“К ТЕХНОЛОГИИ НАРАЩИВАНИЯ КОСТЕЙ БОЙЦЫ ЧАСТО ОБРАЩАЮТСЯ ТОГДА, КОГДА ТРАВМА УЖЕ ЗАПУЩЕНА, И ВРАЧИ ГОВОРЯТ, ЧТО НАДО РЕЗАТЬ КОНЕЧНОСТЬ”

Среди бойцов, получивших физические травмы на востоке страны, многие подверглись ампутации той или иной конечности. На сегодняшний день в Украине существует метод, который в некоторых случаях позволят избежать жизни с протезами, то есть остаться со своими руками и ногами.
 “Вам що, з самого початку все розказувати? Ну, спочатку Бог створив землю”, – шутит комиссованный по ранению боец 93 бригады Богдан Величко, когда я прошу его рассказать подробнее о себе и реабилитации. Мы общаемся с парнем в киевской частной клинике Ilaya. Здесь, используя современные клеточные технологии, медики восстанавливают конечности бойцам. Технология разработана специалистами донецкого института неотложной и восстановительной хирургии имени В.К. Гусака. Исследовательскую деятельность института финансировало государство, но после событий, начавшихся на востоке, часть медиков к себе пригласил работать директор клиники. А летом 14-го года с инициативой восстанавливать бойцов сюда обратилась команда волонтерского центра “People’s project”.

“Когда мы запустили проект “биотех-реабилитация раненых”, то по факту поставили на кон свою репутацию, боялись, что может ничего не выйти, – рассказывает мне руководитель центра “People project” Максим Рябоконь.

“Помню, как в самом начале я ездил в военный госпиталь и общался с двумя парнями Юрой и Димой, у второго оторвало пятку. Я мотивировал их попробовать “биотех”. Объяснил, что это бесплатно, бойцы согласились. И только мы собрали деньги, родители Димы забрали его в институт Шалимова, то есть кто-то их убедил не лечиться у нас. Это был первый удар, но мы взялись восстанавливать Юру. У него был перелом плечевой кости, ее почти не было, перелом руки и перебит позвоночник. Постепенно проект начал двигаться, через год у нас уже было 20 бойцов”.

БОГДАН



Продолжая беседу с Богданом, который находится уже на финальном этапе реабилитации, я узнаю, что он получил два ранения: в глаз и руку.

Родом парень из города Броды, Львовской области. Учился на психолога, был соцработником, сам описывает свои обязанности так: “Ходив до алканів, у яких купа дітей, вмішувався в їхнє життя і намагався там навести якийсь порядок”. Воевать пошел добровольно, долго “стучался” в военкомат, не брали, первый раз, потому что набор окончился, а второй – не прошел медкомиссию. Поскольку с ВСУ сначала не сложилось, а следить за событиями по телевизору уже было невыносимо, Богдан пошел в “Азов”, но со временем все же решил перейти в ВСУ.

“Це була вже осінь 15 року. Ми подумали з друзями, де зараз найбільші бої йдуть – в аеропорту. А хто там стоїть? 93 бригада, ну, значить, їдемо туди”. В бригаде парню предложили пойти в разведку, он согласился. После учений в январе 15-го года его отправили в Водяное, в районе ДАПа.

“Ми понабирали гранат, ящиків з патронами, приїхали і побачили, що йде справжня війна – стріляють. В січні там досить непогано насипали. В воєнніку в мене було написано, що я мав бути оператором-навідником БМП, але потім воно не зрослося, і мені написали, що я радіо-телефоніст. Хоча я ані того радіо, ані телефону в житті не бачив. Потім написали, що я гранатометник. Хоча в більшості ми користувалися кулеметами, автоматами, займалися саперною справою. Ми в Водяному виступали в складі ротно-тактичної групи”.

