“Бабуся мріяла, щоб я став стриптизером: “У тебе є яйця. Іди заробляй гроші”
Мода,Суспільство,Цікаво
Понеділок, 20 лютого 2017
15:26
“Бабуся мріяла, щоб я став стриптизером: “У тебе є яйця. Іди заробляй гроші”22
Режисер 29-річний Роберт Ранд працює моделлю: знімається в соціальній рекламі, в рекламі одягу, в тізерах і кліпах, бере участь у фотоконкурсах. Каже, на створення епатажних маскулінних образів його часто надихає бабуся.
– Бабушка колись у цирку ножі метала, займалася боротьбою. На приставці з нами і братом шпіляла. Постійно мріяла, щоб я став стриптизером. “Чого ти сидиш? – каже. – У тебе є яйця. Іди заробляй гроші”.
Бабуся в’яже. Торік вона мені зв’язала накидку-балахон. “Це тобі – на оргії ходить”. Накидка — чорна мантія з капюшоном. Вовняна, з довгим рукавом, вище коліна. Бабушка шарить.
Зараз їй важко ходити. Я не знаю, як вона таке в’яже. Тому що телик не дивиться, модою не цікавиться. Рішила: зв’яжу таку штуку, і все. Вона ще хотіла мені здоровенний костюм ледь не кажана зробити — з широкими рукавами, щоб я їх міг розправляти, як крила.
Довгий час вона через поганий зір в’язала навпомацки. Але, на жаль, у неї стався інсульт, і чутливість пальців зникла. Тепер вона не може в’язати.
Я в’язати не вмію. Надто ледачий. Можу хіба що намалювати річ, яку хочу.
Бабуся знімалася в рекламі. Замолоду хотіла йти в театр. Але батько їй не дозволив, бо в ті часи актриса вважалася ледь не повією. Народила чотирьох дітей.
Ми з нею виховували одне одного. На кухні часто гриземось — хто буде готувати. Я кажу, що “кухня – не місце для жінки, ви на ній некомпетентні”. Не люблю, коли на кухні хтось присутній, коли я готую. І вона не дуже любить, коли там вештаються. Зараз я готую для сім’ї практично сам. І бабуся теж.
Завдяки їй ти полюбив одяг незвичного дизайну?
– Так. У цій накидці люди спочатку мене лякалися. Особливо чоловіки напідпитку шугалися. Вертається чувак о 3 годині ночі, туман. І раптом бачить двометрову постать у капутрі у темному провулку. Думали, що їм якась примара ввижається. В основному на зйомки цю кофту беру, або просто ходжу. Вона мене рятує від холодів. На показі мод Ukrainian Fashion Week знімався в тізері на відкриття. Мене всі питали — від якого дизайнера в тебе ця кофта? Кажу — від бабусі.
А інші речі як до тебе приходять?
Жіночу куртку Harley-Davidson колись купив собі мій продюсер на секонд-хенді. На ній був відділ для жіночих грудей – шкіряні вставки, які підтримують груди. Продюсер відпоров ту секцію для грудей, поміняв замок на іншу сторону і приніс мені: на, носи. Зараз я її гошу. Хоча вона мені закоротка, але виглядає інколи непогано. В Київ на зйомки тягаю. Я в ній для зйомки інсценізував з дівчиною байкерське весілля: я у цій куртці, вона — у весільній сукні. Знялися на мотику.
Автор: Сергій Старостенко
Широку сорочку під 18 століття, як у пірата Карибського моря, мені пошили на замовлення. Там були великі манжети і рукави, і комір, перетягнутий ниткою. Я в ній ходив на останній дзвоник. Тоді саме вийшла на екрани якась частина “Піратів Карибського моря”. Я подумав: мені подобається ця сорочка. Чому б не пошити. Знайшов кравця. Я її вдягнув під штані-кльош. Мабуть, був схожий на наркомана 1970-х. Раніше мав біляве волосся до плечей. Зараз вдягнути її не можу, що на ній якась жовта пляма — або від кави, або її коти мої помітили. Носити можу хіба що під жилетку.
