На Київських контрактах можна було купити листівки “тільки для жонатих”
Пʼятниця, 12 лютого 2016
15:15
На Київських контрактах можна було купити листівки “тільки для жонатих”7
Фото: photo.history.kiev.ua
“На контракты свозились товары из всех важнейших торговых пунктов России; приезжали иностранные купцы; жиды-торговцы и факторы кишели тысячами на Подоле. В контрактовых залах расположены были всевозможные товары. В других залах день и ночь шла азартная карточная игра. Проигрывались тысячи, десятки и сотни тысяч, исчезали целые имения. Игру часто вел знаменитый шулер С-ич. Все помещики, все магнаты юго-западного и северо-западного края и даже царства польского являлись сюда поиграть, покутить, а также покупать, продавать или арендовать имения и послушать знаменитых артистов: пианиста Листа, виолончелиста Серве, поляка Коссовского и многих других, которые поочередно посещали Киев во время контрактов”, – писав у своєму щоденнику Автоном Солтановський, який у 1845-1849 роках навчався на філософському факультеті Київського університету.
Протягом 120 років — з 1797 по 1917 роки, у лютому на Подолі у Києві проводили ярмарку – “Київські контракти”. До того центр ділового життя краю був у Дубно на Волині. Там проводились щорічні з’їзди поміщиків і торговців. За наказом російського імператора Павла місце змінили.
“С-ич рассказывал чудеса. Где-то в Италии он сорвал игорный дом и с миллионами прибыл в Вену, но там все спустил. Тогда ему пешечком, прося подаяния, пришлось пробиратся к семье в свою деревеньку в Волынской губернии. Контракты всегда выводили его из затруднения. Он заключал в Дубно условие с богатым балагулой (еврейским извозчиком). Тот должен был его на свой счет в карете доставить на контракты в Киев и всю дорогу в первые дни в в Киеве содержать его по-магнатски и дать денег на разживу. Затем, когда фонды С-ича поднимались в гору, он расплачивался с балагулой”, -писал Солтановський.
Особливо багатими були контрактові зал та склад скла і кришталю Мальцева, які знаходились на набережній Дніпра. Найбагатша крамниця різноманітних товарів належала купцю Барському із київських православних міщан.
Добре заробляли на Контрактах продавці алкогольних напоїв. Як писав в 1851 році в журналі “Современник” письменник Станіслав Пономарьов: “Местные торговцы бакалейных лавок выручали в день до 10 тыс. рублей ассигнаций и более, так что едва успевали получать деньги; продавец пива продавал в день более 1000 бутылок, которые тут же на месте распивались, и до 150 полубочек (в 20 ведер) на вывоз”.
Вечорами влаштовувались бали, вистави та концерти. Серед відомих артистів, крім згаданих у спогадах, були скрипалі Генріх Вінявський і Кароль Липинський, співачка Анжеліка Каталіні. Ці зібрання відвідували Олександр Пушкін, Микола Гоголь, Оноре де Бальзак, Адам Міцкевич, Тарас Шевченко.
“Контракти! Це слово для киянина – ціла картина. Лютий-місяць. Перші дні кріпкий, а далі – мокрий, брудний сніг. Майдан на Подолі, позаставлюваний рундуками з дощок. Снує густа юрба народу. Риби завдовшки на цілий сажень повиставлювано перед крамницями тут-таки на майдані. Тут димлять вафлі, тут продають “чортиків” та “тещині язики”, тут цілі купи навалено нечаєвських медяників. Крамнички з галантереєю та усяким дріб’язком. Настирливі вигуки крамарів – двадять п’ять канавертов, п’ять всьо по п’ять двадцять п’ять!”, – згадував через п’ять років після останніх контрактів історик Федір Ернст.
Центральною спорудою події був сірий від часу контрактовий будинок. Його чотири масивні колони завжди були обклеєні оголошеннями.
“Усередині – “восточнічєловєкі”, що продають шалі та пантофлі, татарин з казанським милом, білизна, уральське каміння здоровенні купи різнобарвної мануфактури, галоші, вяземські медяники (що ніколи у Вязьмі не бували), токарські вибори сліпців та листівки у запечатаних конвертах – “тільки для жонатих”, – продовжує Федір Ернст. – Не самісінький-но Поділ — всенький Київ оживає. Готелі переповнені вщерть, на Хрещатику сила-силенна народу, що ледве на тротуарах умістяться.”
Півтора століття тому, коли контракти були у своєму розквіті, Київ дуже сильно відрізнявся від того, яким його знають нинішні покоління.
“В 1846 году Киев, если не считать церквей и монастырей, был более деревянным чем каменным. На Крещатике был только двухэтажный дом почтампа и еще какой-то недостроенный трехэтажный. Все прочие дома были одноэтажние деревянные крытые гонтой. Старый Киев еще был обнесен тройным валом начинавшимся от Десятинной церкви, возобновленной купцами Анненковыми, и тянувшимся до Козьего болота. Как гласила молва, возобновление храма задумано было Анненковым в виду необходимости загладить этим какое-то темное дело”, – доповнює спогади Солтановський.
Олександр Гандзій
Об авторе
