатніші у своїй спроможності відстоювати свій порядок денний. А саме ця спроможність брати на себе відповідальність, домовлятись і виносити одні питання та знімати з порядку денного інші – визначить країну, в які ми всі житимемо.

Источник