Облягаючі штані зі штучної шкіри купив давно. Стараюся не з натуральної шкіри брати з етичних міркувань. Вони якісні були, в дорогому магазині брав. Я їх тягав на всі зйомки. Вони фактурно виглядали. На одних зйомках мені потрібно було дазити по всяких перемичках, балках. Тут обламалася якась деталь у мене під ногами, і в мене ноги розійшлись в шпагат, як у ван Дамма. Штани тріснули.
Улюблену картату сорочку подарував брат. Дуже часто її вдягаю, бо вона приносить удачу. Коли я в ній, мені легко ризикувати і експериментувати. Їхали з друзями в Ялту, я в цій сорочці вийшов з машини на півдорозі, бо захотілося пройтися околицями до самого міста пішки. Потім без пригод добрався до Ялти.
У цій сорочці знімався в передачі “Половинки”: люди з обмеженими можливостями приходять на побачення зі звичайними людьми. У цій сорочці дуже легко проходять зйомки. Я знімався з дівчиною, яка мала проблеми з ногою і пальцями рук. В сорочці в мене склався образ такого романтичного і ванільного хлопця, що після передачі мені стали масово писати жінки. На пошту листи набігали сотнями. Переважно з сіл. Пропонували всяке. Так дістали, що вирішив одягнути одну з чорних бабусиних кофт із великим каптуром, зняли агресивне відео і викласти його в інтернет. Після цього жінки дали мені спокій.
Бабуся мені нав’язала кофтинок у норвезьку в’язку. Я в одній з них знявся у фотосеті. З Полтави приїжджала дівчина в Київ і робила норманську фотосесію в пустелі на Позняках — у київській Сахарі. Я знявся там з братом і подругою. Ми імітували вікінгів-скандинавів.
Є футболка “Борітеся — поборете” з портретом Тараса Шевченка. У цій футболці як не дивно весь час втрапляю у мордобої. У Березані зчепитися з місцевими гопниками просто. Раз біля нашого місцевого будинку культури я стояв з дівчатами. Чоловік 30 обдовбаних придурків налетіли і всіх начали дубасить. Мене і місцевого художника забрали в лікарню. Провалявся там місяць весь у дротах.
У Березані всі знають, що я пацифіст. Але священики московського патріархату люблять мною лякати дітей. Приходять у школу з моїми фотографіями і вчать школярів триматися від мене подалі. А я просто люблю епатувати. Знімаю провокативні відео про своє місто і викладаю їх в інтернет.
Це імідж чи позиція?
– Якщо виводити людей з зони комфорту і стагнації, вони починають хоч якось думати. Я звик викликати в людей реакцію. Часто це подразнення.
Батьки мене ні в чому не обмежували, бо довіряли. Мама підтримувала мене, в 14 років сама мене повела пробивати вуха. Але татухи не любила. Я з 14 років жив окремо. У школі весь час довбали за довге волосся і бандани, які я носив, і за мої погляди. Я весь час зривав уроки через дискусії з учителями. Часто школу прогулював, щоб читати книги. Вчителька із зарубіжної сказала: “Я знаю, той козел сидить вдома і читає книги, щоб потім до предметів чіплятися”.
До школи ходив один чи два рази на тиждень. Вважав, що втрачаю там час. Я більше вдома вчився. У нас вдома велика бібліотека, яку зібрав батько. Читаю фентезі Говарда Лавкрафта, Клайва Баркера. Люблю сонети Шекспіра. Одна з улюблених книжок — Мері Шеллі “Франкенштейн”. Купив собі електронну книгу, бо дуже накидався на книги. Там кілька тисяч книжок, з них за два роки прочитав 500.
Вчився в Карпенка-Карого. Дуже хороші викладачі. Але там застарілі методи викладання, освіта нічого не дає. Потрібно більше практики. Інакше поки довчишся, бажання щось знімати пропадає. Плюс в інституті ще проблеми зі снобізмом, всі задирають носа: я режиссер.
У 2012 році з оператором Дмитром Камінським за ролик “Не залипай!” отримав приз глядацьких симпатій на фестивалі соціальної реклами “Молодія”. На грошову винагороду ми купили якісне світло, обладнання для зйомки.
Зніматися самому тобі більше подобається, ніж знімати?
