“Криваві” зачистки

Регулярно читаю на ворожих сайтах про звірства ЗСУ та інших силовиків стосовно мирних мешканців на території, контрольованій Україною. Паралельна реальність. Я проти того, що зазвичай називають звірствами, але я за ефективну боротьбу з ворожою агентурою. А вона практично не ведеться, і не з вини конкретних силовиків, бо вони зв’язані по руках і ногах.

Кілька разів за війну, коли не вистачало людей, нас залучали до невійськових операцій – таких як патрулювання вулиць і перевірка документів. Крайній раз брала в тому участь ще минулого року. Ось як усе відбувалося. Дуже багато силовиків зайшли у прифронтове місто, яке часто обстрілюється ворогом, і перевіряли в людей документи. Причому лише у тих, що перебували у громадських місцях або на власних подвір’ях. Зайти в дім без дозволу господарів не можна, бо нема повноважень. Якщо зайдеш, а в домі нічого незаконного немає, проблем буде – мамо, не горюй.
Якщо у людини в паспорті місцева прописка, питань до неї більше немає. Навіть якщо її сусід повідомив, що вона ворожий корегувальник. Бо спробуй ще це доведи, а смороду буде!..

Читайте також: Ми спілкуємось у своїх АТОшно-волонтерсько-фейсбучних колах і думаємо, що всі знають те, що знаємо ми – Білозерська

Підходимо до великого будинку, заможного за місцевими мірками, про який була наводка від сусідів, що там мешкає родина бойовиків. З воріт виходить мужик, побачивши нас, притьмом втікає всередину. Ага… Кличемо хлопця з ПК, автоматники займають позиції – Голівуд відпочиває, бо хтозна, що у тому будинку…
На подвір’я не заходимо, кличемо господарів. Виходить жінка середнього віку. Тримається спокійно, впевнено.
– Здравствуйте, можно ваши документы?… Как тут у вас, часто прилетает?
– Прилетает… Вчера у меня на втором этаже все книги с полок попадали.
Вона – власниця будинку, той мужик, що втікав – її найманий працівник. Документи в порядку, обоє місцеві.
– Кто-нибудь еще прописан в доме?
– Муж и сын.
– Где они сейчас?
– В длительной командировке.

Дивиться нам в очі зухвало, мало не сміється. Ми розуміємо, що то за «відрядження», і вона знає, що ми все розуміємо. А зробити не можемо НІЧОГО. Навіть у дім увійти без її згоди – не можемо.
Досі пам’ятаю, як прикро усе це було. Так, за законом за дії чоловіка й сина вона відповідати не може. Але при такій ситуації спробуйте мене переконати, що вона ОСОБИСТО не є пособницею. Перевірка її житла і контактів могла б довести це, але… А раптом вона обережна і нічого «такого» вдома не тримає? Тоді проблеми будуть зовсім не в неї, а проблем не хоче ніхто…

Читайте також: Як війна розділяє українські сім’ї

– Ну, до свиданья. Желаем, чтоб война скорее закончилась и книги больше не падали, – бо треба ж з місцевими бути ввічливими…

Через невеликий проміжок часу у тому містечку загинули українські військовослужбовці – не від руки ворога, а з власної необережності, бо порушили техніку безпеки. На ворожих сайтах з’явилося повідомлення, що їх ліквідували місцеві партизани – у помсту за криваві зачистки, що регулярно проводяться в місті…

Источник