Когда я расспрашиваю Богдана о разных боевых моментах, парень смеется, что если начнет все рассказывать, то интервью мы закончим нескоро. Заданий было немало, случались и острые моменты: однажды на них с другом совсем близко вышел танк и развернул башню в сторону дома, где они были. Но им повезло, что вражеский танк обстрелял соседнюю многоэтажку. Бывали и романтические истории:

“В мене була практика волонтерам дарувати рози, які там скрізь росли. Все одно хазяїв немає, а жінкам приємно. І якось я до “Дніпра-1” вирішив заїхати, бо мені в них дівчина сподобалась. Я був на мотоциклі, побачив по дорозі гарну розу, а куди її подіти, поки їхати буду, неясно. От я її в зуби взяв і так до них і примчав.

А ще в нас був яскравий момент самодіяльності – визивали на себе ворожу САУшку, яка обстрілювала наших мінометників”, – продолжает делиться фронтовыми историями Богдан. ” І ми з ними вирішили зімітувати мінометну точку, щоб засікти цю САУ і вивести її з ладу. Взяли імітаціонний заряд, знайшли розбиту мінометну позицію, про яку знали сєпари. Притягли туди велику трубу, начебто це міномет, і ходили там туди-сюди, щоб нас було видно. А там літав їхній безпілотник. Коли ми зімітували вибух, одразу поховалися. Хвилин 20 чекали на ту САУ, але марно. Тоді вирішили, що експеримент в нас невдалий. Але тільки повиходили з укриттів, як вона почала лупити, і випустила штук 15 снарядів. Але в штабі добро, щоб її обстрілювати, не дали, в зв’язку з перемир’ям”.

Самый мощный обстрел, по словам Богдана, случился весной 15-го года, перед Пасхой. Тогда ходили слухи, что враг должен взять Пески в кольцо.

“Вони тоді тупо валили так, що не можна було навіть носа висунути з підвалу. Нас на одній позиції дві людини залишилось. Коли зовсім поряд почало падати. Перебило світло, буржуйку розбило, рація розрядилася – і ми сиділи при одній свічці з двома автоматами, ось тоді різні думки в голову лізли. Чекали до ранку, що буде, але тоді атаки з боку сєпарів так і не було”.

Ранение Богдан получил 1 декабря 2015 года в Песках, когда группа из 4 человек отправилась осмотреть территорию и один из бойцов задел растяжку.

“Вибух був миттєвий, а я якраз ішов метрах в двох від Серьоги Мотиля, який її зачепив. Він загинув, йому було 24 роки, а ті осколки, які він не прийняв на себе, попали мені”, – вспоминает парень подробности того случая.

“Я намагався Серьогу витащити, але тіло коли відходить, воно наче свинцем наливається, Серьога такий важкий став, а в мене кров хлєстала, і я ні хрєна не бачив. Тож йому інші хлопці почали меддопомогу надавати, а я забрав зброю і пішов через поля до своїх. Добре, що назустріч наші вийшли, бо мені в голові паморочилося. Коли я вже лежав на кушетці в медпункті, бачив, як Сєрьогу завезли, адреналін в серце кололи, штучне дихання робили, тобто реанімацію, ось тоді я зрозумів про нього, що це вже все – кінець”.

В Днепре в больнице имени Мечникова Богдану сделали операцию на глазу: “Вони коли почали в моїй черепушці колупатись, я там святого Петра побачив, ото весело було”.

После двух недель в Днепре, парня отправили в Одессу, но когда оттуда выписывали, боец обратился к одесским волонтерам, что у него кривая рука, и можно ли где-то еще проконсультироваться по этому поводу. Волонтеры направили его в Киев, где он попал в проект “биотех-реабилитация раненых”.

“Мене тут прийняли, як рідну душу. Операцію по нарощуванню повністю оплатили волонтери “People’ s project “, а це досить недешево. Зараз пройшло півроку – і в мене все ідеально зрослося, так, як і нічого не було”.