– Режисувати картину складно, особливо в Україні. Тому що в 90 відсотках ти не зможеш донести своє бачення через технічні обмеження. Народ не буде працювати понаднормово і чекати, поки вийде так, як ти хочеш. Тому що в нас усе це на грошах замішано. У Штатах ти можеш собі дозволити розтягувати зйомки і добиватися того, що ти бачиш. А в нас якщо вже зняли — і то добре. Та й то 80 відсотків відзнятого ляже на полицю.
Робота моделі, мабуть , легша.
В Україні мало цікавих проектів. Пробувався на роль вікінга в ізраїльському серіалі. Там зарплатня була від ста доларів на день. І це мене влаштовувало. Спеціально для зйомок зробили макет моєї голови з силікону. Вона суперреалістична була. Мала використовуватись у кадрі, де мені одрубують голову. Її робила перша в Україні майстерня спецефектів. Використовували найякіснішу штучну кров, якою послуговувалися також для зйомок “Гаррі Поттера”. Вклали багато грошей. Тоді як зазвичай українським продакшенам не вистачає грошей навіть на кіготь якогось чудовиська, якого роблять з силікону для зйомок.
Але макет зробили з бородою, а я напередодні зйомки бороду поголив і приїхав без неї. Так моя роль вилетіла в трубу.
Інколи на зйомку не погоджуюся через жорсткий контракт: на період зйомки ти мусиш ліквідувати свою сторінку в соцмережах і не маєш права постити в інтернет свої фото.
Проблема моделей також в тому, що їм майже нічого не платять. Малі зарплатні, але дуже велика віддача. Тобі треба вміти і позувати, і ходити. Постійно тримати себе в формі. Тому що коли ти голодуєш, велике навантаження на психіку. Це зовсім не окупається. Якщо ти мужик, тобі потрібна постійна робота. Ти явно на гонорари моделі в тисячу гривень за зйомку не проживеш.
Зйомка в рекламі приносить три тисячі. Ютуб допомагає триматись на плаву.
Моделі — це переважно люди, які виживають на копійки. Але намагаються гарно подати себе. Ради фанів це роблять.
Якось я рекламував одяг. Попросив готель і добові — півтисячі в день. Бо зйомки тривали по 14 годин на добу. Зрозуміло, що я за 200 гривень не буду там сидіти. Не сподобалося. Ніхто нічого не знає. Сценарій на ходу ліпиться. Зато всі важно ходять і поважно говорять: “О, как это фактурно”.
Ми з оператором, поки тривали зйомки, стирили реквізит — здоровенні відра з поп-корном і їли його поки ніхто не бачив.
Мав там тиждень зніматися, витримав день і поїхав.
Я місяць жив в Ялті з моделлю, поки ми брали участь у зйомках. Вона розкручена у Парижі, з Джаредом Лето знімалася. Розповідала, що п’ять років рвала собі дупу з 13 років починаючи, щоб пробитися. Париж не приносить грошей, він робить ім’я.
Гроші, казала, приносить Ліван і ОАЕ. Плюс у Парижі — суворі вимоги щодо зовнішності. Пам’ятаю, вона вночі прокинулася в сльозах, тому що їй приснився шоколадний торт.
Моделлю взагалі дуже складно бути. Тому що треба слідкувати за собою. Постійні дієти і кач.
Яких ти дотримуєшся дієт?
Для мужика дієта – це важко. Не їсти після шести, не вживати жирного і борошняного. В основному на дієти всі забивають — всі їдять — і жінки, і чоловіки-моделі. Особливо жінки після показу відразу ідуть у будь-який ресторан або просто наїдаються бургерами. Я сам при цьому часто був присутній.
Раніше пробував за шкірою доглядати. Але психанув. Вирішив бути брутальним.
Прийшов контракт з Китаєм — мені потрібно було до позаминулого нового року набрати дуже велику масу, щоб грати бармена. Я займався по 6-7 годин на день. Не їв майже нічого, тільки цілими днями качався. Талія запала і звузилась. Плечі роздуло. На руках шари були.
Як ти тоді почувався?
Ходити було дуже легко. Але голод був такий, що лягав раніше тільки через те, що знав — вранці зможу поїсти. Після 18 їсти не мав права.
Відчуття сили — можеш двинути будь-кого, що він не встане — і одночасно відчуття втоми. Плюс мусив пити жиростаплювачі. Вони теж на психіку діють.
Їв 1-2 курячі грудки в день і овочі на оливковій олії. Звичайну їжу споживати заборонялося. Не можна солі, цукру, борошняного. Пив багато води. Зігнав собі живіт і мав гарний прес. Але я не став таким масивним, як треба. Тому, щоб набрати 10 кілограмів, просто почав наїдатися на ніч пиріжків і вартрушок. Це швидко роздуває. Черевце, яке виросло, ховав у фартусі бармена.
Автор: Сергій Старостенко
Програму тренувань і дієту я собі складаю під конкретну роботу — щоб знати, як маю виглядати для зйомки. Якщо мені потрібно схуднути, можу 3-4 дні взагалі нічого не їсти. Але проблема швидкого схуднення — шкіра може збиратися складками на животі, на обличчі виснаження — видно, що ти виморив себе.
А коли розслабляюся, я кабанію. Мені подобається бути великим. Але до певної межі. Якщо з’явилося черевце, розумію, що перейшов межу.
Худнути важко до певного моменту. Якщо витримаєш його — потім тобі уже легко. Якщо ж зірвешся — потім знову муки голоду почнуться. Тому намагаюся тримати стабільну вагу до 90 кілограмів. Коли набираю завелику вагу, у сорочки вже не влізаю — вони не застібаються на грудях і тиснуть під пахвами.
Буває, взагалі худну так, що кістки видно. У мене влітку була зйомка — мав виглядати класично, без накачки. Я з 92 схуд до 78 кілограмів. Довго худ. Майже не качався. Тільки гантельки тягав. Взагалі найкраще їсти гречку. Але качаюся я специфічно. В зал не ходжу, маю вдома штангу, відтискаюся від підлоги. Мені головне створити видимість накачаності: груди, прес. Прес — найневдячніше діло. Ти його не накачаєш, поки не почнеш їсти нормально. Качання пресу тримає м’язи в тонусі, але не спалює калорії. Від качання пресу не схуднеш.
Коли не їси нічого, і робити нічого не хочеться, тому що вуглеводів мало.
Чоловіків-моделей менше, ніж жінок?
Значно менше. Вони часто — нарциси, зациклені на собі. Красуються: “Я задовбався, я не буду працювати”. Плюс вони часто виявляються геями. Але є серед них і нормальні. З такими товаришую.
Не за однією моделлю помічав – сама пере, посуд миє, проста дівчина без наворотів. Моделі часто простіші, ніж дівчата з Березані. Жодна модельне має стільки понтів, як дівчата з маленьких міст.
Помітив, що моделі в основному знаходять собі дуже звичайних приземлених чоловіків. Часто негарних і безробітних. Хочеться запитати: “Нащо він взагалі тобі здався?” Показна дівчина-модель, а поруч постійно щось миршаве. У мене для цього немає пояснень. Хоча деякі кажуть, це через те, що їм вистачає гарних мужиків у роботі.
Звідки твоє ім’я і скандинавська зовнішність?
У батька суміш скандинавськоїі і естонської крові. По материній лінії у мене німці, поляки й українці. Робертом назвали на честь батькового батька.
Моя прабабуся за два роки до смерті подарувала мені медальйон. Цей медальйон їй свого часу подарувала її бабуся. Він старий і круглий. На ньому зображена Богоматір. Написане щось латиною, але настільки стерто, що важко щось прочитати. Прабабусину бабусю удочерила якась польська шляхтянка. Вони виїхали до Німеччини, і там моя прапрапрабабуся зустріла німецького солдата родом з України. Йому не можна було з нею одружитися, тому що він був ніхто, а вона — шляхетська дитина. Його її родина відшивала, тож він її викрав і вони разом втекли, взяли з собою шкатулку з прикрасами. Віддали цю шкатулку людям за те, щоб їх у стогу сіна перевезли в Україну. Цей медальйон — чи не єдине, що лишилося з тих часів від баби моєї прабаби. Приїхали вони в Україну ще до Першої Світової. У мене ще фотки є — дід у німецькій формі, є вирізки з німецьких газет.
Хочу купить нову нитку до медальйона. Каучукова, яка там була, просто розсипалася. До цього був ланцюжок, не знаю, де він дівся. У дитинстві, коли не міг заснути, я одягав цей медальйон, мені спокійно ставало, і я відразу засинав. Оберіг такий.
Похожие записи
Об авторе