Сейчас Богдан пытается создать свой бизнес. Полученные по ранению деньги он вложил в кофейню и назвал ее “93 зернятка”, говорит, что кому надо, тот поймет, почему такое название. Мечтает, что если удастся развернуть свое дело, то это станет возможностью и самому жить, и другим помогать, например, тем же парням на фронте.

АНДРЕЙ



Андрей Станович – еще один боец, который попал в проект. В 14-м году он добровольно пошел на фронт, попал в 72 бригаду. До этого жил с семьей в Броварском районе. У бойца трое детей. Его сын служил в спецназе, провел 45 дней под Славянском, участвовал в освобождении города. Но после того, как Андрея ранили, его жена очень переживала, что что-то может случиться и с их сыном, поэтому парень перевелся в Киев, в охрану одного из посольств.

“В бригаді я був гранатометником у другому батальйоні. Спочатку стояли у Маріуполі. А влітку 14-го року, зі своїми хлопцями попав під Краснодон, Ізваріно. Там мене і поранило”, – начал свою историю Андрей.

“Життя бронік спас – в нього так влетіло, що всі рожки (Рожок – коробчатый магазин, как правило, изогнутой формы, – ред.) погнуло, і рікошетом від тіла відбило кістку на локті, але це єрунда, бо ще один осколок залетів в ногу позаду і спереді вилетів. Це було 12 липня на Петра-Павла. Я Павлович якраз – ось мене і поздоровили.”

Сослуживцы, как вспоминает боец, сделали ему кучу обезболивающих уколов, наложили жгут, а из ящиков из-под боеприпасов соорудили что-то вроде медицинской шины, чтоб хоть как-то закрепить ногу.

“Але взагалі я все смутно помню, бо був фактично під наркотиками. Пам’ятаю, як медики, здається вінницькі, трохи почистили рани, перебинтували, а потім вивозили мене в “ГАЗі-66” по бездоріжжю. Ногу я прив’язав до носілок, а зверху поклав другу, щоб не так кидало. А ще мене постійно хлопці ловили, які сиділи по бокам, бо носілки випадали. І скільки ми не їхали, стільки нас обстрілювали. Всього мене везли 10 годин. Довезли до штабу 72, а звідти вже евакуювали вертольотом. Але оскільки я був притомний, пам’ятаю, що у вертоліт поклали багато мішків з “двохсотими”. І добре, що вікна були відкриті, і я ліками накачаний, то не так той запах сприймав, бо він був дуже сильний”.

Андрей считает, что ногу ему спас киевский профессор Андрей Михайлович Лакша, находился он тогда в военном днепровском госпитале в реанимации. Там же мужчине попутно вырезали аппендикс, потому что пошло обострение. Затем его привезли в Киев. Но у Андрея возник тромбофлебит, поэтому ему еще раз спасали жизнь. Начиная с лета 14-го и весь 15-й год боец пролежал в госпитале. Всего ему сделали 35 операций. Но летом 15-го года нога начала гноиться. Мужчину отправили в гнойную хирургию, где он провел еще 5 месяцев и пережил еще 14 операций.

“Коли мені вже хотіли відрізати ногу, в кінці грудня 15-го року, я звідти виписався, бо мені розповіли про оцей вид реабілітації, про “біотех”. Поклали сюди, тут вирізали дві гнилі кістки, вирівняли ногу – і почали процес нарощування. Потім поставили імплантат.”

Сейчас Андрей передвигается с помощью палочки. Некогда раненая конечность сейчас короче на пару сантиметров, но боец считает, что это не проблема, по сравнению с тем, что было. Планов на будущее сейчас больших еще не строит, говорит, что сначала надо полностью реабилитироваться, но в целом хотел бы как-то приобщиться к армии.

“В мене є автомобіль на автомат-коробці. Я думаю, що, може, піду у військомат, і мене хоча б водієм там візьмуть”.

ПРОЕКТ “БИОТЕХ-РЕАБИЛИТАЦИЯ РАНЕНЫХ”

“Когда мы пытались вывести этот проект на государственный уровень, представители Минздрава нам пытались рассказать, что на эту тему нет должных исследований”, – рассказывает о проблемных моментах Максим Рябоконь. – Но на тот момент мы уже два года херачили, и у клиники была целая куча исследований на тему клеточных технологий. Сейчас Минздрав потихоньку идет нам навстречу. То есть вроде как готов способствовать получению клинических испытаний, правда, пока что ситуация без изменений”.

Мне бы хотелось, чтоб эта реабилитация на клеточном уровне была в Украине, и чтоб она работала и приносила результаты. Мне важно, чтобы она развивалась. Ilaya идет навстречу, дает нам хорошую скидку, сейчас люди продолжают помогать, но в целом активность упала. Раньше в месяц мы могли брать на лечение четверых бойцов, а сейчас – это два человека. На данный момент в очереди – 15 раненых, если бы это количество удалось делить с государством, было бы здорово.

Бойцы ведь поступают самые разные, основная проблема – это запущенность. Приходят часто тогда, когда полтора года потыкался-помыкался, а врачи потом говорят, что все, тут уже надо резать. И он тогда думает, что мне же когда-то предлагали “биотех”, пойду попробую. Например, у нас вот есть Леша из “Правого сектора”, парень уже на финальном этапе лечения, но когда он к нам пришел, его нога по размеру была больше, чем туловище. То есть шло жесткое воспаление. В итоге мы 7 месяцев его только чистили, а ведь это все деньги! Обычно у раненого берут маленький кусочек берцовой кости, а спустя полтора-два месяца человек ложится на операцию.

За период, когда проект стартанул, мы собрали на него 22 миллиона гривен. И на сегодняшний день вложили их  более, чем в 75 человек, 45 из которых уже закончили лечение. Я считаю, что это хороший показатель. А вообще я знаю, что “биотех-реабилитация” – это круто, и я верю и в саму технологию, и в ее развитие.

http://www.peoplesproject.com/

ПриватБанк для переказу у гривнях

Миколаївський обласний благодійний фонд “РЕГІОНАЛЬНИЙ ФОНД БЛАГОЧЕСТЯ” ПАО КБ ПриватБанк ОКПО: 36143302 МФО: 326610 Рахунок: 26004053210825 Призначення платежу: Благодійний внесок. Біотех-реабілітація поранених

SWIFT-переказ у USD Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya” IBAN­code: UA803266100000026009053209659 Account: 26009053209659 Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118 Beneficiary bank: Privatbank 50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine Swift code: PBANUA2X Intermediary bank: JP Morgan Chase Bank,New York ,USA Swift code: CHASUS33 Correspondent account: 001-­1­-000080 Description: Charitable donation for ‘Bioengineering rehabilitation for wounded’ project or Intermediary bank: The Bank of New York Mellon, New York, USA Swift code: IRVT US 3N Correspondent account: 890-­0085-­754 Description: Charitable donation for ‘Bioengineering rehabilitation for wounded’ project

SWIFT-переказ у EUR Beneficiary: Mykolayiv Regional Charitable Foundation “Regional Foundation Blagochestya” IBAN­code: UA413266100000026009053206287 Account: 26009053206287 Beneficiary address: UA 54000, Mykolaiv, Buznyka str. 5, 118 Beneficiary bank: Privatbank 50, Naberezhna Peremogy Street, Dnipropetrovsk, 49094, Ukraine Swift code: PBANUA2X

Intermediary bank: Commerzbank AG ,Frankfurt am Main, Germany Swift code: COBADEFF Correspondent account: 400886700401 Description: Charitable donation for ‘Bioengineering rehabilitation for wounded’ project Chat conversation

Текст и фото: Вика Ясинская, “Цензор.НЕТ”

Источник